Соколова: Зеленський звик бути улюбленцем, але українці примудряються впливати на нього. Інтерв'ю
Попри економічну кризу, у 2020-му році люди зрозуміли, що найголовніше в житті не гроші, а власне життя та здоров’я, а також наших рідних та близьких. Нарешті ми задумалися, для чого прокидаємося зранку і взагалі – навіщо прожили кожен із днів. Це найважливіше досягнення не лише року, а й, як би дивно це не пролунало – пандемії коронавірусу.
А от що буде з країною, куди вона рухається далі і чому президент Володимир Зеленський так і не скористався шансом увійти в історію, а згубив втрачені можливості – в інтерв’ю OBOZREVATEL розповіла відома українська телеведуча та журналістка Яніна Соколова.
– 2020-й рік – це суцільна катастрофа чи все-таки людям відкрилися унікальні можливості?
– Попри всю апокаліптичність, цей рік – шанс. Рік великих можливостей, історичний для всього людства. Ми зрозуміли, наскільки мінливим є життя і наскільки нам всім варто навчитися жити кожен день як останній, бути готовими до всіх непевностей.
COVID-19, економічна криза, політичні перипетії в країні, нерозуміння, що буде з війною на Донбасі, а що з деокупацією Криму, безробіття, плюс похмурі настрої через пандемію – це все разом породжує депресивний клубок, який мав би зневірити багатьох.
Але водночас цей рік нас багато чого навчив і відкрив очі на близьких, родину, професію, на те, заради чого ми взагалі живемо. Він дав нам нові форми і підходи в організації бізнесу, роботи команд, коли за один день можна вирішити чимало завдань і навіть зробити антикорупційне розслідування, не виходячи з кімнати. Все за один день вдома! Це велика знахідка в організації часу й зусиль, які ми витрачаємо у своєму житті на нашу соціальну і громадянську активність.
Більшість людей проживає життя, в якому вони так і не розуміють до старості, для чого воно їм дано. COVID-19 і примітивність базових цінностей, які він подарував, повернули нас до питання: а навіщо ми на цій землі? Виявилося, що власне здоров’я, здоров’я близьких та рідних є пріоритетом для нас, і це розуміння нам подарувала пандемія.
Всі люди однакові в боротьбі за життя. Ні гроші, ні статус, ні авторитетність у певних колах і знання телефонів провідних лікарів не можуть зберегти життя. Це означає, що всі ми зроблені з одного тіста.
– Світ зможе трансформуватись і жити за новими правилами?
– Може, але світ став інакшим і ніколи не повернеться назад. COVID дав нам всім поштовх до негайних внутрішніх змін. У мене особливі стосунки з Богом. Я не вірю в оці всі віфлеємські вогні, печери, купання у певні дні в льодяному ставку і окроплення "кагору", у цілющість ікон і не сильно, чесно кажучи, дотримуюсь обрядів.
Але я знаю, що є вищі сили – це абсолютно точно, і вони вчать нас ставати кращими для кожного. У кожної людини Бог перебуває всередині, і от якраз COVID став порталом, який з’єднав нас із нашим внутрішнім Богом. Пандемія повернула нас у бік цінностей, які були дані нам ще на початку існування цивілізації.
Дивно прозвучить, але це мінімізувало цінність грошей попри економічну кризу і змінило підхід до обрання методів відпочинку. Люди зрозуміли, що відпочивати можна не тільки курячи кальян у барі, а й вдома, поруч із коханими, рідними, близькими. Що є книги, кіно, тренінги з розвитку, онлайн-йога, онлайн-музеї і навіть онлайн-лікарі. Це також дало усвідомлення цінності часу.
Люди вже живуть інакше. Наприклад, переводять дітей на дистанційне навчання. Так, соціум, школа – це дуже важливий фактор життя, але для багатьох дітей домашнє навчання стало комфортнішим, вони навіть стали демонструвати ліпші результати. Мої сини, зокрема.
– Люди захочуть повернутися до життя, яким жили до 2020-го року?
– Не впевнена, що цілковито. Ймовірніше, ні. Люди вже змінили свої погляди на стосунки, здоров’я, побудову бізнесу. Задумались, для чого живуть, на що витрачають час, навіщо прокидаються зранку, від чого і для чого варто себе захищати.
Одна знайома зізналася мені, що ходить на роботу з COVID-19 і навіть не говорить про нього своїй родині. Я спитала: як ви так можете, це ж безвідповідально! На що вона відповіла, все одно всі захворіють, а вона може втрати гроші на роботі. Так і не змінила свою думку, а мене наштовхнула на роздуми, що ми всі маємо бути агресивними до тих, хто забирає у нас право жити, а не толерантними.
