Повторення пройденого. Мажоритарка-2.

Із поверненням змішаної системи постає природне (і в даній ситуації найбільш інтригуюче) питання: хто з відомих політиків, не чекаючи (чи не розраховуючи) на місце у партійному списку, балотуватиметься у мажоритарних округах? Цим «Обозреватель» поцікавися у експертів і дізнався про таке.

Видео дня

Можливістю отримати депутатство завдяки одномандатному округу зацікавиться чимало відомих людей, вважає Кость Бондаренко, директор Інституту української політики. «Мажоритарна система тим і є доброю, хто багато хто зможе і захоче піти на вибори. Навіщо таким людям просувати якусь партію, якщо вони зможуть просувати самих себе?». З його точки зору, подібним шансом скористаються цілком різні категорії людей. Наприклад, «Герої України, такі, як Леонід Каденюк або відомі у минулому політики. Також можуть піти і олігархи або представники великого бізнесу».

Мажоритаркою скористуються власники великих компаній – особи, чиї статки перевалили за сто мільйонів доларів (при цьому, можливо, персони непублічні) – таку думку в інтерв’ю «Обозревателю» висловив політолог Михайло Погребинський. «Думаю, що при введенні мажоритарки ті, хто зараз має понад сто мільйонів доларів, не пропустять подібну нагоду. Вони зроблять це, щоб заявити про себе. Можливо, це будуть власники великих компаній, таких, як, припустимо, «Фокстрот». Що стосується людей відомих, то тут, можливо, Петро Порошенко заявить про свою кандидатуру».

Змішана система виборів дасть змогу повернутися у політику колишнім «важковаговикам», вважає голова правління Центру соціологічних і політологічних досліджень «Соціовимір» Сергій Таран. «Це може бути і Сергій Самсоненко, і Леонід Кравчук. Леонід Кучма, можливо, захоче балотуватися від дніпропетровського округу. Або той таки Йосип Вінський, який раніше був достатньо відомим, може піти на це. Всі вони захочуть нагадати про себе… Крім того, мажоритаркою зможуть скористатися і представники Партії Регіонів, які нині не в фаворі у президента – Ландик або Хара. Може піти на вибори і Нестор Шуфрич, який, скоріш за все, балотуватиметься від Закарпатського округу».

…Нагадаємо, що після того, як 5 березня 2004 року Верховна Рада України ухвалила зміни до виборчого законодавства, в країні не припинялись дискусії на тему, правильно чи неправильно зробили депутати, запровадивши суто пропорційну систему, котра закреслила існування змішаної(що до прийнятих змін практикувала обрання депутатів і за партійними списками, і по мажоритарних округах). Вважається, що мажоритарна система обрання парламентаріїв є найстарішою, походить це поняття від французького majorite, що означає «більшість». Натомість пропорційна система значно більш широко розповсюджена у країнах світу.

Пропорційна система — це більша відповідальність конкретної партії чи блоку, які представляє «енна» кількість депутатів, що пройшли під відповідним прапором у парламент. «Мажоритарка» — це, ясна річ, більша персональна відповідальність депутата перед виборцем, негласне зобов'язання гарувати на нього та його інтереси протягом усієї каденції, аби остаточно завоювати серце електорату й тим забезпечити собі другу «ходку». Втім можна й не гарувати (особливо якщо є впевненість у тому, що на твоє депутатство працював і буде працювати адмінресурс). Із цього, власне, й починається перший мінус мажоритарної системи.

По великому рахунку, мажоритарна система все одно здебільшого зводилась до розподілення місць зверху. Це ми успадкували ще від Радянського Союзу, де, в принципі, не могло бути ніякої пропорційної системи, адже єдиною партією була Комуністична. Що ж до депутатських місць усіх рівнів, то імена тих, хто їх посяде, у СРСР були відомі й до голосування. Але й за часів незалежної України ніде й ніколи не було більше такого колосального підкупу, такого тиску і залякувань, як під час виборів на одномандатних округах.

