Від розвідки – до порятунку життів: Мирослав Гай про волонтерів, яких "нема"

Мирослав Гай

"Вони дуже багато зробили для українського війська... Але на сьогодні держава зуміла забезпечити свої Збройні сили. Сьогодні мені як міністру волонтер більше потрібен для надання дорадчої допомоги і допомоги в контролі за виконанням моїх розпоряджень".

Ці вирвані з контексту слова міністра оборони Степана Полторака викликали бурю обурення в українському суспільстві. "Обозреватель" вирішив дізнатися, чи дійсно волонтерський рух йде на спад? І чим сьогодні займаються люди, які чотири роки тому взялися за надскладнi завдання.

Чому волонтерський рух важливий для України навіть тоді, коли елементарні потреби армії закриті, "Обозреватель" поговорив з відомим блогером, очільником фонду "МіР і Ко", офіцером запасу в оперативному резерві 95-ї бригади Мирославом Гаєм.

Відео дня
Мирослав Гай

- Мирославе, чи вважаєте, що роль волонтерів сьогодні штучно занижується? Якщо так – то для чого?

- Волонтерський рух показав: суспільство може самоорганізовуватися. І 5 волонтерів легко можуть одягнути цілі батальйони – бо у волонтерів відсутня бюрократія, є прозора звітність, здатність швидко реагувати і мобільність.

І зараз державі потрібно показувати, що вона системно працює і вирішує всі нагальні питання і проблеми.

- А хіба вона не працює?

- Держава почала працювати. Всі контрактники вже забезпеченні одягом, взуттям. Інша річ, що це не єдина потреба армії. Це просто базова функція.

Для армії 21 сторіччя потрібні безпілотники, сучасні засоби зв’язку, комп’ютерна техніка… А це все держава забезпечити неспроможна – через брак коштів і бюрократію.

Армії, аби брати певні речі на баланс, часто треба міняти законодавчу базу, штатні розписи і так далі. Це складна процедура і купа часу. Обладнання має відповідати визначеним зразкам, потребам армії, мати певну якість і комплектуючі. А це все потрібно зараз.

- Чи дійсно волонтерський рух зменшується в порівнянні з 2014-м?

- Ні. Волонтерські організації, що працювали з 2014 року, часто розросталися, об’єднувалися. Деякі перетворилися в серйозні організми - благодійні фонди, громадські організації. І вони продовжують займатися не тільки забезпеченням, а й купою інших речей. Розвідкою, наприклад.

Армія має свої безпілотні апарати. Але більшість з них не літає. Літають волонтери – той же БФ "Сестри Перемоги", який забезпечує багато підрозділів даними аеророзвідки.

Аеророзвідка Фонду "Сестри Перемоги"

Розвідкою у відкритих джерелах займаються волонтери "СтопТерор" та "InformNapalm". Вони ж збирають для Мінюсту та військової прокуратури докази російської агресії та злочинів.

Волонтер і координатор проекту "СтопТерор" Семен Кабакаєв

Наш благодійний фонд займається забезпеченням підрозділів комп’ютерною технікою. За минулий рік можемо говорити про десятки підрозділів і загальну суму мінімум 2 мільйони гривень.

Насамперед ми працювали з підрозділами сил спецоперацій та з десантно-штурмовими бригадами. У них на балансі або стоять старі комп’ютери, або їх недостатньо. Навіть одному з департаментів МОУ з комп’ютерами допомогли.

Зараз спецназ починає працювати за стандартами НАТО, але для цього потрібне забезпечення. Кілька штабів повністю перевели на іншу систему управління і планування. І держава рано чи пізно розкачається. Але поки ми мусимо допомагати.

На додачу ми ще й інформаційною діяльністю займаємося – розміщуємо матеріали, що популяризують службу в ЗСУ. І ставимо радіоточки – там, куди державні не добивають.

Волонтери досі дуже активно займаються евакуацією поранених. Група Хоттабича, "Госпітальєри", ASAP Rescue щодня вивозять поранених. Є ті, хто евакуює тіла загиблих. Ті, хто бере участь у обміні полонених. Ті, хто опікується питаннями реабілітації, зокрема, психологічної. Бо держава тут досі просідає.

Робота волонтерів ASAP Rescue

Досі працюють волонтери, які займаються цивільними особами в "сірій зоні" і зоні бойових дій. Вони по кількасот дітей з дитбудинків щомісяця вивозять на Західну Україну. Дітей, у яких на очах впродовж кількох років рвалися снаряди. У яких загинули батьки.

Це все волонтерська діяльність. І вона не згортається. Тільки "Нова пошта" працює зі 130 достатньо крупними організаціями, які передають вантажі на Схід України. І кожна з них пересилає щомісяця щонайменше тонну вантажів.

- Тобто мова йде не про згортання, а про певне переформатування волонтерського руху?

- Саме так. Він просто став більш системним, організованим. Але не зменшився. Просто величезна кількість волонтерів, які писали у Фейсбуці "допоможіть зібрати кошти", почали діяти через організації, юридично закріплені у правовому полі.

І, знову ж таки, більшість волонтерських організацій просто почали займатися деякими військовими речами професійно: обладнанням, програмним забезпеченням, реабілітацією.

Є організації, які досі навчають тактичним діям і тактичній медицині. Десятки тисяч військових пройшли волонтерські курси з такмеду. Тільки через руки Ані Майбороди пройшло біля 160 тисяч!

Анна Майборода на заняттях з тактичної медицини

Тому як можна сказати, що волонтерів немає? Ось вони! Вони можуть показати, що зробили. Відзвітувати про допомогу, якої кожна організація щороку надає на суму від 2-3 мільйонів гривень і більше. Робота ведеться системно. І нехтувати тисячами громадян, які її роблять, не можна.

