Оксані Забужко – 61: сильні цитати письменниці про Україну, Росію, війну та кохання

Україна перестає бути такою дикою екзотикою, як це було ще донедавна. Прикро, що для цього треба було кровопролиття, щоб люди починали чути інші культури, інших людей і зникало оце самовдоволення.

Нація, котра мислить про світ і себе в ньому категоріями позиченої мови, неминуче мислить несамостійно.

Депутатство в Україні – тяжка психічна хвороба з усіма ознаками втрати почуття реальності.

Ми лише вступили в добу справді серйозних геополітичних трансформацій, які включатимуть і Європу, і Схід, і багато чого ще. І ми аж ніяк не на острові. І витворення своєї історії – це абсолютний обов’язок держави. Без цього ніякі реформи ніколи не будуть успішними. Без цього ми лишатимемось територією, де ростуть ялинки. І будь-який Путін сьогоднішнього чи завтрашнього дня зможе сказати, що це несправжня країна…

Я не хотіла б говорити, що має робити держава під час цієї війни. Мені це просто не надто цікаво. Моя сфера компетенції – це рівень зрілості українського суспільства. Такого, що зможе взяти на себе відповідальність і втримати країну на плаву навіть тоді, коли прогнилі державні структури, успадковані від УРСР, заваляться, як крокви.

Уперше була на параді. Уперше обіймала за стрижені голови незнайомих мужчин у військовій формі й плакала – так, ніби ми вже перемогли...

Нинішню молодь не вчили протистояти агресії, їх готували до іншого життя, їм давали зовсім іншу картину світу, і ніхто не казав їм у школі чи університеті: ви – покоління війни.

Імперії коштують дорого – і не лише колоніям.

Матриця, яку використовує Кремль проти України, якщо її бачити – вона досить одноманітна, бо зло не творче і не креативне у своїй істоті. Воно мінливе і має багато масок, але базові схеми та алгоритми сьогоднішньої пропаганди та обману спираються на політтехнології ще царського уряду.

От вам і всенький жіноцький вік – не встигаєм оханутися, а вже й дочка на виданні, а ти – вже бабою, дарма, що й тобі ще брови не злиняли, – агов, люди, а де ж моє життя, в яку ополонку провалилося за щоденним поранням – шпортанням, хата – поле – город – кури – гуси – свині – корови, дитячі хвороби, ниючи надвечір крижі, й не згадати коли востаннє на небо дивилася?… Мовчи, бабо, знай мовчи, менше гріха буде.

Нi, хай би хто-небудь усе ж пояснив: якого чорта було родитися на свiт жiнкою.

Як закохана жінка може пояснити фригідній проститутці, навіщо спати з чоловіком, коли він не платить?