Блага вість про прохідний бар’єр
Вище 4% - дискримінація, нижче 3% - маргиналізація
7 квітня, у свято Благовіщення, народні депутати отримали на руки від президента своєрідну благу вість - послання. Глава держави вирішив поділитися із вищим законодавчим органом своїм баченням напрямків розвитку України у поточному році. У документі, зокрема, пропонувалося внести зміни до виборчого законодавства: підвищити прохідний бар’єр для політичних партій до 4%, для блоків партій – до 5% (нині для обох випадків він становить 3%). Окрім того, пропонувалося запровадити змішану систему на парламентських виборах.
Оцінити дані ініціативи президента «Обозреватель» попросив голову правління Комітету виборців України Олександра Черненка та директора політико-правових програм Центру Разумкова Юрія Якименка.
КВУ дивує нездоровий плюралізм у владних коридорах
«Обозреватель»: Це початок виборчої реформи в Україні?
Олександр Черненко: Я не думаю, що це початок виборчої реформи. Якщо ми побачимо законопроект, це ще не кінець виборчої реформи. Кінець виборчої реформи буде тоді, коли закон буде проголосований в парламенті і підписаний президентом.
Але в цій ситуації мене дещо дивує. Дивує плюралізм у владних коридорах. Одразу після місцевих виборів президент сказав про підготовку Виборчого кодексу. Після чого міністр юстиції Лавринович каже, що Виборчого кодексу не буде, а буде закон про вибори. В розданій президентом брошурі було написано, що він бачить змішану систему та бар’єр для партій 4%, для блоків - 5%, а Лавринович в останньому інтерв’ю каже, що для партій, може, буде 4%, а може, 5%, а блоків взагалі не буде.
Цей плюралізм був би логічним, якби в нас уряд формувався по парламентсько-президентській системі. Але зараз президент несе повну відповідальність за виконавчу владу, за міністрів. Коли міністр юстиції заявляє щось інше, ніж президент, це виглядає щонайменше дивно.
Юрій Якименко: У нас насправді виборча реформа ніколи не закінчується, тому що у нас виборче законодавство є одним із самих нестабільних. У нас щонайбільше двоє виборів поспіль проводилося за однією системою.
Логічно було чекати саме цього кроку, тому що, дійсно, є дуже багато об’єктивних нарікань щодо пропорційної системи, яка існувала. У Верховній Раді протягом цієї каденції було вже близько десятка законопроектів, які пропонували різні альтернативи, причому, альтернативи пропорційної системи, які також відображені в посланні президента. Тобто кожна політична сила, виходячи з своїх інтересів, намагалася змоделювати власний виборчий закон.
В принципі цей закон зберігає можливості для розвитку партійної системи, він зберігає пропорційний компонент. Він робить корисні речі, щоби простимулювати партії більше спілкуватися з виборцями. Що стосується мажоритарної частини, то поки що до кінця не відомо, хто буде суб’єктами висування.
Прохідний бар’єр: вище 4% - дискримінація, нижче 3% - маргиналізація
Олександр Черненко: Для України оптимальний бар’єр – 3-4%. Вище 4% для партій – це вже більш дискримінаційна форма. Якщо певна політична сила користується підтримкою 4% громадян, вона має бути якось представлена у владі. Бар’єр менше 3% я теж вважаю поганим, тому що так звані регіональні партії можуть за рахунок якогось одного регіону пройти в парламент, що теж не зовсім правильно.
Зараз є кілька політичних сил – комуністи, Литвин, «Свобода», «Удар», «Громадянська позиція», - які є на межі. Для них, звичайно, кожні піввідсотка можуть стати критичними.
Юрій Якименко: Прохідний бар’єр – це питання політичного компромісу. 3%, 4% і 5% існують в європейській практиці, причому 5% зустрічається, можливо, найчастіше. Це питання залежить від конкретних політичних умов тієї чи іншої країни. Чи стимулює бар’єр? Стимулює. Тому що партія, яка має 3%, буде тягнутися до 4%, яка має 4%, буде тягнутися до 5%.
