Блог | Земля і селяни на захисті України. Нова аграрна політика
Президентська компанія підходе до завершення, а жодного практичного посилу селянину-власнику землі не зроблено. Фактично проігноровано 15-20 млн селян, як в Україні так і ті, хто за кордоном на заробітках.
7 млн власників землі та членів їх родин (разом майже 15-20 млн) залишилися без уваги. Без уваги їх зайнятість, благостан, здоров’я, соціум і життя на селі.
Ніхто не хоче допомогти визначити майбутнє селянина. Не має думок і пропозицій? Чи як завжди все вирішено кимось там "наверху"?
Така ситуація дивна, адже з точку зору електорального мотивування – жителів сіл можна сприймати за об’єднавчими принципами, якими є: земельні відносини, проживання в сільській території, схожий побут і як наслідок схожі проблеми.
Читайте: Демонополізація декомунізації. Нова промислова політика
Вирішення проблем селянина співпадає з проблемою вирішення завдання відновлення і розвитку сільського господарства - аграрної галузі. І для цього не потрібно імплементація в Україні французькі, італійські чи американські моделі земельних відносин – нам потрібна своя українська модель, опікуватися якою повинна Нова аграрна політика.
Аграрна галузь була і залишиться базовою і безпекоутворюючею, а значить головною для держави і суспільства. Безумовними її перевагами є швидка оборотність фінансових ресурсів, високий рівень потреби в трудових ресурсах (що в умовах зростання безробіття підвищує рівень зайнятості населення), соціальна значимість, незначна наукоємність (і, відповідно, потреба в невеликих інвестиціях), прямий вплив на зростання ВВП, можливість і необхідність державного впливу на галузь через грошово-кредитну політику та економіко-організаційні заходи.
Читайте: Заобігована земля. Спасти Україну від люмпенізму
Грамотне використання зазначених та інших особливостей розвитку аграрної галузі дає можливість зрозуміти шляхи матеріалізації ідеї швидкого відтворення та розвитку сільського господарства, забезпечити поштовх до економічного зростання країни загалом у найкоротші терміни.
Що ж стримує розвиток?
Можна перебирати довго: відсутність іноземних інвестицій, тупе керівництво в уряді, поганий президент, агресори та інші негаразди. Але нікуди не дітися від головного – перевернутої свідомості в формі земельних відносин. Селяни, які раніше орендували землю у феодала (пана) чи обробляли її для феодала, отримавши землю, стали здавати її в користування - створивши нову формацію феодалів. Які вже готові скупити землю у селян. Наші пращури цього б не схвалили.
Читайте: Повернення ресурсів українському народу
А що далі після скупки? Історія підказує, що концентрація землі в одних руках призводила до земельних бунтів, революцій і визвольних війн – по суті до битви за їжу. А це - знову націоналізація, усуспільнення та общинність (громади). Яркими прикладами визвольних війн були війни за часів Богдана Хмельницького, Нестора Махно і той же Жовтневий переворот відбувся на гаслі "повернення землі". То навіщо ходити по колу?
Домінуюча сьогодні користувальна форма (оренда і емфітевзис) земельних відносин, призвела до безумовного економічного, соціального та політичного конфліктів, що є латентними (прихованими), проте загрожують подальшим розвитком великих соціальних проблем.
Прямими проблемним питанням є формування доходу від землі у її власника-селянина. Навіть, порівняльно-збільшена плата за користування землею - не буде відповідати доходу, який може бути отриманий від самостійного обробітку землі її власником. А головне, цього доходу не достатньо для того, щоб прогодувати себе і сім’ю – необхідна нормально оплачувана робота. Такої роботи не має, бо не має тваринництва і переробки, яку новітні феодали-користувачі і не хочуть і не можуть організувати з ряду об’єктивно-суб’єктивних причин.
Читайте: Розвиток промисловості. Нова промислова політика
Збіднілість селян ставить під сумнів, що земля надбання українського народу. Гострі соціальні проблеми вимушують селянина продавати дешево землю для тимчасового їх закриття. Держава втрачає суб’єкта надбання землі-українців - держава втрачає себе, виставляючись на продаж.
