"Закривала Марійці очі, бо скрізь лежали трупи": мама чемпіона Європи вирвалася з Маріуполя під прицілом снайперів

Мама чемпіона Європи зі стрибків у воду Станіслава Оліферчика зустріла повномасштабне вторгнення РФ у Маріуполі, де пережила найстрашніші моменти у своєму житті. Світлана збирала сніг, щоб добути воду, і закривала доньці Маші очі, щоб вона не бачила трупи, що лежали на вулицях.

У розмові з OBOZREVATEL Світлана Оліферчик згадала розбомблену батьківську квартиру, виїзд із міста під наглядом снайперів та віру в український Маріуполь.

"Марійка була засмучена, що я не дозволила татові приїхати, Толя вже взяв квиток і каже: "Я їду 25-го до вас". А я дуже просила його не їхати. Кажу, що не треба, дуже небезпечно, знімають з поїздів. Насправді ми, як і багато хто у Маріуполі, думали, що все закінчиться дуже швидко, як це було у 2014 році. Але було дуже страшно", – розповіла Світлана.

Води ні в їхньому будинку, ні в сусідніх не було, її відключили. Але 8 березня у Маріуполі випав рятівний сніг.

"Я взяла совок і відро й пішла збирати з машин і лавок воду. Що стосується продуктів, то я сама за натурою щур, і в мене завжди є запас. Завжди. І перед від'їздом чоловіка і Стаса до Києва ми поїхали і просто закупили продукти. Але було важко, бо готували на багатті, а довкола летять ракети... Але щоб вижити, треба було якось годувати себе та дитину", – згадала Світлана.

"А потім до нас ще прийшла сестра Толі з племінником чоловіка. А води немає, снігу немає і дощ один раз пройшов. А є неподалік джерело, і Славик, племінник Толіка, пішов по воду. А тут почався такий сильний обстріл, що сестра Толіна просто стояла на колінах і молила Бога, щоб він повернувся додому. І він повернувся, але дуже багато людей біля того джерела загинуло", – розповіла маріуполька.

Через безвихідь з водою Славику доводилося ходити до джерела і після того страшного обстрілу, а ось Світлана виходила тільки до багаття в під'їзд – порізати, помішати: "До того, що було там, страшно звикнути. Коли я виходила на вулицю і бачила біля свого під'їзду танки та місто у руїнах, я просто не могла уявити собі, що таке можливо".

Оліферчик зізналася, щоб були такі моменти, коли вони з дочкою буквально прощалися одна з одною, настільки було страшно під час обстрілів.

"Там, де ми живемо, був приліт. Ми сиділи з Машею в коридорі і в один момент дуже сильно затрусило будинок. Прилетіло побіжно, але знесло восьмий і дев'ятий поверхи. Чоловіки вибігли, не знаю, де вони взяли вогнегасники, але пожежі, слава Богу, не було. Проте це був жах", – зазначила мати чемпіона.

Рідного будинку Світлани, де жили її батьки, вже немає взагалі. "Визволителі" з РФ спочатку його обстріляли, а в червні 2023 року взагалі знесли, знищуючи докази своїх злочинів.

"Коли в Маріуполі був сильний обстріл, прийшла моя мама і каже: "Доню, допоможи нам". А я відповіла, що не можу вийти – мама живе через дорогу, але я не могла залишити Машу. По периметру будинку вже стояли БТРи, а під моєю лоджією – танки. А потім я пила чай при свічках у сусідки та бачила, як палав балкон батьківської квартири. Але вже на ніч я нікому нічого не сказала", – розповіла Оліферчик.

"А коли мама вранці повідомила, що піде забере документи на квартиру та татову історію хвороби, я кажу, що не треба нікуди йти – там все згоріло. Вона таки мене не послухала, дійшла до гаражів і сама побачила, що все згоріло – і квартира, і документи, а тепер будинок знесли загалом", – розповіла Світлана.

Проте зовсім не знищену квартиру жінка називає своєю головною втратою.

"Це все нісенітниця. Найбільша втрата – це те, що я не змогла попрощатися з татом. Я завжди знала, що не буде поряд з ним мого сина, чоловіка, але те, що не буде поряд мене в таку важку годину... Якби не війна, ми би ще продовжили йому життя, але в тих умовах..." – зі сльозами згадувала Світлана.

Вона розповіла, що тато весь час хотів додому: "Мама його виведе, покаже балкон і каже: "Ми вдома, ми в Толі зі Світланою, ось фотографії Стаса, Маші". Папа помер за 7 годин до дня народження Машеньки 12 жовтня".

На наше запитання, чому батьки не виїхали, Світлана зазначила, що вони просто не змогли б, тому що в тата була дуже тяжка хвороба – мієлома крові. Він би нікуди не доїхав.

"А так, як виїжджали ми... Я взагалі не розумію, як ми взагалі змогли вибратися. Того дня прийшов наш родич, він добирався до нас пішки, і сказав збиратися. А ми в чому стояли, в тому й пішли, взагалі без речей. Одні шкарпетки кинула і штани Маші, бо набирати речі ми не могли. Як потім з ними йти? Тут би хоч самим дійти. Це потім перевізники доставили деякі речі. Як вони пахнуть домівкою... Які вони рідні..." – згадувала Оліферчик.

