Люди на Донбасі одержимі бажанням жити в Україні. Особливо діти - Нищук

Люди на Донбасі одержимі бажанням жити в Україні. Особливо діти - Нищук

Міністр культури України Євген Нищук називає скромність шляхом у невідомість. При цьому впевнено заявляє, що державі є чим похвалитися всупереч складному періоду.

В інтерв'ю "Обозревателю" Нищук розповів про нові досягнення в галузі культури і подискутував на тему того, чи може вона бути інструментом пропаганди. Чи справді в Україні проводиться так звана українізація і чим зумовлена "прірва" між заходом і сходом країни.

Люди на Донбасі одержимі бажанням жити в Україні. Особливо діти - Нищук
Відео дня

- Останнім часом багато хто згадує відому притчу з Вінстоном Черчіллєм: А де ж витрати на культуру? – Так війна ж іде! Яка культура? – Якщо немає культури, то навіщо ми воюємо. Як ви вважаєте, чи достатньо наразі держава приділяє увагу культурі в Україні?

- Моїм першочерговим завданням якраз і було змінити ставлення до сфери культури на рівні перших осіб держави. Крім того – змінити сприйняття державного органу. Мінкульт не має бути органом перевірки чи контролю, бо я завжди казав: керувати культурою неможливо.

Якщо повернутися до цитати, яку ви привели, я оперував нею перших півроку на посаді. З часом її почали говорити й у Верховній Раді, і в Адміністрації Президента. І слава Богу, що її почули. Нещодавно у прокат вийшов фільм "Темні часи" про Вінстона Черчілля, який ще раз показав, наскільки це геніальна людина. І дуже важливо, що навіть в екстремальних умовах війни він розумів, яким надважливим інструментом для об'єднання країни є культура. Саме вона дає можливість провести міст діалогу та порозуміння.

Ми навіть одну програму, орієнтовану на підтримку організацій і митців зі сходу країни, назвали "Взаєморозуміння". Культура зрозуміла всім, якщо вона щира та підкріплена талантом, якщо орієнтована на добро, якщо об'єднує. Тому, звісно, я переконаний, що вона має бути одним з пріоритетних напрямків в державі. Уряд узяв курс на ремонт країни, і культура, на мою думку, є тим фундаментом капітальних перетворень. Наш річний звіт був якраз під таким гаслом.

- Якраз Черчілль прекрасно розумів, що культура – це інструмент. На ваш погляд, чи може культура бути поза політикою? І взагалі де межа між культурою та пропагандою?

- Це дуже важливе питання. Окрім того, що я політик, я ще й творча людина, актор. Очевидно, як і будь-який митець, я чутливий до нав’язувань. Неприпустимо здійснювати культурну політику в напрямку насаджування чогось. Це радянські методи.

Наше завдання – створити реально працюючі інструменти та механізми, які б дозволили людям розвиватися, зберігати та примножувати унікальне національне культурне надбання, пізнавати наш мультикультурний народ. У кожній області нашої держави довгі роки нашаровувалися культурні пласти того чи іншого етносу. Це треба поважати. Тому багато уваги ми приділяємо етнонаціональній політиці.

Зокрема, у 2017 році ми провели кілька важливих міжурядових двосторонніх комісій з Німеччиною, Словаччиною, Румунією. Ми співпрацюємо з нашими міжнародними партнерами. До слова, завдяки активній участі Мінкультури у засіданні Бюро Європейської комісії у Страсбурзі (Франція) в червні 2017 вдалося досягти згоди та переконати представників Ради Європи вперше в офіційних документах вжити вираз “військове вторгнення Росії” у доповіді ЄКРН.

Повертаючись до Вашого питання, скажу так - нині в Україні дуже важливо оберігати свій інформаційний простір, адже поруч триває і війна інформаційна. І внесок культури стає винятковим, адже консолідує суспільство, мистецтво стає м’якою силою та важливим фактором сталого розвитку країни.

Люди на Донбасі одержимі бажанням жити в Україні. Особливо діти - Нищук

- Тоді вам не здається, що більш ефективною зброєю проти російської пропаганди було б просування українського продукту, а не заборона російського, різноманітні "чорні списки"?

