Блог | Нас знову ткнули носом, що наша війна – не для всіх та не про всіх

Сум. Відчуття ганьби. Сором за свою країну та за тих, хто від мого імені нею керує. І пекучий розпач через власне безсилля щось змінити та виправити невиправне зло, заподіяне іншій людині моєю державою, тобто від мого імені і з мого дозволу.

Правда, знайомі відчуття? Чи ж не вони значною мірою вивели нас на Майдан Революції Гідності?

Сьогодні я знову сповнений цими призабутими почуттями. Моя держава видала людину на розправу російському ФСБ. Прокуратура, яку я утримую зі своїх податків і яка має за ці податки гарантувати правосуддя та справедливість, стала співучасником злочинів кремлівських спецслужб.

Читайте: Про экстрадицию бойца добровольческого батальона

Не важить, чи воював Тимур Тумгоєв за Україну. Тобто трохи важить – якщо так, то злочин прокурорських має додаткову обтяжуючу обставину, вони мають сісти ще й за державну зраду. Але якщо він навіть ніколи не замислювався про це – байдуже. Більше того, абсолютно не важить, чи був він дійсно причетний до "Ісламської Держави", чи воював у Сирії, чи в чому там ще його звинувачують. Навіть якби його звинувачували у серійних вбивствах чи зґвалтуваннях – ніхто не мав права видати його до РФ. Ми мали б судити його тут у себе, або ж видати одній з тих країн, які дотримують прав людини та бодай мінімальних стандартів правосуддя. РФ до таких країн не належить, і хоч наш генпрокурор "юрфаків не обкінчував", про це навіть він не міг не чути, хоча б через "справу Сенцова", не кажучи про все інше.

Читайте: Палатки на Красной площади. Кремль готов повышать ставки

Про те ж, щоб видавати до РФ людину, яку звинувачують за політичним мотивом, звинувачують в тому, що вона воювала проти РФ та злочинного режиму Асада, хай би навіть і у лавах ІДІЛ, "Аль Каїди", та хоч у лавах чорта лисого – про таке у країні, яка п’ятий рік відбиває збройну агресію РФ, просто не може йти мова!

Точніше, не могла б, якби ми дійсно всі жили у цій, воюючій, Україні. Але нас знову ткнули носом у те, що наша війна – не для всіх та не про всіх. Що утримувана нами Генпрокуратура живе у іншій країні та іншій реальності. В тій реальності, де п’ятий рік нашої війни – якесь незначне непорозуміння, а "нормою" лишається співпраця з російським ФСБ. В реальності, де російські "колеги" лишаються для них "своїми", "класово близькими", "аднакашнікамі" по всяких дзержинських училищах, а всі ми – від терористів ІДІЛ до "майдаунів", - чужими, ворожими "підривними елементами", порушниками їхнього мусорського порядку.

І саме заради цього не нашого, не українського "порядку" прокурорські чини пішли на відвертий кримінальний злочин. Не треба брехати, що вони не усвідомлювали що чинили. За своїми посадами вони не могли не знати про "терористів" Сенцова та Кольченка, засуджених тим самим судом, на розправу якому вони видали Тумгаєва. Не могли не знати про десятки сфальшованих справ проти кримських татар, зокрема саме справ про "ісламський екстремізм". Не могли не знати про жахливі тортури у застінках російських спецслужб. Про відсутність навіть натяку на неупереджений справедливий суд. Про численні смерті засуджених "екстремістів" у російському "новому Гулазі". Вони чудово це знали, і цілком свідомо пішли на злочин. Воні віддали "чужого", "неправильного" Тумгаєва на розправу "своїм" - тим самим "своїм", які розстрілюють політбіженців з РФ прямо посеред Києва та труять "новічком" перебіжчиків посеред Солсбері. І жалюгідні виправдання Генпрокуратури після свавільної екстрадиції Тумгаєва виглядають не більш переконливо, аніж побрехеньки ГРУшних майстрів отруєння про "споглядання Солсберійського собору".

На жаль, ми вже нічим не можемо допомогти Тимуру Тумгаєву. Ми вже ніколи не дізнаємся, був він справжнім ІДІЛівцем, чи ж таким само, як Сенцов – "терористом-підривником", дійсно воював у Сирії, чи ж так як Яценюк та Карпюк у Чечні. Ми звісно ж дізнаємось дуже багато подробиць із рішення російського суду, тільки правди в ньому буде рівно стільки, скільки в репортажах "Раша Тудей" - або у патяканні нашого Генпрокурора. Ми тепер зможемо лише з болем та соромом, який нічим не змити з нас та країни, спостерігати за судовим фарсом та знищенням людини, яка мала необережність повірити, що тут у нас – Україна…

Але ми ще можемо допомогти бодай самим собі. Я не хочу утримувати за свій кошт субконтракторів російського ФСБ. Я не можу відчувати себе захищеним, поки за правосуддя в моїй країні відповідають прокурор без освіти та кодла "старих вєрних дзєржинцєв". Справа Тумгаєва має бути доведена до завершення, і цим завершенням має стати навіть не відставка всього ланцюжка винних у незаконній операції з викрадення людини та видачі ворожій державі. Відставка – лише перший крок, який має статись буквально сьогодні. Далі має бути слідство та суд, і посадка у в’язницю на довгі роки – щонайменше на такий само термін, на який у РФ засудять Тумгаєва. Це не врятує Тумгаєва, але принаймні дасть захист всім іншим, хто тепер щодня може очікувати арешту та висилки до РФ, і бодай трошки зменшить ганьбу моєї країни та мій сором за наше безсилля.

А найкращим завершенням історії мала б стати екстрадиція всіх фігурантів цієї історії до їхніх "друзів" та посправників із РФ. "Свій до свого по своє". Хай би жили довго та щасливо де-небудь у Лабутнагу, там, куди вони з легким серцем відправили на смерть Тимура Тумгаєва. На жаль, у правовій державі таке неможливо, і справжня наша Україна не може видати до РФ навіть таких покидьків. Тому для прокурорських убивць Тумгаєва набагато краще, якщо їх зараз засудять українським судом, вони тоді принаймні сидітимуть в нашій тюрмі, разом з нею потроху наближаючись до європейських стандартів утримання в’язнів…

Втім, я цілком свідомий, наскільки мало шансів що зараз агенти ФСБ у Генпрокуратурі сядуть на лаву підсудних. Більш того, не факт, що ми зараз спроможемось змусити картавого не-юриста піти у відставку. Але що ж, тим гірше їм буде потім. Запит на справжнє правосуддя, на справедливість – один із найсильніших мотивів в історії людства. І якщо цей запит не задовільнять відповідно до закону та процедури – рано чи пізно доведеться задовольняти його в інші способи. І тоді вони можуть не встигнути втекти навіть до Лабутнагу.