Як Черновецький хатинку собі будував
У Леоніда Черновецького є одна таємниця, яку він нізащо не хоче відкривати перед публікою. Хоч на шпальтах підконтрольних газет і пащекує про те, що буцімто живе "з киянами одними й тими ж проблемами", що він навіть з ними – "однієї крові". І взагалі Леонід Михайлович... ну, дуже вже "скромний" чоловік (це малюється такий образ правителя у стольному граді, "своего – в доску! – парня", як кажуть росіяни).
Поява банкіра у селі Хлепча
Але прийшов час цю таємницю витягнути на світ Божий, розсекретити її. Мова йде про будівництво дивовижної хатинки у селі Хлепча. Бачте, 15 літ минуло з тих пір, як у цьому мальовничому селі, що розкинулся у кількох десятках кілометрів від Києва, було закладено перший камінь найбільшого (на той час) приватного заміського будинку пана Черновецького. У 1993 році цей дім (без належного документального оформлення!) випнувся на повен зріст і відразу ж вразив тутешніх жителів своїми розмірами, дивовижними архітектурними формами; люди були приголомшені і спантеличені, отож звідусіль тільки й чулось:
– Це ж скільки грошви треба мати і якою лопатою їх треба загрібати, щоб вигнати отакенну махіну! – ледве не щодня показували селяни пальцем на місцеве пречудо, на чудасію, замовлену зайдою-багатієм.
А багатій тим часом вихвалявся в різних інтерв’ю своїми неабиякими комерційними здібностями, защораз промовляючи дивну фразу: "Мы делаем деньги из воздуха!"
А село Хлепча гуло, як літній вулик гуло. Ще б пак! Розміри цього пречуда – 20 на 30 метрів, висота – 26 метрів. Загальна площа хатинки – 1 990 квадратних метрів, а житлова – 648 квадратів. Чотири поверхи, плюс мансарда, плюс вежі, плюс підземні гаражі... А додайте сюди ще водонапірну башту, господарську будівлю для технічних потреб... О, людоньки, чого там тільки немає, яких тільки архітектурних перлинок не вигойдано на потужних будівельних хвилях! А що вже нафантазувалося, що вимислилося! От якби ще й це втілилося в життя, то, мабуть, на цей маєток з’їжджалися б дивитися з багатьох заморських країн.
– Тямущий, видко, архітектор у цього пана, за умомом не гониться, – резюмував представник сільської інтелігенції, вчитель за фахом. – Певно, хазяїн "виписав" цього майстра із самого Парижа, а то й Лондона... Золоті руки в чоловіка! І чи, бува, не сріблом-златом оплатили йому це будівниче діло?
Мусимо визнати: неправдонька котилася селом про спеціаліста архітектурної справи, бо ані з "лондонів", ані з "парижів" він не приїхав. Борис Назарович Писаренко... з України родом. І у нас ще буде можливість повести розмову про те, як будівничий Писаренко вимудрував цей палац, які творчі струни зачіпав при цьому, як і чим саме віддячив йому за роботу сановний замовник-мільйонер. А поки що давайте познайомимося із селом, що має дивну назву Хлепча і яке свого часу так "ощасливив" своєю супердачею Леонід Черновецький. Воно здавна улаштувалося неподалік Одеської траси і має усього потроху: трішки лісу, трішки ставків, є тут і пагорби, і рівнинні латочки... Нині у цих місцях, у кожному куточку відчувається присутність так званих дачників: одні мають багаті, розкішні садиби, інші теж обзавелися пристойними будинками, хоч і без блиску та шарму мільйонерського. А ще інші... довеслували у своєму дачному житті до скромних садових теремочків і цегляних коробок та й теж щасливі, що колись вдалося закріпитися на шести чи п’ятнадцяти сотках, облагородити земельку, виплекати садок вишневий.
Серед київської знаті, яка приписана до села своїми елітними фазендами, є сім’ї екс-спікера Верховної Ради України, а також колишнього прем’єра. Доводилося чути й таке: поруч із селом Хлепча умостився зі своїм палацом зятьок Леоніда Кучми – олігарх Пінчук. Хтозна, правду люди кажуть про магната Пінчука чи туманять тему обманливим словом. Але факт залишаєтся фактом: якщо добиратися у Хлепча з Одеського центрального шляху, то неодмінно впаде у вічі заможний маєток, що трішки заховався за деревами. В’ється на думці, що таку ДАЧУ міг збудувати тільки дуже грошовитий пан. Та вона немов князівський палац! Зусібіч маєток захищений височенним парканищем, який наїжачився сотнями металевих стріл; ця неприступна стіна густо обтикана відеокамерами спостереження; поблизу головного входу і в’їзду причаївся будиночок для охорони, яка вартує денно і нощно. Десь гектар лісового масиву огороджено (а то й більше). Тепер це – приватна власність. Простолюдинам до цього лісу – зась, втім, як і підійти до ставка з вудочкою, що раптом зачепився краєчком свого "дзеркала" за пінчуківські угіддя.
