Києво-Печерську лавру поділять? Чому позиції УПЦ МП досі сильні. Інтерв’ю з релігієзнавцем Смирновим

Незважаючи на численні переходи парафій Української православної церкви Московського патріархату (УПЦ МП) до Православної церкви України (ПЦУ), наразі московська церква продовжує контролювати левову частину храмів в нашій країні. Про те, що її позиції й досі сильні, свідчить ситуація навколо Києво-Печерської лаври, а також той факт, що переходи здебільшого відбуваються у західних регіонах нашої країни. Розраховувати на те, що навіть за 15 років усі парафії УМП МП перейдуть до ПЦУ чи в інший спосіб змінять свій статус, не доводиться.

Водночас останні Великодні богослужіння у Києво-Печерській лаврі фактично показали можливий формат співіснування московської церкви з канонічною Православною церквою України. Найбільш імовірно, що в цій святині співіснуватимуть обидві церкви, щоправда, УПЦ МП вже не зможе розраховувати на всі храми Нижньої лаври. Так само згодом може статися і з Почаївською лаврою. Щодо Святогірської лаври, яка свого часу була перевалочною базою для російських терористів, то питання про зміну її статусу не на часі. Таку думку в ексклюзивному інтерв’ю OBOZREVATEL висловив релігієзнавець, доктор історичних наук Андрій Смирнов.

– Незважаючи на те, що після широкомасштабного вторгнення Росії в Україну процес переходу парафій УМЦ МП в ПЦУ дещо пришвидшився, наразі в нашій країні залишається величезна кількість парафій московської церкви. За попередніми розрахунками, якщо процес переходу відбуватиметься з такою самою швидкістю, як сьогодні, він триватиме понад 15 років. На вашу думку, у чому головна проблема? Можливо, у недостатньо рішучих діях держави чи в пастві, яка просто не хоче змінювати церкву?

– Справді, Українська православна церква Московського патріархату має понад 8 тисяч зареєстрованих релігійних громад. Здебільшого церковні переходи відбуваються у західній Україні, а на півдні, в центрі та на сході переходів до ПЦУ практично немає. Тому розраховувати на те, що за 15 років усі парафії УПЦ МП перейдуть до ПЦУ, не варто.

Відповідно до релігієзнавчої експертизи, Українська православна церква залишається складовою частиною Московського патріархату. Це велика релігійна структура, яка може змінити свою юрисдикцію тільки внаслідок переговорів та ухвалення загальноцерковних соборних рішень. Наприклад, у травні 2022 року митрополит Онуфрій зібрав Собор у Феофанії, на якому було внесено зміни до Статуту про управління УПЦ. На жаль, митрополит Онуфрій виступає проти діалогу з Православною церквою України. Усі об’єднавчі ініціативи, які йшли знизу, від парафіяльного духовенства і мирян, були відкинуті. Без згоди єпископів приєднати більшість парафій до ПЦУ вкрай складно.

– Як ви думаєте, які висновки можна зробити із святкування Великодня? Зокрема, у Києво-Печерській лаврі. Якими є позиції УПЦ МП, принаймні у столиці України?

– На прикладі Києво-Печерської лаври ми побачили, що позиції УПЦ МП в Києві дуже сильні. Тому що на захист лаври стали не тільки монахи, студенти Київської духовної академії, але й пересічні віряни, які в перші дні прийшли і заблокували доступ комісії до храмів Києво-Печерської лаври. Ці протести надалі тривають, і органам державної влади складно відновити доступ Національного заповідника до об’єктів Нижньої лаври.

Тому формат, який ми спостерігали на Великдень, коли у Верхній лаврі служили представники ПЦУ, зокрема архімандрит Авраамій Лотиш, а в Нижній лаврі відбувалося богослужіння УПЦ МП – це можлива компромісна модель, за якої в православній святині паралельно можуть співіснувати різні юрисдикції. Після того, як рано чи пізно держава відновить контроль над усією лаврою, учасникам конфлікту доведеться домовлятися. Наскільки я розумію, студенти і викладачі Київської духовної академії і семінарії нікуди виїжджати не збираються. Зрештою, великих претензій до них теж немає. Тому я вважаю, що заповіднику доведеться укласти новий договір оренди з КДА. Так само частина чернечої спільноти, яка не погодиться приєднатися до ПЦУ, отримає можливість звершувати богослужіння вже не в усій Нижній лаврі, а у певних храмах.