Коли Світлана з дочкою вийшли з дому, щоб дістатися до авто, яке знаходилося в іншому місці, у місті йшли бої.

"Я взагалі не знаю, як ми дійшли, бо осколків було по коліно. Машина на нас чекала в іншому місці. І все одно ми пробили скат, поки доїхали до Білосарайської коси. І в нас взагалі не було жодних коридорів, ми просто виїхали. Ми не розуміли, чи зможемо доїхати, чи ні", – розповіла Світлана.

"А коли Вова нас забрав і ми йшли з Машею, там стояли військові, вважаю, що чеченці. Почався обстріл, мене трусило, Машу трусило, я взяла з собою маленькі іконки. І ці військові нам кажуть, мовляв, заходьте сюди. Я питаю у Вови, що нам робити. Він каже: "Заходимо, але не хвилюйся". А він, коли йшов за нами, то віддав їм золоту монету і сказав, що йде за сестрою та племінницею і йому треба вивезти нас у безпечне місце", – згадала Оліферчик.

Оскільки Світлана нікуди не виходила після облоги Маріуполя російськими військовими, то на момент свого виїзду 20 березня навіть не знала, що росіяни скинули авіабомбу на Драмтеатр, хоча вони жили поряд з ним.

"І коли ми підходили, Вова каже: "Приготуйся, зараз буде Драмтеатр". А я стала розгублена: що це таке? Відповів, що його розбомбили разом із людьми та дітьми, які там ховалися. А ще в нас у кожному вікні навпроти церкви сиділи снайпери. Ми йшли, читали молитви. Це був такий жах! Уявіть собі: йде чоловік і жінка з дитиною, і ніхто не знає, що в них у голові. Там же всі такі – у них по обличчях видно", – згадала свої думки Світлана.

"А коли ми їхали Приморським бульваром, нашим улюбленим місцем для прогулянок, я закривала Марійці очі, тому що скрізь лежали трупи. Це такий жах! У дитини почався псоріаз, я взагалі ніколи такого не бачила", – зізналася Світлана.

Зараз Маші вже 11 років, але, за словами її мами, дівчинка часто плаче за дідусем і хоче побачити бабусю: "Маму я не бачила з 20 березня 2022 року, коли ми вийшли з Маріуполя. Вже 17 місяців. А вона каже: "Я не доїду". Бо у мами скаче тиск, а в дорозі треба провести від чотирьох діб. Але дуже сподівається дочекатися нас. Я їй відповідаю, що обов'язково дочекається..."

Зараз мама Світлани живе в її квартирі з чоловіком, і дочка не уявляє, наскільки важко було жінці ходити і бачити руїни замість свого рідного дому, поки його не знесли.

"Я дуже часто плачу... А що довелося пережити Стасові і Толі – синові і чоловікові. Вони дуже схудли. Стас не міг тренуватися. Але зараз він у чудовій формі, прийшов до тями. Він – дуже сильний, боєць і обов'язково впорається з усім", – впевнена мама спортсмена.

Сама Світлана називає себе спортсменом-аматором: "Мені б поплавати, побігати, походити. А ось Машуньку так шкода, ми жили надією на новий басейн у Маріуполі, якраз відремонтували "Нептун". Стільки любові в нього вклали. І всього один раз Толя там провів тренування зі Стасом. І туди також влучила бомба, тепер нічого немає", – зазначила Оліферчик.

Звичайно, в Маріуполі зараз ніхто нічого не відновлює по-людськи: "Вони ставлять там кольорові коробочки без котлованів, без нічого – просто для галочки та для кіно".

Після того, як Світлані та Марії вдалося вибратися з азовського міста, вони жили у Польщі. Минулого року приїжджали на чемпіонат світу з водних видів спорту до Будапешта, отримавши масу емоцій. А потім повернулися в Україну, щоби родина була разом. І хоча Київ – це далеко не Маріуполь, ракетні атаки на столицю все одно вибивають із колії.

"До війни неможливо звикнути. І в Києві страшно, страшно за свою дитину. Коли починається тривога, то і мене сильно трясе, як там, і Машу теж, вона дуже боїться. Але ми всі разом. І так легше", – зазначає Оліферчик.

І незважаючи на весь жах, який довелося пережити Світлані за місяць в обложеному та розбитому Маріуполі, вона не залишає надії туди повернутися: "Зараз це неможливо. Але як тільки Маріуполь знову буде українським, ми всі поїдемо додому. Обов'язково".

Раніше OBOZREVATEL розповідав, як мама чемпіона Європи зі стрибків у воду отримала повідомлення з Криму та 4 доби виїжджала з України.

А чемпіон Європи з Маріуполя розповів, як мама та 10-річна сестра вирвалися з жаху.

Тільки перевірена інформація в нас у Telegram-каналі Obozrevatel та Viber. Не ведіться на фейки!