- А якщо говорити про суто нематеріальну волонтерську роботу – крім розвідки про що йдеться?

- Є ще волонтери, які надають юридичну підтримку військовослужбовцям і переселенцям. Влаштовують курси, щоб перенавчати їх іншим професіям. Займаються законотворенням. Наприклад, Леся Василенко і її "Юридична сотня" підготували кілька серйозних змін до законодавства, щоб поліпшити соціальні і побутові умови військовослужбовців.

Голова громадської організації "Юридична сотня" Леся Василенко

І ми зараз як волонтери на громадських засадах займаємося при Генеральному штабі в Раді резервістів удосконаленням законодавства по проходженню служби у резерві. Для її поліпшення.

Це гігантська робота. І вона робиться сьогодні волонтерами. Просто впливає вона зараз не на сотню чи дві, а на тисячі людей. Бо змінює їхні життя в тій чи іншій точці.

- Чому ж тоді з’явилося переконання, що волонтерство сходить нанівець?

- Мені важко це пояснити. Можливо, річ у тому, що лаври перемоги собі одягнути на голову хочуть всі. А ми не звикли до того, що суспільство може самотужки робити такі масштабні речі.

В Европі кожен громадянин чітко усвідомлює: держава – це я. І тільки у нас є чітке відокремлення держави і громадянського суспільства. А так не буває.

І у справжній демократії громадянське суспільство грає визначальну роль

У гібридних загрозах, наприклад, основну ставку в цивілізованих країнах та в НАТО роблять саме на громадянське суспільство. Бо сучасна війна інша, ніж колись була.

Росіяни зафіксували у "доктрині Герасимова", що до 80% війни вони ведуть саме невійськовими методами. Зокрема, підкупом можновладців у країні, що їх цікавить. Підкупом громадських організацій або створенням власних, відверто ворожих для країни, де вони створені. Це та сама УПЦ (МП), чи праворадикальні організації. Не так давно он угорський культурний центр підірвали – то це ж типова робота спецслужб.

І через громадянське суспільство вони намагаються політично і соціально дестабілізувати ситуацію в тій чи іншій країні – задля зміни її політики.

Росіяни таке робили в США, коли втрутилися в вибори. Зараз же вже доведено, що представники інформаційних військ РФ прилітали у Штати і виводили людей там на демонстрації. Намагалися змінити ситуацію. Те саме було в Криму і на Донбасі.

Це нова методологія війни. І в НАТО зараз вже усвідомили нові загрози.

І один з рецептів протидії отакій гібридній війні – це посилення власного національного громадянського сектору

На кожну проросійську організацію ми маємо створити десять українських, які вийдуть і скажуть своє "ні" будь-якій руйнівній ініціативі, яку РФ намагатиметься проштовхувати тут, у нас.

Супер-сильна держава від слабкої відрізняється якраз силою громадянського суспільства. В США, в Німеччині, в Польщі воно сильне. А в Північній Кореї – ні.

І хоч вона і несе серйозну загрозу світові – нікому в голову не прийде називати її сильною державою. Бо вони не мають сильної економіки – і не мають громадянського суспільства.

- Вас ображають періодичні заяви різних можновладців стосовного того, що держава цілком може обійтися без волонтерів?

- Ні, не ображають. Вважаю ці заяви несвідомими. Таке кажуть або ті, хто не володіє інформацією, або просто неграмотні люди. Ні ті, ні інші мене образити не можуть.

Хоча сподіваюся, що ситуація докорінно зміниться.

У волонтерів же нема мети підмінити собою державу

Ми лише закриваємо конкретні дірки, допомагаємо вирішити ті проблеми, з якими наразі держава впоратися не може.

Те саме відбувається і в цивілізованих країнах. От тільки там розуміють: підтримати волонтерів у вирішенні тих чи інших проблем – дешевше і ефективніше, ніж утримувати ще один орган влади. Так працює весь світ.

І тільки у нас всі досі думають, що громадянське суспільство і волонтерський рух – це якесь диво господнє, яке з’явилося зненацька, побуло, а тепер може і зникнути.

Ні. Участь громадян в житті своєї країни – політичному, суспільному, в протидії агресії, в підтримці армії – це щоденна виснажлива праця. Мало просто вийти на Майдан - треба щось робити і після нього.

Демократія – процес пожиттєвий

І влада має неодмінно проходити через громадський контроль за міністерствами, іншими державними органами, судами. Якщо треба – то і через протести. Петиції, консультування – це теж участь у житті держави. І це те, що зараз роблять волонтерські чи громадські організації. До яких, до речі, може долучитися будь-який громадянин.

Мирослав Гай

- Чи припускаєте, що у представників держави в різних відомствах може бути певний елемент страху конкуренції з боку волонтерів?

- Страх якщо й є – то це страх за існування самої системи, для котрої громадянське суспільство становить небезпеку.

Ми зараз визначилися з вектором руху держави в бік західного світу. І тому нині майже в усіх міністерствах присутні представники західної фахової спільноти, або представники НАТО, які допомагають нам у реформах.

І одна з реформ, яка на всіх нас чекає – це збільшення цивільного сектору у всіх сферах нашого життя: в уряді, в міністерстві оборони, в контролі над закупівлями, над армією – скрізь.

Це вимога наших західних партнерів.

І коли представники громадськості зайдуть у органи влади, вони скажуть, що добре, що погано, виявлять зловживання, дадуть свої рекомендації. І від цього залежатиме фінансова допомога для України.

То хіба дивно, що для нечистих на руку чиновників громадянське суспільство становить загрозу?