Відео дня
Історія азартних ігор в Україні (частина 1)
Історія азартних ігор на території сучасної України бере свій початок у ті часи, коли країна перебувала у складі Російської Імперії. У XVIII-XIX століттях невеликі клуби-казино, незважаючи на загальну заборону на їхнє проведення, успішно працюють у Києві, Катеринославлі, Херсоні та Одесі. Загальна заборона міститься в артикулі 5 глави 16 "Про гру в карти, а також про заставу на гроші та інші речі і про борги, що внаслідок цього виникають" Кодексу України "Права, за якими судиться малоросійський народ", ухваленого 1773 року.
З 1910 року в Україні починається розквіт гри в лото. Законодавства, що регулює порядок організації ігор у лото-клубах, не існує. У цей же час починається розквіт карткових ігор у Дворянських і Міських зборах. У Києві найпопулярніші місця - Контрактовий будинок, Купецькі збори. Для відкриття клубу для гри в карти необхідно мати місцевий дозвіл, при цьому забороняється проводити в цих клубах азартні ігри, а також ігри, "заборона яких у громадських зібраннях відбулася урядовим розпорядженням". Це стосується таких ігор як рулетка і баккара. Незважаючи на заборони організації та проведення азартних ігор у цих клубах, саме вони там і проводяться. Ця історична тенденція до гри "в обхід правил" зберігалася десятиліттями, і саме тому сьогодні так важливо вибрати безпечне онлайн-казино в Україні, щоб мінімізувати ризики і грати в рамках закону.
У 1913-1914 роках більшість місцевої влади вирішують врегулювати проблеми відсутності правил надання послуг у клубах лото. Їхнім підсумком стає ухвалення власних нормативно-правових актів щодо роботи лото-клубів і проведених у них ігор.
Після прийняття правил гральний бізнес того часу поступово починає входити в цивілізоване русло. При цьому доходи від клубів для гри лото в багатьох містах становлять чи не основу податкових надходжень місцевого бюджету.
Гральний бізнес залишається головним платником податків місцевих бюджетів у низці міст аж до Першої світової війни, коли 1915 року всі без винятку азартні ігри забороняються.
Заборона азартних ігор, звісно, не виключає їхньої організації в нелегальному секторі. Але і тут влада напоготові. 12 грудня 1918 р. у газеті "Армія" публікується наказ київського отамана:
Незважаючи на всі труднощі пережитого нині винятково тривожного часу, у Києві тривають гульби й азартні ігри в клубах, що, окрім усіх інших міркувань, не може не чинити самого згубного впливу на народні маси. Внаслідок цього ... я вважаю за необхідне вилучити із загальної підсудності зі зверненням до розгляду в адміністративному порядку всі справи про допущення азартних ігор у клубах і подібних установах...
Винні в порушенні постанови будуть піддані, не дивлячись ні на який ступінь їхнього службового і суспільного становища, ув'язненню терміном до 3-х місяців або грошовому штрафу до 3000 рублів, а в особливо серйозних випадках і висилці в адміністративному порядку з меж Київського градоначальства.
Крім того, обов'язковою постановою від 1 серпня 1919 р., виданою головнокомандувачем губерній Катеринославської, Харківської, Курської та Полтавської, "забороняють усякі азартні ігри в усяких клубах, громадських зібраннях, ресторанах тощо, а також в інших спеціально влаштовуваних для ігор місцях".
10 березня 1919 року в розпал громадянської війни більшовиками проголошується самостійна Українська Радянська Соціалістична Республіка, а 30 грудня 1922 року, підписавши Союзний договір, Україна входить до складу СРСР. До цього часу по всьому Союзу семимильними кроками йде неп, який за словами В. Леніна приходить "всерйоз" і "надовго". Економічна модель НЕПу віддає пріоритет не тільки відродженій приватній торгівлі, скасуванню сухого закону, а й гральній діяльності.
Казино і зали для гри в лото відкриваються в усіх великих містах України. Київ, Харків, Сімферополь, Севастополь, Керч, Ялта, Феодосія, Євпаторія, Одеса... скрізь карти, жінки, вино. Усі гральні заклади створюються для надання фінансової допомоги місцевим організаціям - уполбитам і укомпомам. Нагляд за закладами здійснюють співробітники НКВС. Крім цього, є ще й спеціалізований нагляд із боку Управління державної карткової монополії.
12 вересня 1924 р. виходить постанова РНК СРСР, згідно з якою у всіх міських поселеннях СРСР вводять новий особливий збір на всі публічні видовища і розваги. Своє місце в цій постанові знаходять і азартні ігри, офіційно стаючи законним і легальним засобом проведення часу, за загальної заборони на їх проведення.
Кінець 1925 р. минає для представників гральної індустрії якнайкраще, адже восени цього року тему азартних ігор знову обговорюють на найвищому рівні, і, що дивно, несподівано, це тема не нової заборони, навпаки, влада всерйоз обмірковує пропозицію щодо дозволу азартних ігор, щоб легальний гральний бізнес витіснив нарешті нелегальний.
Підштовхує владу до цього рішення нова політика щодо регулювання окремих економічних галузей, і насамперед алкогольного ринку. Боротися заборонами не виходить, доводиться переходити на виховання у громадян культури споживання пороку.
Глобальна подія наприкінці цього року: з метою боротьби із самогоноварінням влада йде на дозвіл у відкритому продажу головного спиртного напою країни - горілки міцністю 40 градусів. Мотиви ті самі - легальний ринок має витіснити нелегальний. Теж саме, природно, відбувається і в гральній індустрії. Підпільним гральним кублам мають прийти на зміну справжні легальні казино.
24 вересня 1926 р. азартні ігри набувають ще одного чергового легального статусу - публікується постанова ЦВК СРСР і РНК СРСР, згідно з якою всі торговельні та промислові підприємства (заклади), до яких зараховують тепер також тоталізатори та гральні заклади, підлягають оподаткуванню промисловим податком, який складається з патентного і зрівняльного зборів.
І, нарешті, 12 жовтня 1927 р. постановою Всеукраїнського ЦВК затверджується Адміністративний кодекс УСРР, у якому вперше встановлюється загальний порядок відкриття гральних закладів. У розділі XI Кодексу встановлюється порядок відкриття клубів і закладів для платної гри в неазартні ігри, а також порядок проведення лотерей, публічних видовищ і розваг. Гра в лото, механічний іподром, карти допускаються у виняткових випадках з особливого дозволу окружного адміністративного відділу. Нагляд за гральними закладами покладається на районні адміністративно-міліцейські відділи. У випадках виявлення порушень винних притягують до адміністративної відповідальності, а гральні заклади за розпорядженням адміністративних відділів, судових, слідчих органів і прокуратури закривають.
Попри такі хороші новини для гральної індустрії в травні 1928 року, РНК СРСР пропонує всім союзним республікам негайно закрити всі гральні клуби і казино. Заборони не стосуються лише організації тоталізаторів на іподромах. Таким чином, у Радянському Союзі і в Україні зокрема, гральний бізнес забороняється остаточно і безповоротно.