Кінець Росії близько – волонтер з США

волонтер Юрій Янковський Yuri Yankovski

У другій частині інтерв’ю волонтер з США Юрій Янковський розповів про те, чи дійсно в Америці стомилися від України, як українська діаспора в США переживала події на Майдані та на Донбасі, про стосунки українців і росіян, що емігрували до Штатів, і про єдиний шанс уникнути великої війни з Росією. Також читайте першу частину інтерв’ю "Обозревателю".

- Юрію, нам часто доводиться чути останнім часом, що в США і прості люди, і політики вже трошки стомились від України та наших проблем. Ви особисто цю втому помічаєте?

- Давайте не будемо говорити про втому. Америка – це величезна країна з 325 мільйонами населення. І для американців, чия армія працює в багатьох гарячих точках по всьому світу, забезпечуючи там підтримання миру і стабільності чи прибираючи диктаторів зі сцени, Україна – це лише одна з таких точок. Невеличка проблема, про яку американці можуть і не знати.

А як можна стомитися від чогось, про що ти не маєш жодного уявлення?

Але дещо таки змінилося. Коли ми виходили на перші мітинги під Білий дім – в часи Майдану і коли почалася вже війна – ми часто спілкувалися і з простими американцями, і з конгресменами, які до нас підходили. Тоді ні ті, ні інші не розуміли реально, про що йдеться.

Було всього кілька сенаторів, які займали проукраїнську позицію – як Маккейн, наприклад. А більшість не розуміла, яку загрозу для світу становить Росія.

І тільки зараз до них приходить розуміння, що Росія брутально влізла не тільки в Україну, що вона пробує дестабілізувати і Європу, і Америку. Люди починають усвідомлювати, що Росія – не змінилася. Що Росія – не товариш і не нормальний партнер. А такі ілюзії жили в Америці від 1990-х років, коли до цієї держави ставилися дуже тепло і підтримували, як могли.

Стало зрозуміло, що Росія – це ворог, який нікуди не зник. Що вона пробує дестабілізувати світ, створити нові проблеми, поставити світ на межу ядерної війни. Тому відношення до Росії змінилося.

А от до України воно лишилося майже незмінним. Бо частина просто про Україну не знала, частина – підтримує, як і підтримувала. Хіба ті, хто тоді, в 2014-му, перебував під впливом російської пропаганди, частково прозріли.

- А такі були?

- І чимало. Коли ми мітингували навесні 2014-го проти "Russia Today", до нас підходило багато американців і, ледь не плачучи, казали: "Як? "Russia Today" - це ж таке незалежне джерело інформації! Тільки вони кажуть правду!".

- Як мило...

- Так. Росіяни ж – пропагандисти класні… Але зараз розуміння проблем вже з’явилося. І від України не тільки не стомилися – вона навпаки здобуває все більше друзів.

Герой України Ігор Гордійчук з родиною Юрія Янковського

- Виходить, ситуація для нас у цьому сенсі навіть сприятливіша, ніж у тому ж 2014-му?

- Безумовно! "Джевеліни" ж нарешті дали!

- Скажіть, а у вас, у активних українців у США, бувають якісь конфлікти, сутички, протидія з боку вихідців з РФ?

- Звісно! Колись ми реально були однією сommunity і все у нас було спільним – свята, заходи, фестивалі. Але, на жаль, з кінця 2013 року тільки дуже невелика частина росіян залишилась адекватними. І мені здається, що рівень підтримки Путіна росіянами у США навіть вищий, ніж у самій Росії. От такий парадокс.

Реальне розділення сталося дуже швидко. Ще в грудні 2013-го ми зрозуміли, що наші погляди діаметрально відрізняються.

Хоча ще намагалися щось їм пояснити, все не вірили, що росіяни не розуміють очевидних для нас речей

Але вже навесні 2014-го стало кришталево ясно, що це не помилки, не непорозуміння, що це - отой примітивний російський шовінізм, який, виявляється, завжди в більшості росіян сидів, і який ми сприймали за невдалі або незграбні жарти.

Відкритих сутичок у нас немає, але словесні конфлікти трапляються, оскільки ми організовуємо усілякі протести біля російського посольства, куди за звичай приходить найбільш кондова пропутінська публіка. І наші українські прапори та плакати їх неймовірно дратують.

