УкраїнськаУКР
EnglishENG
PolskiPOL
русскийРУС

"Україну придумав Ленін, а української мови не існує": історичні фейки, які просувала Росія щодо України та українців

10 хвилин
80,8 т.
Україну придумав Ленін а української мови не існує

Рік повномасштабної російської агресії проти України змусив Захід переосмислити хибну думку про начебто історичний зв'язок між Російською Федерацією та Київською Руссю. Власне, все стало на свої місця, коли на Заході почали досліджувати історію не за російськими підручниками.

Відео дня

Нещодавно на ВВС вийшла програма про російську експансію впродовж історії, а історія самої Росії там починається від 1340-х років, тобто від Московського князівства як васала Золотої Орди. Це без перебільшення тектонічний зсув у західному сприйнятті історії Східної Європи, адже раніше російський літопис завжди починали з Київської Русі.

Принагідно OBOZREVATEL зібрав найбільш яскраві історичні фейки, які Росія десятиліттями просувала стосовно України та українського народу.

Української мови не існує

Певно, кожен українець хоча б раз та й чув байки про те, що української мови ніколи не існувало і її взагалі вигадали штучно, щоб розділити "триєдиний братній народ". Щоправда, у питанні "хто і коли вигадав українську мову?" росіяни досі не можуть дійти до єдиної версії. Одні російські "експерти" стверджують, що українську мову вигадав Іван Котляревський, коли заради забавки написав "Енеїду", використовуючи "південноросійські говірки"; інші – що літературну українську мову було штучно створено в СРСР, коли у 1928 році було затверджено український правопис за підписом народного комісара освіти Миколи Скрипника.

А президент РФ Володимир Путін узагалі неодноразово заявляв, що довгий час росіяни та українці розмовляли однією мовою, а перші відмінності виникли в XVI столітті в результаті полонізації нібито російської території, яка входила до складу Речі Посполитої.

Щоправда, ця версія Путіна спростовується двотомним словником староукраїнської мови XІV-XV століття (перевиданим, як не дивно, в СРСР у 1977-1978 роках). Тобто за 200 років до XVI століття в українській мові вже вистачало слів для того, щоби скласти двотомний словник. При тому, що у XІV столітті українські землі тільки увійшли до складу Польського королівства та Великого князівства Литовського, тому говорити про якусь полонізацію на той момент підстав немає.

Інші версії також не витримують жодної критики, тому що з-під пера Котляревського вийшли й інші твори, причому, зовсім не сатиричні, а цілком серйозні – і також українською мовою. Та й книжки літературною українською мовою видавались задовго до впровадження в СРСР українського правопису 1928 року.

Взагалі, як показує історія, знецінення мови є улюбленим інструментом у гібридній війні московитів-росіян, причому не лише проти українців. Але жодна мова у світовій історії не зазнавала такого страшного та послідовного нищення, як українська. Українську мову століттями обмежували, забороняли та скасовували – циркулярами, указами, заборонами, законами, анафемами, покараннями тощо.

Власне, якщо української мови ніколи не існувало, чому ж тоді є гори історичних фактів про її заборону? Починаючи від указу тоді ще московського царя (країни з назвою Росія на той момент ще не існувало) Петра І "Про заборону книгодрукування українською мовою та вилучення українських текстів із церковних книг" (1720 рік) і закінчуючи "Законом про мови народів СРСР" (1990 рік), яким російській мові надавався статус офіційної. Який був сенс забороняти те, чого нібито не існувало?

У книжці "Хроніка нищення української мови" автор Роман Сушко на основі реальних документів доводить, що не існує російськомовних українців, натомість є русифіковані українці, тому що русифікація України була не самочинним природним процесом, як це намагаються доводити апологети "русского міра", а цілеспрямованою державною політикою всіх російських режимів, починаючи з виходу московських правителів з-під залежності монгольських ханів і закінчуючи нинішнім режимом Путіна.

Сьогодні вся ця московська шовіністична політика призвела до того, що одним із ключових маркерів визначення "споконвічно російських земель", які треба "визволити", є саме поширення на цих землях російської мови. Власне, той же Путін ще під час своєї першої президентської каденції заявив, що "Росія закінчується там, де закінчується російська мова".

Мітинг з вимогою дерусифікації України

Канонічне православ'я в Україні можливе лише під московським протекторатом

Коли у 2018 році президент України Петро Порошенко звернувся до Константинопольського патріарха Варфоломія І із закликом надати автокефалію українській православній церкві, у Росії почалась справжня істерика. Головним "аргументом" росіян було те, що будь-яка православна церква за межами Московського патріархату буде неканонічною, тобто нелегітимною з церковної точки зору. Однак, як це часто буває, в Росії "забули", що православ'я на українських землях існувало не лише задовго до виникнення Росії, але й до заснування Москви.