Повернення до суто партійних виборів у 2006-му мало і позитивне, і негативне значення. Виборці почали розбиратися вже не тільки у сортах гречки, яку їм раніше дарували кандидати в депутати, а ще й орієнтуватись у політичних партіях. Це те, що дала нам партійна система. Але водночас вона ж принесла і деякі мінусові явища: вождізм лідерів партій, панування бізнес-підходів при формуванні виборчих списків, «закупку» олігархами прохідних місць тощо.

Щоправда, у Верховній Раді нардепи кожної фракції буцімто закріпляли за собою той чи інший округ, або ту чи іншу територію, яка у своїх межах не обов'язково мусить збігатися з дійсними кордонами округу. Та чи дійсно парламентарі опікувалися цими умовними округами? Знову ж таки: кожен у міру власної «зіпсованості» або працював з виборцями, або ні (і швидше – таки «ні», аніж «так»). Втім, на тему переваг або недоліків як суто пропорційної, так і змішаної (або виключно мажоритарної) системи можна сперечатися довго. І «Обозреватель» вже неодноразово робив це на своїх сторінках.

Тож повторюватися не будемо, а якщо розвинути тему із можливим розподіленням мажоритарних округів, то – за попередніми даними – на Львівщині можна очікувати такого кандидата в депутати, як Віктор Ющенко (подейкують, що екс-«месія» обирає між трьома округами з центрами у Стриї, Пустомитах та Яворові). На Тернопільщині можливе пришестя співвласника «РосУкрЕнерго» Дмитра Фірташа, на Закарпатті – екс-міністра з надзвичайних ситуацій Віктора Балоги.

Харківщину – одну з найбільших областей України – експерти пов’язують і з екс-бютівцем Олександром Фельдманом, і «регіоналом» Дмитром Святашем, і президентом футбольного клубу «Металіст» Олександром Ярославським, і Олександром Бандуркою-молодшим (сином ректора Університету внутрішніх справ).Натомість в контексті Донеччини говорять лише про міністра ЖКГ Анатолія Близнюка.

До Дніпропетровщини ж «приписаний» бізнесмен і підприємець (і член родини Леоніда Кучми) Віктор Пінчук. А відомий тесть Пінчука – Леонід Кучма – висуватиметься у депутати, можливо, на Чернігівщині. Там же, де (що не виключено!) спробує свої сили і його давній знайомий та колишній соратник Олександр Волков (котрий і по цей день є очільником партії «Демократичний Союз»).

Від Одещини може балотуватися Сергій Ківалов ( голова ЦВК у часи «помаранчевої» революції, а нині – депутат від Партії регіонів). Крім того, подейкуютьі про участь у виборах одіозного Ігоря Маркова (лідера партії «Родіна»). Можливо, також балотуватимуться екс-мер Одеси Едуард Гурвіц і син нинішнього мера міста Олексія Костусєва. Говорять і про Володимира Боделана-молодшогота міліонера Івана Фурсіна – співвласника «РосУкрЕнерго».

До Житомирщини приглядається спікер Верховної Ради Володимир Литвин. Крім нього – чинний міністр юстиції Олександр Ларинович. Від Криму до Ради, можливо, піде народний депутат, комуніст Леонід Грач. Говорять в цьому контексті і колишнього «сірого кардинала» Леоніда Кучми, очільника президентської адміністрації Віктора Медведчука, хоча частина експертів схиляється до того, що Медведчук (якщо взагалі буде балотуватися), обере радше Закарпаття.

Що ж стосується Києва, то про мажоритарні округи столиці можна писати окрему статтю. Побіжний погляд на претендентів, які спробують свої сили на київських теренах, дозволяє виділити наступних осіб. Це і нинішній мер Києва Леонід Черновецький, і екс-секретар Київради Олесь Довгий. І, звісно ж, лідер партії «Удар» Віталій Кличко. Також – можливо – «регіонал» Василь Горбаль. Не виключається зі списку і теперішній голова КМДА Олександр Попов тощо.

Словом, яким би не був залишок осені і початок зими (холодним, грипозним, економічно нестабільним etc.), нецікавим він не буде точно. Про весну-літо годі й казати. Адже чим ближче до виборів, тим менше приводів для нудьги. Принаймні, для тих, хто безпосередньо йде на вибори, і тих, хто про це сумлінно пише…