- Саме так. Ми якраз і прагнемо зосередити нашу роботу на тому, аби створити умови для розвитку на промоції українського мистецтва. Втім, журналісти, ваші колеги постійно в мене запитують про заборону тих чи інших артистів, фільмів. Але, повторюю - Міністерство культури не є органом заборон. Законом передбачений чіткий механізм: СБУ розглядає та фіксує порушення Законів України серед діячів культури та мистецтва, та визначає їх як таких, що становлять загрозу національній безпеці.

Ці прізвища вони надсилають до Міністерства культури, і ми їх вносимо до переліку таких осіб. Ці імена визначаються правоохоронними органами і у цьому питанні в нас нема права на дискусію. Втім, на мою думку, не може перелік санкційних осіб складатися лише з діячів мистецтва та культури, у той час як представники бізнесу чи інших сфер вільно працюють в Україні.

- Митці – публічні.

- Так. Але повторюсь, має працювати чіткий механізм. Наразі працює комісія, створена спільно з Національною радою з питань телебачення та радіомовлення, з СБУ, з Держкіно та іншими. В її рамках ми прагнемо внормувати ситуацію, щоб не дійти до абсурду. Бо коли під заборону підпадає фільм того ж Романа Балаяна – чудового українського режисера, бо там знімався Олег Табаков… Це якось неправильно.

- Та ж "Іронія долі" дуже великі суперечки викликає…

- Власне, тому і створена комісія, щоб урегулювати такі питання. Тут є багато нюансів. Я за внормування ситуації в адекватний спосіб. Але, підкреслюю, ми не можемо церемонитися з такими людьми, як, наприклад, Михайло Пореченков (актор, який відкрито підтримує терористів на Донбасі – Ред.). Є кордони совісті, які не можна переходити.

Люди на Донбасі одержимі бажанням жити в Україні. Особливо діти - Нищук

- Часто доводиться чути думку, у тому числі й від деяких діячів культури, що в Україні відбувається так звана українізація, з якою в останні роки нібито перегинають палицю. Згадаймо заклик Руслани "зняти шаровари". Що ви про це думаєте? І чи взагалі може бути українізація в Україні?

- Пригадую, як 2004 році, в часи Помаранчевої революції піднялася велика хвиля поваги до усього українського. Бажання говорити та творити рідною мовою прийшло тоді цілком природньо до багатьох людей. Натомість якісь директиви, нав'язування могли б збурити зворотній процес.

Ще одна хвиля була в часи Революції Гідності у 2013-2014 – у період Майдану, ще до трагічних втрат, сучасні андеграундні чи рок-гурти приїздили та питали: "Ми ніколи не мали, де виступати. А можна ми виступимо на Майдані?" Вони грали і це був феєрверк мистецтва. Це природній процес, який не викликає супротиву. І вже зараз ми бачимо результат, зокрема, ми досягли успіхів у просуванні української пісні. Потрібно створювати механізми розвитку національного продукту.

Так само і з кіно. Зараз відбувається справжній ренесанс українського кінематографу. Коли я перший раз прийшов працювати в міністерство, у 2014 році, на розвиток кінематографу виділяли 27 млн гривень. І ви ж розумієте, що за 27 млн можна зняти одне кіно – і то ще питання, яке. У 2017 році нам вдалося отримати в Держбюджеті 500 млн гривень. На цей рік, завдяки підтримці Прем’єр-Міністра та Уряду на кіно передбачено вже один мільярд! Це серйозний прогрес.

Інша справа – багато хто не розрізняє повний метр кіно та телевізійний формат. Держава інвестує саме у формат кіно. Втім, розуміючи важливість, ми зараз розпочали діалог з власниками телеканалів щодо підтримки виробництва телепродукту – з україномовним контентом, українськими акторами, важливо виробляти якісні анімаційні фільми, інший цікавий кіно-продукт. Це дуже важливо, адже це робочі місця та розвиток власних зірок. Наразі з Міністерством фінансів ми погоджуємо алгоритм використання коштів за цією програмою, окремо також створюється експертна рада, яка обиратиме такі проекти.

Це я вважаю адекватними механізмами не стільки українізації, скільки підтримки українського мистецтва. Наш внутрішній ринок стає конкурентним, а на українську продукцію є попит. Наприклад, україномовний дубляж, який спочатку сприймався досить різко, а потім полюбився глядачам.