Підпорядкована Константинопольському патріарху Київська митрополія була утворена у 988 році – одразу після прийняття християнства як державної релігії Київської Русі. І навіть попри подальший розвал Київської Русі та розходження цих територій між кількома державами, Київська митрополія під юрисдикцією Константинопольського патріархату проіснувала близько 700 років – до травня 1686 року, коли була за політичним принципом проти волі українського духовенства перепідпорядкована самопроголошеному Московському патріархові.

Саме так, адже Московський патріархат не має Томосу про автокефалію і ніколи не мав. У 1458 році відбулося самовільне оголошення Московською церквою своєї автокефалії (незалежності) – факт, про який у Росії не дуже люблять згадувати, коли мова заходить про канонічність (легітимність) їхньої Церкви.

Таким чином отримання у 2019 році Томосу про автокефалію стало для України нічим іншим як відновленням Київської митрополії і поверненням українського православ'я туди, звідки воно свого часу й вийшло – до Константинополя.

Паралельний розвиток Києва і Москви

Україну придумав Ленін

23 грудня 2021 року президент Росії Володимир Путін під час своєї щорічної пресконференції заявив, що Україну нібито придумав лідер російських більшовиків Володимир Ленін, коли створював СРСР у 1922 році.

Хоча для всіх очевидно, що Україна існувала задовго до цього, а Ленін лише "вніс" її до складу нової імперії, не сумніваючись при цьому у факті її існування. Про це свідчить хоча б те, що після проголошення Української Народної Республіки у 1917 році більшовики спочатку зосередились не на захопленні української території та приєднанні її до Росії, а на встановленні власного контролю над єдиним легітимним на той час органом влади – Центральною Радою.

Зокрема, 6 (19) грудня 1917 року більшовики відкрили в Києві Всеукраїнський з'їзд рад, на якому планували заволодіти Центральною Радою шляхом переобрання її складу та керівництва. А коли ця спроба провалилась – через кілька днів зробили те ж саме в окупованому ними Харкові, проголосивши утворення маріонеткової Радянської Української Народної Республіки зі столицею у Харкові (власне, звідси й бере свої витоки інший російський міф про нібито "Харків – першу столицю").

Ба більше – Україна, як незалежна держава, була визнана на міжнародному рівні під час мирної конференції у Брест-Литовську 9 лютого 1918 року й у тому чи іншому вигляді (УНР, Українська держава, знову УНР) проіснувала до 21 листопада 1920 року, поки не була окупована більшовицькими військами, а згодом внесена до складу новоствореного Радянського Союзу.

Це якщо говорити про формальний бік питання. По суті ж українська державність сягає часів Київської Русі. Загальновідомим є факт, що Юрій Довгорукий, який заснував Москву, був київським князем. Також історичним фактом є те, що коли нинішню російську столицю тільки починали будувати у ХІІ столітті, Київ уже був розвиненим і відомим у Європі містом із храмами, будівлями й активною торгівлею.

Також можна згадати Галицько-Волинське князівство, яке вважалося правонаступником Київської Русі, та Гетьманщину. Обидва цих утворення на українських землях мали всі ознаки тогочасних держав – політичну владу, територію, політико-адміністративний устрій, право, суд і судочинство, фінансову систему й податки, соціальну структуру населення, власне військо, а також проводили власну активну зовнішню політику задовго до появи московитів на українських землях. Тому говорити, ніби Київ та Україна були придумані чи створені в Росії, принаймні нелогічно.

Ленін придумав Україну

Галичину до України приєднав Сталін

Цей російський наратив базується на пакті Молотова-Ріббентропа (він же – нацистсько-радянський пакт) від 23 серпня 1939 року, яким Радянський Союз і гітлерівська Німеччина поділили тогочасну Польщу по так званій лінії Керзона з невеличкими відхиленнями на користь СРСР.

Після підписання цього пакту німецькі війська окупували території Польщі на захід від лінії Керзона, тоді як радянська армія – на схід від неї. 28 вересня 1939 року в договорі між Третім Рейхом і СРСР було зафіксовано державний кордон між двома імперіями, а 1 листопада 1939 року Верховна Рада СРСР проголосувала за ухвалення Закону СРСР "Про включення Західної України до складу Союзу РСР із возз'єднанням її з Українською РСР", після чого на приєднаних територіях стала поширювати свої репресивні заходи стосовно всього українського населення.

Автори цього наративу забувають кілька історичних нюансів. Перший полягає в тому, що Галичина завжди була історичною українською землею – і що саме більшовицька агресія проти незалежної Української Народної Республіки у 1919 році сприяла тому, що західноукраїнські землі (Галичина, Волинь, Покуття, Буковина), які на той час входили до складу України, були окуповані іншими країнами. А самому Сталіну тих років приписують вислів: "Хто приєднає Галичину, той розвалить імперію".

