"СС Галичина" і "СМЕРШ" зійшлися у вуличному бою
Виртуальный мемориал погибших борцов за украинскую независимость: почтите Героев минутой вашего внимания!
І дійшли висновку: і ті, й ті. Але ще більше ті й ті люблять себе.
Фотографії з місця подій ви можете переглянути тут.
Лізти через кордони міліції аби надавати по шиям опонентам, – це симптом нашої нецивілізованості. І не треба говорити, що час від часу так само б'ються в цивілізованій Європі. Там теж чимало політичних дикунів.
І скільки люди пам'ятатимуть про УПА і КПРС, стільки вони по-різному будуть оцінювати їхню роль у своїй історії. Бо якщо для нас Чингісхан персонаж негативний, то для Монголії він народний герой.
І скільки б ми не ворушили історичні документи, обов'язково знайдеться яйцеголовий мудрець, який на пальцях доведе, що оцей був не кат, а жертва, а отой – навпаки.
Правда полягає в тому, що 14 жовтня ветерани УПА і КПРС мали б сидіти вдома, аби не виходили на Хрещатик чотири тисячі міліціонерів, яким треба злодіїв та хуліганів ловити, а не розбороняти войовничих пенсіонерів.
А коли на Хрещатику стало пусто, російське телебачення негайно повідомило, що українська міліція захищала бандерівців. Нема жодного сумніву, що протилежна сторона так само звинуватила міліцію в тому, що вона захищала комуняк.
Щоправда, технічні і творчі можливості телебачення протилежної сторони в ніякого порівняння зі стороною московською не
витримують. Отже, аргументи Москви виглядали вагомішими.
І все ж віддамо належне нашому п'ятому каналові: він організував і провів диспут між москвичами та киянами, в ході якої прозвучали два ретельно продумані, а відтак і влучні запитання.
Якби Україна була членом НАТО – чи насмілилася б Росія вчиняти скандал навколо Тузли? – спитав наш ведучий.
Депутат Державної Думи РФ пан Рогозін, чиє ставлення до України не потребує коментарів, відповів якось неясно. І ми зрозуміли: не насмілилася б ні в якому разі. Так само, як не насмілилася б рвати на шматки маленьку Грузію, якби за спиною батоно Саакашвілі майоріли кораблі північноатлантичного договору.
Москвичі не залишилися в боргу і запитали, чи могли б українці пробачити катам Бабиного Яру, як пробачили вони колишнім
бандерівцям?
Відверто кажучи, відповідь наших теж була не зовсім ясною, але запитання спонукає до роздумів.
Пробачити Бабин Яр, голодомор і репресії 30-х років, пробачити мільйони життів, загублених у війнах, які треба було і можна було не допускати, – пробачити ріки невинної крові неможливо. Як неможливо пробачити й тих, хто надів німецький мундир і з німецького шмайсера стріляв у жінок і дітей.
Це так само вірно, як і те, що за кожен гріх і за кожен злочин кожен винний має нести відповідальність – якщо не перед людьми, то перед Богом.
Не втручаючись у процес Божого правосуддя, зазначимо, що винних за Бабин Яр повісили в 1946 році на тодішній площі Калініна. Очевидно, не всіх. Когось розстріляли раніше, когось вбили в бою. А хтось від покарання втік.
Але сьогодні від війська УПА, так само, як і від частин НКВС, залишилася купка старих немічних людей. Дехто відсидів своє, когось покарали безвинно, хтось покарання уник. В цьому ми будемо розбиратися роками і навряд чи будь-коли встановимо всю правду.
Поки що ж ясно одне: нечесно й непорядно шукати правду не в тиші архівів, а у вуличній бійці, до того ж організованій з огляду на майбутні вибори.
Нечесно й непорядно залучати до цієї бійки молодих людей, яким треба ще довго вчитися, аби одержати право сказати своє слово у суперечці поколінь.
Дві тисячі років людство на всі лади цитує слова Христа, сказані про Його катів: “Отче, відпусти їм, бо не знають, що чинять вони!..” Але двох тисяч років виявилося замало, щоб ми навчилися прощати.
Адже йдеться не про те, щоб колишній есесівець і колишній смершівець обнялися у братньому пориві. Від них вимагається лише припинити колишню війну.
Не несіть квіти на могили німців, похованих у нашій землі. Але й не паплюжте їхні могили.
Володимир ЗАМАНСЬКИЙ, спеціально для “КИЯН”