Якщо прохідний бар’єр буде підвищений, то я не бачу загрози для партій, які мають більше 10%. «Фронт Змін», «Сильна Україна» - також. «Свобода» - може і комуністи також можуть. Основні політичні гравці мають шанс на подолання 5% бар’єра.
Що стосується інших політичних сил, то є ті, які набирають, а є ті, які втрачають. Скажімо, «Удар» має позитивну динаміку, «Громадянська позиція» не в парламенті, але теоретично може претендувати. В той же час блок Литвина втрачає. Очевидно, це може стати певним стимулом для самих партій і створення більш сильних партійних структур, які працюватимуть на регулярній основі. Але разом з тим, дійсно, є проблема представлення політичних сил, які не проходять.
Олександр Черненко: 5% у країнах Європи. Так, в Європі стала партійна система. У нас, на жаль, вона тільки розвивається. Тому штучно зупиняти цей розвиток не варто. Ми розуміємо, що партія, представлена у парламенті, має кращі можливості і перспективи на майбутнє.
Блоки – зло, але рубати усіх не варто
Юрій Якименко: На жаль, в нашій ситуації, в наших виборчих умовах блоки – це те, від чого, очевидно, треба відмовлятися, або якимось чином встановлювати диференціацію між партіями і блоками. Що таке блок? Блок в нормальному розумінні – це об’єднання кількох ідейно подібних партій, які мають спільні цілі, поділяють спільні програмні принципи і посилюють один одного. Що таке блок в наших умовах? Це лідер певної політичної сили, який має особистий рейтинг, плюс формальна «підложка» під нього у вигляді якоїсь партійної структури, яка має свідоцтво про реєстрацію, плюс три-чотири аналогічні структури, які очолюються певними більш-менш відомими політиками. Це, на жаль, спотворює нашу партійну систему.
Блок – це аморфне утворення. Колись в 2002 році блок «За єдину Україну» пройшов до парламенту, а потім розпався. Так само було і на всіх наступних виборах. Тому я думаю, це не те, за чим треба шкодувати.
Олександр Черненко: Абсолютно згоден з усіма аргументами, які тут приведені, але автоматично рубати блоки, забороняти – це не зовсім демократична практика, тому що в багатьох країнах блоки є. Треба створити такі законодавчі умови, щоби штучні блоки створювати було не вигідно: підвищити бар’єр, законодавчо заборонити використання імені лідера в назві блоку, зробити так, щоб блок існував як суб’єкт відповідальності аж до наступних виборів.
Відкликати депутата неможливо. І це добре
Запитання із залу: Чи буде передбачений механізм відклику депутата? Як виборець може вплинути на того чи іншого депутата?
Юрій Якименко: Це не зовсім питання виборчого закону – це питання, що регулюється Конституцією і законом про статус народного депутата України. З прийняттям Конституції 1996 року конституційні підстави для такого механізму повністю зникли. Тобто відкликати депутата неможливо, окрім підстав, що були пов’язані із існуванням коаліції. Але вони ніколи не були реалізовані. Що стосується впливу виборців – тим більше, на виборах по мажоритарних округах, - ця норма діяла до 1996 року.
Олександр Черненко: Я не прихильник того, щоб така норма відкликання депутатів була, тому що вона може перетворитися на певний механізм усунення неугодних. Організувати таке відкликання, якщо дозволятиме законодавство і Конституція, можна штучно: зібрати людей, роздати їм гроші і відкликати людину.
Політична відповідальність наступає на наступних виборах. Обрали не того – терпіть до наступних виборів, треба було думати на виборах. Світовий досвід розвинутих країн також показує, що там досвід відкликання депутатів також не застосовується.
Аудіозапис прес-конференції (із відповідями на запитання читачів) можна скачати тут
Читайте новини за підсумками прес-конференції:
Проходной барьер выше 4% - дискриминация
Украине не нужен БЮТ – политолог
Кличко и Гриценко могут попасть в ВР, Литвин – на грани «вылета»
Дивіться відеосюжети:
Не все пройдут в парламент. Список
Проходной барьер больше 4 процентов - дискриминация
Закон о выборах вызовет противостояние
Блоки партий Украине не нужны