Це стосується не тільки COVID-19, а й питання мови в державі, відповідальності за свій голос, ставленні до літніх людей, цінностей держави та її принципів.
– Якщо проаналізувати дії українців за останні років 10-15, то вам не здається, що безвідповідальність – така собі національна риса українського характеру?
– Ментальною рисою нашої нації є інфантильність. Ми так круто робимо революції, вміємо об’єднуватися проти ворога, а в цькуванні когось колективно – просто чемпіони світу. Ми дуже винахідливі й гонорові, але коли доходить питання до відповідальності за зроблене нами самими або за незроблене – починаємо колупати пічку й робити вигляд, що то взагалі не ми і від нас нічого не залежить. Мовляв, "а що я", "я що, маю якісь повноваження", "я українець, я не хочу нічого вирішувати, я хочу все скласти на балкон".
Кожний українець, який має право голосувати в країні, – має право щось вирішувати. Нехай навіть одним голосом. Ані президент, ні парламент, ні народні депутати, ні керівники наших бізнесів не можуть нічого змінити в країні так, як це можемо зробити ми.
Знаю примітивні випадки, коли люди завдяки своїй відповідальності змінили життя в маленьких селищах й колективах.
Українцям варто навчитися мислити критично й дезінфікувати не тільки руки, але й мізки перед 2021-м. Не зважати на осуд, токсичність людей, мінімізувати все це навколо й пам’ятати, що ми живемо один раз. Варто навчитися бути щасливими в цьому періоді життя, яке нам Богом відведене. Дуже сподіваюсь, що 2021-й дасть шанс зрозуміти, ким ми є.
– Читаю нове опитування Разумкова, і за їхніми даними, більш як 40% українців розчаруванням року називають президента Зеленського. А ще два роки тому він мав безпрецедентну підтримку серед усього українського суспільства?
– Зеленський – людина, яка випадково отримала посаду президента. Людина, яка так і не зрозуміла відповідальності за те, що доленосно було йому довірено українським народом. Зеленський – це рік втрачених можливостей змінити суди, прокуратуру, Державне бюро розслідувань і загалом усі правоохоронні органи, аби увійти в історію. Змінити податкову політику. Посадити трьох друзів з оточення.
Зе – це людина без політичного-олігархічного бекграунду в минулому – він мав усі шанси завдяки такій великій довірі громадян увійти в історію як президент-реформатор. Він цього не зробив. Чому? Тому що держава – це не "95-й квартал", тут працюють інші закони. Держава, яка має війну з країною-агресором, має мати чіткий економічний та стратегічний план, різні шляхи виходу з цієї війни.
– Тобто він та його команда вже не справляються з керуванням країни?
– На жаль. Можу допустити, що Зеленський не досидить до кінця не через себе і недолуге виконання обов’язків і відповідний спротив цьому українцями, а через те, що його просто зіллють всі його посіпаки. Тобто він фактично піде через злив себе оточенням. Ось це я дуже відчуваю.
– Віталій Портников ще навесні казав про дострокові президентські вибори.
– Думаю, наступного року можуть бути парламентські перевибори. Цілком можливо, можемо бачити натяки на нового претендента на президентський пост. Кажу про це, бо володію інформацією щодо людей, які можуть бути в парламенті у вигляді нової політичної сили. А також щодо претендентів на президентський пост – як лідерів цієї політичної сили. Фрагментарно цих людей ми знаємо, але вони більше займалися дипломатією, а не політикою. Думаю, наступний рік подарує нам нові політичні можливості.
Не лише українці розчаровані політикою президента, а й наші міжнародні партнери. Вони вважають, що Зеленський не виконав свої зобов’язання в частині боротьби з корупцією зокрема. Ця хохма з весняними посадками так і залишилася хохмою. Натомість президент влаштовує відеобатли зі своїм попередником, щоразу намагаючись нагадати йому про його бізнес, минулі гріхи і як бонус – вкотре настрашити посадкою.
Зеленський звик бути улюбленцем. Його дуже бентежить, що про нього пишуть у Facebook. І інколи це, зізнаюся, йде на руку громадянському суспільству. Чимало наших розслідувань у "Соромно" мали реакцію нагорі, бо соціальні мережі впливають на події у країні.
З одного боку це дивно, бо каталізатором змін мають бути можновладці, а в нас найбільший каталізатор – український народ. Це є пряма ознака демократії, що не може не тішити. І це безумовна й невідворотна відмінність нас від північного сусіда. І так буде завжди.