"Це щастя – мати таку долю, як у мене": сім знаменитих цитат Василя Стуса

У четвер, 6 січня минає 84 роки з дня, коли народився український поет, дисидент, правозахисник і борець за незалежність України Василь Стус. Він народився 1938 року в селі Рахнівка на Вінниччині, навчався в Донецькому педагогічному інституті, де й почав писати вірші. 1965 року Василь Стус взяв участь в акції протесту проти арештів української інтелігенції, після чого був відрахований з аспірантури й став об'єктом стеження КДБ.

Відео дня

Незважаючи на позитивні відгуки критиків, цензура не допускала твори Стуса до друку. Уперше його було заарештовано в січні 1972 року: дев'ять місяців він пробув у СІЗО, потім – у таборах Мордовії та Магадана. 1979 року повернувся до Києва і приєднався до Гельсінського правозахисного союзу.

У СРСР Стус був оголошений особливо небезпечним рецидивістом

1980 року Стуса заарештували вдруге й оголосили особливо небезпечним рецидивістом. Судили поета за зачиненими дверима: вирок – 10 років примусових робіт та п'ять років заслання. У ніч на 4 вересня 1985 року Василь Стус помер у карцері від переохолодження.

До дня народження поета OBOZREVATEL публікує сім його знаменитих висловлювань.

Василь Стус (другий ліворуч) у Львові на Різдво, 1972 рік

1. "Наша історія – це все і завжди спочатку, якесь постійне гойдання на тому самому місці, мертва хвиля еволюції. Люди, прагнучи світла, викликають власну смерть. Це щастя – мати таку долю, як у мене… Почуваюся добре, бо нікому не зробив зла, бо дбав не тільки про себе. І від того мені світло на душі. Долю не обирають… Її приймають – яка вона вже не є. А коли не приймають, тоді вона силоміць обирає нас".

2. "Я вважаю, що доля Донбасу – це майбутня доля України, коли будуть одні солов’їні співи. Як же можна миритись з тим особливим "інтернаціоналізмом", який може призвести до згуби цілої духовної одиниці людства? Адже ми не прусси, не полаби, нас – за 40 мільйонів.[…] Зараз я читаю українську мову в Горлівці, в російській, звичайно, школі. У Горлівці є кілька (2-3) українських шкіл… В Донецьку таких немає, здається. Отож, картина дуже сумна. У нас немає майбутнього. Коріння нації – тільки в селі, а "хуторянським" народом ми довго не проживем, пам’ятаючи про вплив міста, про армію, про всі інші канали русифікації. На Донбасі (та й не тільки!) читати українську мову в російській школі – одне недоумство. Треба мати якісь моральні травми, щоб це робити. Одна усна заява батьків – і діти не будуть вивчати мову народу, який виростив цих батьків. Хіба це не гопашний театр – з горілкою і шароварами? Обов’язково – німецьку, французьку, англійську мови, які завгодно, крім рідної". (З листа до Андрія Малишка, 1962)

Василь Стус був уперше заарештований 1972 року

3. "Я не націоналіст. Навпаки, я вважав за потрібне робити так, аби серед певної частини українців розвіяти дурман самозакоханості, антисемітизму, загумінкової обмеженості. Так само за потрібне я вважав робити так, щоб серед певної частини росіян, євреїв і т.д. розвіяти дурман неповаги до української мови, культури, історії, неповаги до праці селянина, що ґречно причащає усіх нас хлібом і сіллю від своїх мозолів" (з листа до першого секретаря ЦК КПУ Петра Шелеста, 1972).

4. "Людина – це обов’язок, а не титул (народився – і вже людина). Людина – твориться, самонароджується. Власне, хто ти є поки що? Кавалок глини сирової, пластичної. Бери цей кавалок у обидві жмені і мни – доти, поки з нього не вийде щось тверде, окреслене, перем’яте. Уяви, що Бог, який творить людей, то ти є сам. Ти є Бог. Отож, як Бог самого себе, мни свою глину в руках, поки не відчуєш під мозолями кремінь. Для цього в тебе найкращий час – творися ж!"

Василь Стус помер у карцері 4 вересня 1985 року

5. "Насамперед, сину, я хочу, щоб ти мав свій характер, а не був розмазнею, манною кашею для беззубих. Виробляй його постійно, не поступайся своєю волею перед обставинами. Бо ти – це насамперед твоя воля (бажання, мета, впертість і т.д.). А воля міцніє в подоланні перешкод".

6. "Не знай поганих дівчат – хай вони для Тебе просто не існують (я, скажімо, в свої 46 років просто не вірю, що бувають жінки, які лаються, обманюють, продаються і т.д. і т.п.). У мене, слава Богу, такого досвіду не було. І тішу себе тим, що знайомі дівчата моєї молодості ставали кращі коло мене (а я – коло них)".

7. "Любов – то, може, єдина справжня квітка, подарована людині Богом. Тільки в любові людина розумна. І навіть: що більше, дужче любиш – то розумнішаєш. Інших квіток, кращих за цю, квітку любові, я не знаю".