– Власне, ви відповіли на запитання, яке я хотіла поставити – щодо подальшої долі Києво-Печерської лаври. За вашими оцінками, в якій перспективі можуть бути узгоджені всі ці питання? Це дуже далека перспектива?

– Важко прогнозувати, бо ситуація в лаврі розвивається надзвичайно динамічно і процес урегулювання може тривати довго, до остаточного рішення судів. Бо питання лаври – це лакмусовий папірець. Це тест і для влади, і для церкви, в який спосіб буде вирішено проблему Києво-Печерської лаври. Тоді вже можна буде думати про те, якою буде доля Почаївської лаври, бо там ще складніший кейс.

– Так, у Почаївській лаврі є новобудови, зведені за кошт релігійної громади. Як вчиняти владі в такому разі?

– На мою думку, там є дві проблеми. Перша, юридична, полягає в тому, що договір користування Почаївською лаврою чинний до 2052 року і не передбачає підстав для його розірвання. Думаю, що юристи мають його вивчити і, можливо, звертатися до суду, щоб достроково розірвати договір постійного користування. Але мають бути серйозні правові підстави, повинні працювати відповідні комісії, провести ревізії, встановити факти порушення пам’яткоохоронного законодавства.

Друга, майнова, проблема полягає в тому, що дійсно на території лаври є багато новозбудованих об’єктів, зокрема Преображенський собор, який є у власності монастиря, а не держави. Навіть якщо уявити, що держава поверне контроль над пам'ятками культурної спадщини в Почаївській лаврі, то такі об’єкти, як Преображенська церква та інші новобудови, залишаться у власності МП. Тобто монахи УПЦ МП із Почаївської лаври добровільно залишати корпуси монастиря не збираються.

– Ми часто говоримо про Києво-Печерську та Почаївську лавру, але майже ніколи не згадуємо про Святогірську лавру, що розташована на Донеччині. Що буде з нею?

– Місто Святогірськ було окуповано, але сама лавра залишається на підконтрольній українській території. Вона дуже сильно постраждала від російських обстрілів, зокрема повністю згорів дерев’яний Всіхсвятський скит, сам монастир зазнав сильних ушкоджень, загинуло кілька насельників. Але настрої серед ченців дуже проросійські. У 2014 році це була перевалочна база російських терористів, монахи співпрацювали із воєнним злочинцем Ігорем Гіркіним тощо.

Тому зараз питання розірвання договору користування зі Святогірською лаврою взагалі не стоїть, воно не на часі. Думаю, там жодної підтримки ані всередині лаври, ані в місцевої влади, щоб передати її до ПЦУ чи якось змінити її статус, просто немає.

– На вашу думку, чи коректно проводити паралелі із вигнанням УПЦ МП з України та декомунізацією? Свого часу компартія Україні також мала чималий вплив, велику кількість прихильників. А втім, сьогодні про неї вже ніхто не згадує. Чи може питання Московського патріархату в Україні бути вирішено так само легко, якщо буде відповідне державне рішення?

– Тут надзвичайно складно проводити паралелі з комуністичною партією і декомунізацією. Процес ліквідації впливу Московського патріархату в Україні набагато складніший і радше пов’язаний із деколонізацією. Партію можна заборонити за рішенням суду, так і сталося, але заборонити церкву неможливо, тому що релігійні об’єднання, на відміну від партій чи громадських організацій, не мають статусу юридичних осіб. Зрештою, і Конституція України не передбачає можливості заборони релігійних об’єднань.

Натомість уряд вніс до Верховної Ради законопроєкт, який заборонятиме церкві мати зв’язки з релігійними організаціями, центр яких розташований на території країни-агресора. Після того, як цей закон буде ухвалено, УПЦ МП матиме час для того, щоб його виконати і позбутися цих церковно-канонічних зав’язків із Московським патріархатом. Власне, на це і робиться розрахунок – не заборонити церкву, а українізувати її і позбавити зовнішніх російських впливів, очистити від колаборантів і започаткувати конструктивний діалог із Православною церквою України.

Тому що це канонічна аномалія, коли в Україні, яка має Томос про автокефалію, паралельно існує ще й юрисдикція Московського патріархату.