Блог | Заобігована земля. Спасти Україну від люмпенізму
Перед тим, як говорити про законодавство з регулювання обігу землі та про ринок землі, необхідно визначитися, яку країну ми хочемо бачити в майбутньому: країну де власниками землі, її надр та інших ресурсів фактично стануть кілька осіб, чи країну де все це у власності Українського народу.
Бо земля - одне з основних надбань українців. Від форми земельних відносин залежить і подальший розвиток економіки країни.
Сподіваюсь, усім зрозуміло, що Україна потребує зміни форми земельних відносин.
Читайте: Повернення ресурсів українському народу
Сьогодні існують дві основні форми земельних відносин:
- користувальна (оренда, емфітевзис) – власник землі не є власником врожаю;
- самостійна - власник самостійно обробляє землю і є власником врожаю.
На початку дії земельної реформи Кучми нові землевласники (селяни) не були поінформовані і підготовлені до самостійного управління чи прийняття участі в управлінні, користуванні, володінні майном та отриманні самостійного доходу від нього. Тому землевласники (селяни) не змогли стати справжніми власниками отриманого майна і землі.
Зазвичай, вони цілими селами підписували договори оренди землі з майбутніми аграрними олігархами. Цілі реформи не буди досягнуті – селяни не зберегли колективні методи господарювання, не розпочали індивідуальне виробництво на своїй землі.
Читайте: Загарбницька економіка України. Пріоритети Нової промислової політики
Держава не спромоглася забезпечити процес реформування в задуманому руслі - і в країні запанувала користувальна (оренда, емфітевзис) форма земельних відносин.
Селяни отримали низьку орендну плату та відсутність роботи. А в перспективі - вимушений продаж землі, легальний чи нелегальний, без будь-яких подальших перспектив у рідному селі чи селищі.
Розглядати перспективу України, в якій працює виключно десяток агрохолдингів, взагалі б не хотілося.
Вирішення багатовекторної проблемної (конфліктної) ситуації яка склалася, може знаходитися тільки в площині зміні форми земельних відносин, яка визначить основні засади обігу землі сільськогосподарського призначення, справедливість отримання доходів від землі її власниками і створення робочих місць з припиненням трудової міграції.
Читайте: Розвиток промисловості. Нова промислова політика
Отже, є три варіанти:
1. Залишити все так як є.
2. Виставити землю на продаж і перетворити українців в люмпенів.
3. Зробити так, щоб земля залишилася за селянами, фактично - за українським народом.
Перший варіант передбачає підтримку користувальних земельних відносин через продовження заборони (мораторію) на відчуження землі. Цим самим будуть залишені джерела соціально-економічні напруги, які виникли на фоні:
- відносин власником та користувачем землі – одним плата за користування землею мала, а іншим велика;
права розпоряджатися землею;
відсутністю розвитку виробництва (тваринництво і переробка) на селі і, відповідно, відсутність роботи на селі;
продовольчої небезпеки.
При цьому у селян ще залишатиметься шанс "повернутися" до землі, що поступово і відбувається. Але в недостатніх обсягах та темпах і вже тільки на малу частку землі, яка залишиться після "чорних орендарів", що нелегально скуповують землю.
Читайте: Як практично реформувати земельні відносини в Україні. Нова аграрна політика
Другий варіант передбачає створення умов для розпродажу селянами землі "новим ефективним власникам" - і подальшу поступово-швидку концентрацію землі у обмеженого кола осіб. Тобто – монополізацію власності на землю.
Земля буде оброблятися, ВВП буде зростати на душу, але прибутки будуть концентруватися у того ж певного обмеженого кола осіб. Селяни перетворяться, в кращому випадку, на найманих працівників на селі, або виїдуть з села, розвиваючи і надалі люмпенізм.
Третій варіант - перетворити селян на господарів на своїй землі. Залишити їх власником землі і зробити їх власниками виробництва на ній - через об’єднання в товариства власників землі, надання фінансування, забезпечення допомоги в організаційних питаннях. Це означає усуспільнити прибутки, зберегти землю за українським народом, зберегти країну, і, головне, означає стрімкий розвиток сільського господарства та збільшення доходів селян.
Я за третій варіант, останній, як, можливо, останній шанс для України. А ви?