- Дубляж узяв якістю.

- Саме так! Якість, смак завжди знаходять відгук у людей. Хороша музика того ж Святослава Вакарчука збирає стадіони. Kozak System, TaRuta зараз набирають обертів.

Є окрема програма "Український схід": наші артисти їдуть на Донбас, виступають. Щире мистецтво – те, що може подолати якісь політичні суперечності. Коли людина чує хорошу українську музику, навіть розмовляючи російською мовою, вона відчуває правду, відчуває смак, їй подобається й у неї не виникає внутрішнього протесту.

Люди на Донбасі одержимі бажанням жити в Україні. Особливо діти - Нищук

- "Кіборги" – найпотужніший український фільм. Але не дивлячись на великий резонанс, на схвальні відгуки, навіть він у прокаті зібрав лише половину витрачених коштів. Це успіх?

- Звісно, це успіх. Люди йдуть до кінотеатрів, купують квитки, дивляться та підтримують українське кіно. Пригадую, колись показ українського фільму у кінотеатрі був великою рідкістю, зали не завжди були заповнені, зараз же ситуація змінюється.

Звісно, нам ще треба працювати над промоцією українських фільмів, збільшенням обсягу реклами. З ранку до ночі, наприклад, ми бачимо усюди трейлери та постери "Зоряних війн". І про прем'єру цього фільму знають усі. Про таку ж якісну та масштабну рекламу треба дбати і нашим виробникам кіно-продукту.

Інший аспект, який може зробити українське кіно ще успішнішим – кінотеатри. Нажаль, їх немає у достатній кількості, та й здебільшого знаходяться вони в приватних руках. І показ українських фільмів – це питання відповідальності кожного власника. Ми часом бачимо прикру ситуацію, коли українське кіно показують не в прайм-тайм, у будні, в робочий час. Втім, нащастя, і це змінюється, і я дякую власникам кінотеатрів за розуміння!

Українське кіно стає все якіснішим, до нього зростає глядацька довіра, а відтак і підтримка. Ті ж "Кіборги" з’явились у прокаті майже разом зі світовою прем’єрою "Зоряних війн". І в таких умовах майже 23 млн, які наш фільм зібрав у прокаті, це все ж серйозний показник.

Ще однією проблемою залишається те, що наші люди звикли дочекатися, коли фільм з'явиться в мережі. Однак таке кіно треба дивитися на широкому екрані – це зовсім інші відчуття. З іншого боку не всі можуть виїхати в обласний центр, а в районах кінотеатрів майже немає.

Така ситуація й зумовлює певну статистику, про яку ви питаєте. Ми якраз думаємо, як вирішити ці проблеми. Це можуть бути державно-приватні програми, адже фільмів стає дедалі більше, а де їх показувати – проблемне питання.

Люди на Донбасі одержимі бажанням жити в Україні. Особливо діти - Нищук

- Є думка, що для таких фільмів, як "Кіборги", і таких книг, як "Аеропорт", ще рано. Бо не відболіло. Декілька моїх знайомих не пішли до кінотеатру, чесно сказавши: не готові.

- Раніше я також думав, що зарано. Але ось у кінотеатрах пройшли "Кіборги", зараз показують "Міф" про Василя Сліпака (оперного співака – Ред.), який приїхав з Франції на війну, усе покинув і загинув на Донбасі. Дивлюся ці фільми та розумію, що помилявся.

Час дуже жорстокий – він стирає багато моментів, події нашаровуються на події. Ми ризикуємо багато чого втратити, якщо не відобразити зараз цей складний час в мистецтві. Багатьом було боляче дивитися "Кіборги" – це правда. Але таке кіно треба знімати, адже так ми доносимо правду. Поки є живі свідки. Поки це відкрита рана.

Знаєте, деякі бійці після перегляду фільму казали: “Ми, звісно, так багато не філософствували”. І це зрозуміло. Звісно, на полі бою було не до того, але у фільмі показана художня правда, щоб спонукати людей замислитися.

Зараз знімається фільм про бій під Крутами. Це надзвичайно героїчна сторінка нашої історії, про яку довгий час мовчали, а це, без перебільшення, український аналог “300 спартанців”. Але проблема ось у чому: зараз інформація збирається по-крупинках. Адже довгі роки цю подію випалювали з історії, знищували дані в архівах.