Як наслідок, ошелешені політики з розумом і без нього вимагають ринку землі з метою заробити собі грошей чи просто покричати кричалки про ліберальну економіку. А разом з ними вимагати ринку землі почнуть і "вєлікіє" економісти, які вірять в економічний стрибок країни, коли землю продадуть і разом з цим потечуть інвестиції, та цінителі зауважувати, що на селі не має кому працювати і тому потрібен ринок землі.
Бажання монополізувати право власності на землю, користувальна схема форми земельних відносин і як наслідок прагнення усунення перешкоди в особі українського селянина, перетворивши його на люмпена - ось що стримує розвиток аграрної галузі.
Чи не простіше переглянути ставлення до селянина та сучасних умов господарювання "на землі" і запропонувати реалізувати надійну схему земельних відносин, в яких вівці, вовки і котики - цілі, ситі і грайливі.
Читайте: Як практично реформувати земельні відносини в Україні. Нова аграрна політика
Селянин-власник землі, так вже сталося, в певній мірі є уособленням того, що земля належить українському народу. Власник землі в самостійному її обробітку - це не людина з сапою на полі. Сучасні власники землі – це власники сільгоспвиробництва – первинного товарного виробництва. Таке виробництво може користується всіма надбаннями механізації і технологій всього цивілізованого світу в рослинництві (обробітку землі).
Селяни є власником землі і повинен бути, в першу чергу, власником аграрного виробництва, а потім за бажанням і спроможністю працівниками на своєму виробництві. Це необхідно донести селянину. За ініціативи селянина-власника землі може бути розпочата Народна земельна реформа, яка змінить форму земельних відносин з користувальної на самостійну.
Народна земельна реформа буде початковим кроком реалізації Нової аграрної політики.
Селяни-власники землі можуть обробляти землю самостійно, стаючи безпосередньо власниками аграрних підприємств нового типу – товариств (об`єднань) власників землі, одноосібних чи сімейних товаровиробників.
Народна земельна реформа закладе підґрунтя для розвитку тваринницьких підприємств, підприємств з переробки сільськогосподарської продукції та інших виробництв. Власниками таких підприємств повинні бути селяни.
Держава не зможе залишатись осторонь цих важливих соціально-економічних процесів. Вона повинна розробити й запровадити державні механізми реалізації запитів і потреб суспільства. Суспільство чекає від держави стратегічних кроків, продуманих дій, спрямованих на благо кожного громадянина.
Читайте: Прихована небезпека для України. Втрата землі
Все просто. Поінформувати селянина, щоб він став в "позу" - став головним в земельних відносинах, і скинув з цього олімпу орендаря-феодала, і вже селянин вирішував кого найняти до себе в підрядники – свого колишнього орендаря чи чужого колишнього чи будь кого іншого. Наймати підрядника – це в найгіршому випадку, бо кращий – це отримання прямого державного кредитування для виробничої діяльності товариства власників землі як первинного товаровиробника. Селяни-власники землі через товариства власників землі стануть власниками врожаю і розподілятимуть прибуток самостійно.
А за організованими державою механізмами, питання кредитування товариств – взагалі не питання. Кредитна політика і існує саме для вирішення таких завдань.
В результаті впровадження Народної земельної реформи та реалізації Нової аграрної політики ми отримаємо реформовані земельні відносини, що забезпечать максимальну структурну, технічну, технологічну, екологічну та соціально-економічну ефективність використання національних земельних ресурсів. Буде забезпечено будівництво тваринницьких комплексів зі збільшенням поголів’я тварин. За розрахунками, можливе збільшення поголів’я великої рогатої худоби в 5-6 разів – до 15-20 млн голів, поголів’я свиней в 3-4 рази – до 20-24 млн голів.
Селяни стануть власниками аграрних виробництв, визначатимуть самостійно свій рівень оплати, самостійно створюватимуть робочі місця, самостійно вирішуватимуть проблеми своїх громад - чи не це справжнє піклування про селянина?
