Блог | 7 действенных рычагов для экономического восстановления Украины
Щоб відновити і розвинути економіку України потрібно зробити привабливими інвестиції у виробництво. Головне завдання повоєнного відновлення - залучити капітал у створення нових заводів, а також модернізацію та масштабування існуючих. Саме за цю ланку треба витягувати ланцюжок розвитку, щоб зберегти і створити робочі місця, підвищити купівельну спроможність, збільшити бюджетні надходження і фінансову стабільність.
Для цього знадобиться набір стимулів, механізмів та інституцій, які покращать бізнес-кейси для промислових інвесторів. І для місцевих, і для іноземних. Навіть в умовах високої невизначеності і великих ризиків. Важливо створити такі "правила гри", за яких вигоди інвесторів в реальному секторі суттєво переважатимуть ризики. Годі й шукати іншого рецепту залучення інвестицій, створення робочих місць та наповнення бюджетів.
Тоді як багато видів діяльності є прибутковими навіть у найгіршому середовищі (валютні оборудки, торгівля імпортними товарами, експорт сировини), розвиток виробництва, особливо на ранніх етапах, потребує "тепличних умов". Тобто, якщо для примітивних видів діяльності цілком достатньо "політики невтручання", то складніші бізнеси (виробництво, R&D, Hi-Tech індустрії) потребують активної економічної політики та всебічної підтримки держави. Не дарма перший міністр фінансів США Александер Гамільтон, батько американської економічної системи, ввів термін "infant industries" (молоді галузі) та обґрунтував особливе ставлення до них. Його ідеї та підходи - діаметральна протилежність політики невтручання. І саме Гамільтон, який зображений на 10-доларовій банкноті, заклав фундамент економічної величі США – країни, яка за словами історика Пола Баруха є "батьківщиною та бастіоном сучасного протекціонізму".
Звісно, інструментарій економічної інженерії, який сьогодні вивчають в Гарварді та використовують уряди багатьох країн, значно складніший і досконаліший, ніж в часи Александера Гамільтона чи засновника Німецької історичної економічної школи Фрідріха Ліста. Проте базові ідеї і механізми економічного розвитку працюють і сьогодні, як і закони фізики, відкриті у давні часи.
Як же ми можемо зробити ринкові умови більш привабливими, щоб направити потоки капіталів і енергію підприємців у певне русло (виробництво, технології, інновації) замість іншого (імпорт готових товарів чи експорт необробленої сировини)? Ані приписами, ані лозунгами це не зробити. Риба шукає де глибше, а підприємець де прибутковіше. Це цілком логічно і природно. Тож знадобляться засоби економічної інженерії, що створять супер-привабливі умови на певних напрямах підприємницької діяльності.
Насправді, є не так вже й багато економічних важелів, якими держава може вплинути на привабливість ведення бізнесу. Основні з них:
Податки
Мита
Кредити (%%, терміни, застави)
Тарифи (енергетичні, транспортні)
Держзакупівлі
Субсидії
Регуляторні правила
Кожен з цих важелів може бути як каталізатором бізнесу і економіки так і гальмом чи перешкодою, залежно від його спрямування і налаштувань. Варіюючи ці параметри для різних індустрій, видів діяльності, товарних груп чи територій, держава може впливати на привабливість бізнесу. Серед позитивних кейсів такої економічної інженерії в Україні варто відзначити:
запровадження ФОПів -> бурхливий розвиток ІТ-індустрії,
мораторій на експорт лісу-кругляка -> збільшення деревообробки та виробництва меблів,
підвищення експортного мита на металобрухт -> захист металургійної промисловості,
підвищення експортного мита на насіння соняшника -> глобальне лідерство в експорті соняшникової олії,
високий "зелений тариф" -> стрімке зростання альтернативної енергетики,
часткова компенсація аграріям вартості вітчизняної агро-техніки
-> розвиток аграрного машинобудування.
І це лише найбільш наочні та відомі кейси. При цьому в Україні і досі ще багато псевдо-експертів, які наполягають на відмові від будь-якого впливу держави на економіку. Вони прославляють вільний ринок і стверджують, що він вкупі з дерегуляцією та приватизацією вирішить усі економічні проблеми. Проте, я згоден з Джоном Кейнсом, який стверджував: "Чим гірше ситуація, тим гірше працює політика невтручання". Це і про Україну сьогодні.
Успішні країни – США, Великобританія, Німеччина, Франція – століттями практикують протекціонізм і економічну інженерію, навіть коли радять іншим робити протилежне. Під час же серйозних викликів, як то глобальна рецесія чи пандемія, принцип невтручання відкидається вже явно й без жодного "маскування". Потім неоліберальна риторика знов набирає обертів, але переважно "на експорт" у менш розвинуті країни або ж суто на рівні академічних дискусій. На практиці ж домінують зовсім інші цілком прагматичні підходи, що поєднують підприємницьку ініціативу і державне регулювання економіки.
Навряд чи хтось вважатиме розумним відмовити "важкому" пацієнту в реанімації, лікуванні й реабілітації, пропонуючи йому натомість віддатись "невидимій руці вільної природи". Навіть звучить абсурдно, хіба ні? А от відмова від цілеспрямованого розвитку економіки, власної стратегії і економічної інженерії на користь політики невтручання (Laissez-faire) та "невидимої руки вільного ринку" знаходить багато прихильників навіть сьогодні в Україні. Більшість з них щиро вірить у догми про вільний ринок і політику невтручання. Меншість, власне, продукує ці догми, використовуючи їх на власну користь. Але, подивившись на досвід успішних країн, ми переконуємось, що вони будували своє "економічне диво" цілком цілеспрямовано і свідомо. І до речі, використовуючи доволі схожі інструменти. Багато з них Україна може використати для повоєнного відновлення і розвитку. І про них я розповім у наступному блозі.
Дивіться Youtube -канал автора.
Підписуйтесь на Telegram - канал автора.