- У 2016 році ви назвали ситуацію, яка склалася на півдні та сході країни, "прірвою свідомості". На вашу думку, ця "прірва" зараз зростає чи зменшується?

- Тоді мої слова не зовсім правильно трактували, але я вже не буду до цього повертатися. Щодо вашого питання, насправді зараз бачу надзвичайну хвилю патріотизму. І знаєте, можливо, почасти ця хвиля навіть більша на сході держави. Я їздив на Донбас, Луганщину, бачив, наскільки люди, а надто діти, там одержимі бажанням жити в Україні. Коли ти дивишся, як діти зі сходу співають "Ми єдина Україна", – це неймовірно, це до сліз.

У 2017 році ми започаткували Загальноукраїнський проект культурної інтеграції “Українських Схід”, надаємо фінансову підтримку культурно-мистецьким заходам, пов’язаних зі Сходом. Спільно з Генеральним Штабом ЗСУ ми підтримали випуск унікальної збірки “Пісні війни”. Дуже цікавий проект нещодавно був здійснений у Мистецькому арсеналі: діти зі сходу розповідали про історію Донбасу у виставі, де самі були сценаристами. Вони ділилися своїми відчуттями, спогадами, болем та надією. Ці діти живуть, готові наступної миті заховатися в підвалі від обстрілів. Але разом з тим вони сповнені оптимізму та віри в себе та свою країну.

- Ви згадали, що культура має об'єднувати, але інколи буває навпаки. Наприклад, ще до 2014 року деякі культурні діячі, як слушно казав Сергій Жадан, дражнили драконів сепаратизму. Той же письменник Юрій Андрухович ще в 2011 році казав, що Крим і Донбас треба відділити, бо ці території дуже відрізняються. Що ви про це думаєте?

- Знаєте, митці можуть в силу своєї емоційності робити гучні заяви. А журналісти допомагають гучними заголовками. Втім, якщо ж у них взяти ґрунтовне інтерв’ю, то їх думки та слова стають зрозумілішими.

Зараз за ці землі віддають життя кращі сини українського народу. І говорити, що треба там щось віддати, неприпустимо. Ми боремося за окуповані території, за встановлення там миру. На Донбасі, в Криму великий потенціал – індустріальний, людський, культурний. Після їх повернення нас чекатиме величезна робота. Туди треба інвестувати великі ресурси.

Люди на Донбасі одержимі бажанням жити в Україні. Особливо діти - Нищук

- Це десятки мільярдів, яких у нас немає.

- Дійсно, проблема є, але ми маємо також підтримку наших міжнародних партнерів, тож, певен, спільно, зможемо відбудувати країну. Донецьк – чудове місто з театрами та галереями, трояндами, фантастичним парком кованих скульптур, чудовими людьми, а стадіон – це ж була одна з найкращих спортивних площадок у країні і ФК “Шахтар” мріє повернутись туди, як про повернення мріють ще тисячі людей. Повернути свої домівки, повернути мир на рідну землю.

У Національному театрі ім. Івана Франка я працюю у виставі з людьми, які жили в Донецьку. Ми спілкуємось і я розумію, що ситуація складна, у кожного свої обставини. А хтось не міг переїхати, тому що там, до прикладу, хворі батьки. Не можна в жодному разі когось у чомусь звинувачувати.

- Ще одна думка з цього приводу. Ведучий Сергій Притула якось казав, що ситуація на сході та в Криму є невипадковою, що Україна пожинає свої плоди. Він згадував, як подорожував на сході та не раз чув, що люди говорять, мовляв, ми живемо не в Україні, ми живемо на Донбасі. Схожа ситуація була й в Криму: люди стверджували, що живуть в автономній республіці. Влада не докладала достатньо зусиль, щоб зацікавити, об’єднати людей?

- Певний час дійсно була політика такого “розділення”. І це тривало не рік, і не два. Про це є багато літератури. Я вже говорив у попередніх питаннях, що дуже бракувало ось цього обміну та діалогу. У першу чергу через культуру. Його просто реально бракувало.

- Розділення було політичною стратегією?