- Ви там, у США, досі так само пильно слідкуєте за новинами з фронту?

- Звичайно! Переважно через інтернет, але ми робимо це.

- А який період за останні 4 роки для вас особисто видався психологічно найтяжчим?

- Насправді, психологічно найважчим все-таки був період Майдану. Бо це було відчуття співучасті. Ми жили тими репортажами з Києва. Мій племінник стрімив з Майдану весь час.

Юрій Янковський

- А особисто ви там були?

- Я приїжджав на Майдан на Новий рік. А потім – на вибори Президента весною 2014-го.

- Тоді, на Майдані, те, що ви побачили, виправдало ваші очікування? Відповідала реальна атмосфера там тому, як ви її уявляли, дивлячись стріми?

- Тоді Майдан був абсолютно мирним. Ще не було вбитих - і не думалось, що таке взагалі можливо. Тому Майдан трошки скидався на якесь свято. Так видавалося, коли ми там гуляли.

Це був ще не той Майдан, яким він став через місяць, коли пролилася кров

- Ви зразу повірили в те, що відбувається? Що таке можливо в серці найбільшої європейської країни в 21 сторіччі?

- Так. Я слідкував за тим всім. У мене там були близькі люди, родичі.

Потім так само зразу я повірив у те, що відбувалося в Криму. Мій племінник їздив туди одним з перших, знімав "зелених чоловічків", те, що там коїлося. Так що ми і там отримували інформацію з першоджерел. На додачу, моя родичка – морпіх з Феодосії, коли Крим "віджали" - вона разом з іншими вояками виїхала в Миколаїв. Чимало дізнавалися і від неї. Так що ми знали про Крим.

А коли вже почалася війна, ми приїхали в Київ. Відчували ту напругу, яка витала у повітрі. Але, оскільки ми приїхали у відпустку – ми все-таки забрали малого і вирушили під Одесу, в Затоку.

Коли їхали по дорозі на Одесу, яку завжди пам’ятали забитою машинами – було моторошно від того, що вона пуста…

А ще тоді ми ловили терористів. Зараз трохи смішно навіть, як згадаю.

- Серйозно?

- Цілком. Ми зупинились на заправці, побачили автобус, повний молодиків 25-30 років. Розмовляли вони всі російською, говорили про те, що щось там купили за рублі… От ми і вирішили, що вони – російські терористи і їх везуть в Одесу.

Дзвонили на гарячу лінію СБУ – там весь час було зайнято. То ми поїхали за тим автобусом. А коли побачили пост міліції – зупинились, кинулись розповідати, що та як, закликати міліціонерів заарештувати терористів.

Міліціонери зразу були підірвалися, а коли побачили фото автобуса – почали матюкатися. Набридли, мовляв, вже ці свідомі громадяни…

Українці Вашингтона пікетують захід російського посольства в США

Виявилося, що той автобус раз на два тижні перевозить сезонних робітників з Миколаєва в Пітер і назад. І щоразу люди думають, що то терористи – і виносять міліції мізки з цього приводу.

Тоді чимало було "пригод" у нас. Наприклад, з дороги збилися, заїхали в Придністров’я – і там зрозуміли, що це таке - територія захоплена Росією. Нас попередили, що не можна зупинятись 11 км, бо це - “нічийна територія”, де жодні закони не працюють.

Тоді, після травневих подій, Одеса була дуже напружена. Про політику намагались не говорити. Це чудове приморське місто було пригнічене.

- Ви собі уявляєте, як це все може закінчитись?

- Знищенням імперського менталітету в Росії. Інакше - ні.

Основна проблема Росії - в тому, що вона, по суті, досі лишається імперією. Після І світової війни - єдиною в світі. Хоча сама вона цього і не визнає.

Російська імперія, як і Британська, почала рости десь з 16 сторіччя. Графік росту в обох був експоненціальний – стрімко злітав угору. Вони обидві були величезні.

Але в якийсь момент Британія повернулася в свій нормальний початковий стан – і стала цивілізованою державою із величною історією і значним внеском у розвиток світової цивілізації. А Росія як почала приростати землями з Рязані, Твері, Москви – так і не може спинитися.