Земелька у цій окрузі коштує дорого. За сотку просять не менше п’яти тисяч доларів. Вільних ділянок – для місцевих забудовників, черговиків – тут давним давно вже немає. Усе роздано! Все – до пня, до видолинка, до струмка – скуплено! Тільки ось чому так сталося: одні прихопили собі гектар чи два території, а інші змогли лише шість соток узяти? Та годі відповідь шукати, вона – на поверхні. Так вже закроєно в державі, що той, хто має шалені гроші і пробивну силу та ще й депутатський значок може купити все, з допомогою хитромудрих комбінацій прибрати до рук ліси, ставки, луги... Несправедливо закроєно, кепсько. Одним оце багатство вже, як то кажуть, з пельки лізе (бакаям, щербаням, пінчукам, черновецьким, ахметовим) а інші повсякчас, при будь якій владі залишаються бідними, як мак начетверо.
Поцікавтесь в селі Хлепча, яким чином Леоніду Черновецькому вдалося у далекому 1992 році затесатися в дачники. І вам жоден чоловік не відповість на це просте питаннячко. Може, банкір стояв у загальній черзі на виділення земельних ділянок? Якщо так, то скільки років чекав? А може, він обіцяв виділити кошти на благоустрій сільської території або ж на ремонт школи, ось тому місцева влада й пішла йому назустріч? Втім, про сільське благодіяння Черновецького ніхто не відає, люди кажуть, що нічим корисним цей пан тут не запам’ятався. Словом, жодної копійчини, як кажуть люди, не перепало знедоленим, бідним, багатосімейним від банкіра-мільйонера.
Але ж під "замок Черновецького" накраяно майже гектар землі! У сільраді села Велика Солтанівка (сюди територіально належить Хлепча) допускають, що на початку 90-х цю землю могли передати команді банкіра радгоспні керманичі. Так-так, мова, мабуть, йде про підлеглих пана Черновецького з концерну "Правекс", яким припало у селі Хлепча десь по п’ятнадцять соток. Знаючі люди розповідають, що спочатку тут було розбито шість ділянок (на той час одній людині гектар землі під забудову ніхто би не насмілився дати). А потім якимось дивним чином ці земельні шматки стали одним цілим (їх було об’єднано) і згодом вони опинилися під п’ятою та контролем Черновецького, який на цій території вирішив посадити великий і красивий замок. Певно, він хотів здивувати всіх, вразити і старого, й малого, похизуватися перед людьми своїм багатством та могутністю.
Ось уже п’ятнадцять літ цей будинок називають "замком Черновецького" або "газпромівським" (ми ще розкажемо, з якого дива тут вигулькнув російський Газпром). Я запитав у працівників сільради, яку суму земельного податку щорічно платить володар цього замку. Почувши відповідь, ледве не впав від здивування. 27 гривень, 82 копійки! Дивовижні тарифи, дивовижні (а в державі тим часом шукають кошти, щоб наповнити бюджет).
Тут привид Льоні Космосу бродить...
Замок має конкретну адресу – вулиця Косіора, 20. Та його кожен вам покаже й без цієї топонімічної прив’язки. І знаєте, чому? Бо першим палацом, який "виріс" на цих теренах, був саме замок Черновецького. А потім... Цю махіну видко звідусіль (навіть з Одеської траси). Шкода, що сюди, у Хлепча, не водять туристів. Втім, якби якийсь комерсант з турфірми раптом забажав привезти до цієї округи мандрівників, то я порадив би йому подати в газетах рекламне оголошення такого змісту:
"У селі Хлепча ви матимете змогу оглянути величний замок Черновецького, збудований на стародавній манер архітектором Борисом Писаренком. Він розташований на пагорбі, з якого відкривається чудовий краєвид. Поруч із замком – крутояр, порослий лісом та чагарником. Саме цей лісок колись хотів викупити пан Черновецький, щоб приєднати до свого володіння та прокласти крізь яр ланцюговий міст. За місцевими переказами, із палацу до цієї яруги веде підземний хід. Переступивши поріг замку, ви довідаєтеся про його таємниці, почуєте різні легенди, одна з яких розповідає про привиди, які вночі блукають по численних залах. Інша легенда стосується потаємної кімнати, яка захована між товстелезними стінами. Кажуть, що саме тут господар палацу зберігав своє срібло-злато. У вас буде нагода порозмовляти з очевидцем, який, за його словами, на власні очі бачив привиддя пана Черновецького – він нібито відчиняв у цьому сховку скриню із золотом..."