- Можливо, і це, вочевидь, призвело до створення певних штучних бар’єрів. Але з іншого боку, при бажанні ми без проблем приїжджали до Донецька та проводили там фестивалі. Я був з виставою “Прекрасний звір у серці” за творами Миколи Вінграновського, грав українською мовою і жодних проблем не було. Люди були спраглі до цього і приймали надзвичайно тепло. Вони й самі приїздили до Львова чи Франківська і дивувались: "Нас так лякають, так пишуть. Слухайте, а тут нормальні люди, все о’кей, ніхто нікого не б'є".

- Доволі складна ситуація спостерігається зараз із українськими артистами, які гастролюють у Росії. Наприклад, віце-прем'єр В'ячеслав Кириленко вважає, що потрібно вводити особливий податок, ініціювати нагляд СБУ за такими людьми. Яка ваша позиція?

- Ці ініціативи мають пройти обговорення широкого кола експертів, адже зараз ця тема носить досить стихійний характер. Головне – не дійти до абсурду. Тут питання лежить здебільшого в моральній площині. Артисти, які туди їдуть, є громадянами України. Як з ними бути: відмовлятися від них, штрафувати, санкції вводити?

Іноді до мене звертаються обурені активісти: "Ви що, нічого не можете зробити?" По-перше, переважно на такі концерти їздять артисти шоу-бізнесу. Вони не є членами державних колективів, на них не можна якимось чином вплинути. Вони ведуть вільний, творчий спосіб життя, у них є продюсери, вони не залежать від будь якої установи, у тому числі від Міністерства культури. І вони не питають у нас дозволів.

Інша справа, і я не раз про це казав, що дуже дієвою є реакція людей. Якщо артист їздить за "великим рублем", приходять українці на його концерти чи ні? І тут бувають дуже дивні речі, парадоксальні, я б сказав. Бо раптом ми можемо озирнутися та побачити заповнений зал. Як з цим бути? У парламентському комітеті культури та духовності це питання обговорюється.

- Є вже законопроект?

- Ні. Це момент дуже чутливий. З одного боку, частина людей пропонує заборонити законом виступи наших артистів у Російській Федерації. З іншого боку, деякі колективи, які там виступають, особливо в Сибіру, є єдиним ковтком української пісні, українського слова на тій землі.

Звісно, треба припинити цинічні та знущальні дії деяких наших артистів, які показово виступають у РФ: "Ми – голуби миру і це ж не політика!". Хочеться нагадати – від зброї Російської Федерації гинуть тисячі наших співвітчизників, і кожен має це усвідомлювати. Тому я закликаю митців не бути легковажними.

Люди на Донбасі одержимі бажанням жити в Україні. Особливо діти - Нищук

- Ви згадали раніше, що питання заборони російських продуктів і артистів приймає СБУ. Тоді згадаймо ситуацію з каналом "1+1", який подав до суду з приводу серіалу "Свати" саме на Мінкульт. Як ви б могли це прокоментувати?

- Це юридичні питання, які потребують окремого ретельного розгляду та пояснення. СБУ повідомила про заборону Федору Добронравову на в'їзд в Україну, а також направила лист до Мінкультури щодо внесення його до переліку осіб, що становлять загрозу нацбезпеці. Але ми не виносимо заборон щодо показу фільмів — це питання експертної комісії про Держкіно, яке й прийняло рішення по прокатному посвідченню "Сватів".

Дії Мінкульту знаходяться у правовому полі. Насправді з “1+1” ми в добрій співпраці, але якщо це принципове питання, то вже як є.

- Чим, на вашу думку, зумовлена така активна державна підтримка "95 Кварталу", який останнім часом потрапляє зі скандалу в скандал? Ми бачимо не перший їх фільм, що фінансується державою, деякі виходять російською мовою, а це теж нерідко збурює громадськість.

- Дивіться, фільми, які фінансуються державним коштом проходять експертний добір – пітчинг. У цій комісії працюють високопрофесійні люди сфери кіно, телебачення, мистецтва. Саме їх спільне рішення і є визначальним – підтримуватиметься державною той чи інший проект, чи ні.

Щодо “95 кварталу”, то можу сказати, що до будь-якої самовідданої професійної роботи, я ставлюсь з повагою. Це талановиті люди, які влаштовують яскраві шоу. Тим більше зараз, у непростий для країни час, людям потрібен гумор та усмішки. Але з'являються й інші українські комедійні проекти – і це дуже тішить. Наприклад, шоу “Вар’яти” Сергія Притули збирає повні зали в Україні та за кордоном – нещодавно, знаю, вони мали успішні гастролі в Канаді. Це все питання особистого смаку кожного. А щодо скандалів – то це ж також елемент шоу-бізнесу.