У Росії немає нічого, окрім ідеї розширення територій

Ще Обама казав, що у цієї країни – менталітет 19 сторіччя. І він нікуди не дівся. На жаль. І оце постійне бажання захоплювати все нові і нові території, нічого не робити, а тільки розширятися – оце те, що заважає Росії стати нормальною цивілізованою країною. Те, що заважає жити нам, Європі, всьому світові.

- А що може стати каталізатором цих процесів? Якщо дві світові війни її не добили...

- Економіка. Війни сучасну російську імперію дійсно не добили. Але Росію до розвалу завжди приводили, перш за все, якісь внутрішні процеси, а не зовнішній вплив.

В нинішніх умовах роль каталізатора може зіграти розвал економіки. І він неминучий. Росія буде ізольована. Ця ізоляція вже поступово відбувається.

З іншого боку, коли завіса фальшивої пропаганди впаде – люди зрозуміють, що процвітання Росії не було пов’язане з "генієм Путіна". Ба навіть все це процвітання – не більше ніж пропаганда і брехня.

Єдине ж, що було насправді – це щасливий для Росії період, коли ціни на нафту були реально захмарними. І ці гроші, що впали буквально з неба, можна було би використати для реального розвитку Росії.

Натомість вони були спущені на зброю, на реалізацію фальшивих імперських ідей і на особисте збагачення владної верхівки.

А у простих росіян реально вкрали майбутнє

Може, хоча би це усвідомлення дасть їм зрозуміти, що треба щось міняти.

І, враховуючи, що ми живемо у світі, події в якому відбуваються з наростаючою швидкістю – гадаю, росіяни зрозуміють це достатньо швидко.

Ось дивіться. Був такий "класний чувак" на ім’я Саддам Хусейн, який захопив Кувейт. Влаштував свій "Кувейт-наш!". Американці дуже швидко поставили його на місце. Внаслідок операції "Буря в пустелі" армія Саддама була розбита.

Але іракцям, на жаль, знадобилося ще цілих 10 років, аби зрозуміти, що проблема їх країни - у Саддамі. Коли вони це зрозуміли, вони усунули його від влади. А ще через три роки він був спійманий і вбитий, а Ірак почав перебудовуватися. На жаль, запізно, і, на жаль, з величезними втратами серед цивільного населення.

До відкритих сутичок між росіянами і українцями в США доходить рідко

Це дуже класний приклад для росіян. Вони повинні розуміти: у іракців був шанс ще в 1990-му році, після "Бурі в пустелі", швидко скинути придурка Саддама і почати будувати нову країну. Нормальну. Без війни.

Натомість вони втратили не тільки 10-15 років, а й можливості. Бо за цей час Ірак скотився в реальну війну. І країна зараз – у жахливому стані.

Так само і росіяни. Чим швидше вони знесуть режим Путіна і чим швидше відмовляться від імперської політики – тим швидше їхня країна відновиться.

І, можливо, народ Росії отримає нарешті шанс жити в нормальній цивілізованій країні

- Знаєте, вони настільки сильно ненавидять нас, ненавидять американців, що, мені здається, це розуміння до них не прийде ніколи.

- Це все – результат пропаганди, яка культивувалася і набирала обертів десь останні 10 років правління Путіна, або й більше. В ті ж 1990-ті росіяни ж нормально ставились до Америки і американців, не кажучи вже про Україну. А ця програма нагнітання ненависті почалася десь з початку 2000-х.

- І ви вважаєте, що холодильник все-таки переможе телевізор?

- Холодильник повинен перемогти. І усвідомлення, що вони – жертви пропаганди, що їм казали і продовжують казати неправду, до росіян має прийти. Мусять же очі рано чи пізно відкритися?! Навіть у найтемніші радянські часи пропаганда діяла від сили років 5-10 – а далі люди починали розуміти, що їм брешуть. І владі доводилось вигадувати щось нове…

Можливо, я помиляюсь. Не знаю. Але я – оптиміст!

СШАВашингтонВійна на ДонбасіРосійська воєнна загрозаросійська пропагандаросійська економікаСанкції проти РосіїВійськова допомога УкраїніЗагроза Третьої світової війнивійнаросіяниМайданКримНовини ДонбасуЮрій Янковський