О, подібні об’яви, певно, зацікавили б чимало людей, небайдужих до таких ексклюзивних мандрівок. Але мушу їх розчарувати – замок Черновецького зачинено для відвідувачів. Втім, він ніколи і не запрошував до себе туристів. Ось уже багато років цей палац бовваніє дивною і жахаючою пусткою, тут не лунають веселі дитячі голоси, ніхто не влаштовує святкових прийомів для гостей, не видно, щоб метушилися садівники, кухарі, лакеї. Не спалахне безліччю казкових вогнів розкішна люстра у вітальній залі, стиха не рушать у свою коротку подоріж панськими поверхами ліфти, виконані за останнім словом техніки, та й більярдного шара ніхто не зажене в лузу. Пісня не лунає, бокали не дзвенять. Та й пані не сидить в альтанці з книжкою в руках. Бо все тут давнісінько завмерло, заніміло, закам’яніло. Таке враження, що якийсь злий ворожбит залишив палац на березі міфічної Забудь-річки, яка відокремлює земний світ від потойбічного. І може й справді тут ночами ходить-бродить привид Льоні Космосу та лякає людей? А що як Змій Горинич стереже вхід до підземного ходу? І невже справді очевидці бачили, як інколи блимає світло в потаємній кімнаті?
Що ж сталося з палацом? Чому його спіткала зла недоля? З якої причини господар навіки забув сюди дорогу? У пошуках відповіді на ці запитання я згадав про архітектора Бориса Писаренка. До речі, у пана Черновецького працювали різні будівничі, серед них зустрічалися й заморські. Скажімо, одного разу Леонід Черновецький, як повідомляли мас-медіа, вихвалявся, що на початку 90-х років, в Обухівському районі він збудував величезну віллу (а в ній аж 108 кімнат!). Мовляв, "шестисотий" мерседес з останнього поверху цієї громадини виглядає як комаха. Проект обухівської хатинки належить нібито німецькому архітекторові Ціммерману.
Про архітектурний витвір пана Ціммермана ми поки що не будемо нічого говорити, як і про те, чи сповна йому віддячив за роботу пан Черновецький. Інша річ – проект замку у селі Хлепча Васильківського району, виконаний нашим співвітчизником Борисом Писаренком. Про те, що цей об’єкт – вельми особливий говорить такий факт: Борис Писаренко має Свідоцтво про державну реєстрацію права автора на твір за № 496. А "твір за № 496" – це замок Черновецького. Заінтригував я вас, шановний читачу? Словом, ця архітектурна перлинка у селі Хлепча є... інтелектуальною власністю Бориса Писаренка. Ми ще розкажемо, як відреагував господар замку Леонід Черновецький на реєстрацію Борисом Писаренком своїх інтелектуальних прав, як ця справа дійшла до Європейського Суду... А поки що давайте розшукаємо будівничого Писаренка, послухаємо його.
Борис Назарович мешкає поодаль від столиці, у глибинці. Живе тихо, як то кажуть, без плюскоти. Ніде не афішує, що має пряме і безпосереднє відношення до проектування і будівництва першого в незалежній державі замку для "нових" багатіїв , що колись судився з самим Черновецьким, що... Втім, усілякого було на віку у Бориса Назаровича, який у далекому 1966 році закінчив Київський художній інститут (спеціальність – художник-архітектор). У його біографії є рядки і про директорство в художній школі, і про викладацьку роботу в рідному інституті, і про трудові будні у відділі архітектури Києво-Печерської лаври, і про... А ось робота над проектом замку – особлива сторінка... То була нова стезя, нові можливості, велике бажання сказати щось своє у галузі архітектури. І серце, і душу вклав він у цю забаганку банкіра-мільйонера.
Леонід КОПАЧ, спеціально для "КИЯН"