- Щодо декомунізації, директор українського Інституту національної пам'яті Володимир В'ятрович каже, що цей проект наближається до фіналу. Як думаєте ви? І чи були перегини на цьому шляху? Треба визнати, що ті ж повалення пам'ятників Леніну мали подекуди агресивний та хаотичний характер.

- Декомунізація – важливий процес для нашої країни. Але, я, як Міністр культури, маю дбати про збереження усього культурного надбання нашого народу, сформованого протягом багатьох років. Зокрема, я кажу про певні артефакти тієї доби, приклади соцарту, мистецьких речей. За законом ряд об’єктів має бути переміщений з публічного простору, але цей процес має відбуватися у акуратний, адекватний спосіб. Це стосується деяких пам’ятників чи інших пам’яток, унікальних мозаїчних робіт, які потрібно в належний спосіб демонтувати, перенести у музеї та зберегти.

Це все теж історія. У Європі є такі музеї, наприклад у Празі. Мова про його створення йде й у нас. Наразі ми говоримо про ВДНГ. Це можна зробити ще однією цікавою туристичною точкою.

Люди на Донбасі одержимі бажанням жити в Україні. Особливо діти - Нищук

- Щодо музеїв, Верховна Рада якраз відкрила шлях до будівництва музею Небесної сотні. Яким він буде? Коли почнеться будівництво?

- Після подій, які ми пережили у 2013-2014 роках, створити цей музей – сучасний, європейський – наш обов’язок, а також Меморіал Героїв Небесної сотні – масштабний по суті, не за спорудою.

Буквально цими днями з членами поважного професійного міжнародного журі, до якого увійшли українські та міжнародні експерти, а також члени родин Героїв Небесної Сотні, ми підвели підсумки першого етапу Міжнародного відкритого архітектурного конкурсу проектів на кращу проектну пропозицію Меморіалу. За результатами були визначені три лауреати.

Коли ми розглядали подані проекти – ми не знали хто його автор, чи з якої він країни. Тому надзвичайно символічно, що переможцем конкурсу став проект архітектурного бюро MIstudio зі Львова у складі Ірини Волинець та Марії Процик. Ми щиро втішені, що переміг такий цікавий, спокійний, гармонійний європейський проект з дуже глибоким посилом.

Сам же конкурс став першим прецедентом в історії України, який проводився на міжнародному рівні, обраною за тендером авторитетною німецькою компанією, з дотриманням всіх норм європейських світових практик. Процедура була проведена прозоро, чесно та відкрито і це, я впевнений, стане гарним прикладом для втілення подібних проектів у майбутньому. Після усіх процедур затвердження результатів конкурсу, буде укладено договір із переможцем конкурсу та, відповідно, розпочата робота із розробки проектно-кошторисної документації.

Публічну презентацію проекту-переможця за участі авторського колективу ми плануємо провести в березні цього року. Лауреати ж конкурсу в номінації "Музей Революції Гідності" будуть визначені влітку 2018 року.

Люди на Донбасі одержимі бажанням жити в Україні. Особливо діти - Нищук

- Чи погодитеся з тим, що як міністру культури вам випав найскладніший період за часи незалежної України?

- Я не люблю кивати на попередників – усі у свій період часу, попри політичні моменти, намагалися зберегти культурну ідентичність України. Але, звісно, після Революції Гідності, коли я відважився піти на цю амбразуру, було і є надзвичайно багато вимог суспільства.

Культурна спільнота, громадські організації стали інші, більш вимогливі, більш амбітні. І це добре. З усіма треба шукати спільну мову, дискутувати або й навіть сперечатися. Тут мені допомагає те, що я людина мистецтва, для мене це рідна сфера. Я не готувався бути міністром, не заради цього стояв під прицілом снайперів на сцені. Але, я самовіддано працюю кожного дня і ми вже бачимо певні результати роботи. Ситуація змінюється на краще.

Кажуть, скромність – шлях у невідомість. Але, мені здається, нам є чим похвалитися в складні часи.