Другий нюанс полягає у тому, що Сталін під час укладення нацистсько-радянського пакту взагалі не переймався інтересами ані України, ані Галичини, і розчерком пера відмовився від етнічної української частини Галичини, відомої як Закерзоння.

Простіше кажучи, більшовики, одним із лідерів яких був Йосип Сталін, спочатку позбавили Україну незалежності й частин території на заході країни, а потім із метою розширення власної імперії приєднали назад лише частину тієї території.

Карта ЗУНР

Крим Україні подарував Хрущов

Із Москви люблять поширювати наратив, що Крим Україні ледь не сп'яну подарував генеральний секретар СРСР Микита Хрущов у 1954 році. При цьому нібито подарував несправедливо, ні з ким не порадившись.

Під час створення Радянського Союзу в 1922 році Крим і справді відійшов Російській Соціалістичній Федеративній Радянській Республіці (РСФРР), у складі якої перебував до 1954 року. Однак до 1922 року також існувало життя, і Крим у ньому був частиною українських земель аж до окупації його більшовиками у 1920 році.

Та навіть якщо забути всі ці історичні факти, передання півострова Хрущовим у 1954 році називається істориками не жестом доброї волі чи подарунком, а вимушеним заходом через важку економічну ситуацію на півострові, до якої призвело російське господарювання у повоєнні роки.

Справа в тому, що майже через десять повоєнних років Крим усе ще лежав у руїнах. Керівники місцевих міськкомів відкрито скаржилися, що такими темпами вони і за 100 років не відбудують міста, а провідні галузі кримської економіки, такі як садівництво, тваринництво, виноградарство і виноробство, були у глибокому занепаді.

До проблем півострова додалася й організована сталінським режимом у 1944 році масова депортація майже усього місцевого населення, левову частку якого становили кримські татари. Замінити їх спробували переселенцями, насамперед із російської глибинки – Курської, Воронезької областей, Поволжя і північних регіонів РРФСР, однак вони виявились абсолютно не здатними для ведення там ефективного господарства.

Та й говорити про одноосібне передання Криму Хрущовим також некоректно, адже у 1954 років він ще не міг одноосібно ухвалювати такі рішення, навіть якби хотів. Щоб захопити одноосібну владу, Хрущову знадобилося ще три-чотири роки, а тоді ж він вимушено ділив її із впливовими людьми зі "сталінської гвардії": головою Президії Верховної Ради СРСР Климентом Ворошиловим – формальним главою держави, і головою Ради міністрів Георгієм Маленковим – радянським аналогом прем'єра. Ворошилов підписав указ про передачу, а Маленков головував на партійному засіданні, де ухвалювали остаточне рішення щодо Криму, і після того жодного разу аж до 1990-х років і розвалу СРСР належність Криму до України ніхто не оспорював.

Загалом же тут маємо схожу ситуацію з Галичиною: спочатку росіяни позбавили Україну шматка території, а потім повернули його назад – у цьому випадку, коли усвідомили власну нездатність дати йому раду.

Карта України, 1919 рік

Борщ – страва російської кухні

У 2019 році уряд Росії у Twitter назвав борщ "однією з найвідоміших і найулюбленіших російських страв і символом національної кухні". Ця заява викликала бурхливу реакцію з боку українських інтернет-користувачів – Росію звинуватили у привласненні кулінарного спадку України.

У відповідь Міністерство культури України ухвалило своє рішення про визнання страви частиною національної культурної спадщини України. Також урядова команда й ентузіасти на чолі із шеф-кухарем та блогером Євгеном Клопотенком почали добиватися внесення борщу до списку нематеріальної спадщини ЮНЕСКО.

Заявка України містила понад 700 сторінок доказів того, що борщ має українське походження і що цю страву споживають по всій Україні. Вона мала чекати черги на розгляд в ЮНЕСКО до 2023 року, але повномасштабне вторгнення Росії розворушило чиновників ООН – і 1 липня 2022 року борщ таки внесли до нематеріальної культурної спадщини, яка потребує термінової охорони.

Що це дає у практичному вимірі? З моменту внесення борщу до нематеріальної культурної спадщини як української страви жоден ресторан світу не може в меню вказувати, що борщ – це російський або якийсь інший за походженням суп.

Борщ

Замість висновків

Це лише невелика частина того, що Росія намагалась, а у своєму світі й досі намагається, привласнити і видати за своє. Насправді таких випадків набагато більше. Крім того, якщо забрати з російської історії та культури все "запозичене" у поневолених народів, то раптом з'ясується, що історія власне Росії майже порожня, а її культурне надбання дуже бідне, щоб не сказати убоге.

Лише перевірена інформація в нас у Telegram-каналі Obozrevatel та Viber. Не ведіться на фейки!