Російський гамбіт: Сполучені Штати проходять випробування Україною

7 хвилин
80,6 т.
Російський гамбіт: Сполучені Штати проходять випробування Україною

Зустріч в онлайн-форматі між президентом Сполучених Штатів Джо Байденом і Путіним, яка має відбутися 7 грудня, російський диктатор хоче використати, щоб оголосити Америці і Заходу ультиматум щодо України. Надходить час, коли Захід буде вимушений або створити Єдиний фронт протидії кримінальному клептократичному російському режиму, або без бою здати Путіну Україну, заохотивши цим його до загарбань все нових територій, які в Кремлі вважають своїми.

Путін геополітично сказився, тепер йому вже мало відродження СРСР і він у своїх мріях замахнувся на відродження Російської імперії. Ситуація в Російській Федерації дуже схожа на ситуацію в 2014 році. Диктатор дуже боїться масових виступів і народного повстання.

Тому гаряча війна з Україною, як йому здається, зможе утримати населення від початку громадянської війни в самій Росії, адже величезне збільшення витрат РФ на армію і силові структури фактично добило медицину і соціальну сферу, не кажучи вже про російську економіку, яка починає "дихати на ладан".

Відео дня

Путін переконаний, що Росія здатна вижити тільки як імперія. Але справа в тому, що окупація Криму і частини Донбасу коштує Москві надзвичайно дорого, і всі ті "маленькі війни" по всьому світу, які Путін любить нібито "дешево вести", теж не приносять грошей. А навпаки – висмоктують з бюджету РФ фінанси, котрі б мали піти на абсолютно інші цілі. Ціна цієї імперіалістичної путінської політики перекладена на пересічних росіян, які на власному досвіді щодня переконуються, що рівень їхнього життя різко погіршується.

Захід змушений проявляти стосовно Росії "стратегічне терпіння", там чудово знають, яким в дійсності критичним є реальний стан справ в РФ. А Сполучені Штати проходять випробування Україною, адже Путін весь час провокує пряме зіткнення.

Путін, граючись в Івана Грозного ХХІ століття, не зміг передбачити одного – чим довше він штучно стримуватиме у різні способи надзвичайно вибухову політичну і соціальну ситуацію в Росії, тим сильніше рвоне "паровий котел" народного невдоволення.

Він не готовий закінчити війну в Україні, а присвоєння їй статусу ворога номер один позбавляє Путіна можливостей для політичних маневрів і досягнення компромісу на прийнятних для всіх сторін умовах.

В Європейському союзі і НАТО довгий час розповідали українцям, що ми ще не готові до вступу в ці організації, та тримали Україну на їх порозі. І тут головне, щоб США і Європа не чекали до того часу, поки росіяни захоплять Україну та перекинуть свої війська до кордонів Польщі, Угорщини, Словаччини чи Румунії. Безумовно, що в Кремлі вже розробленні підступні плани наступу на ці країни вже з українських територій.

Спроба знищення державності України Росією триває вже з 2014 року. Путінський блеф полягає в тому, щоб, максимально виснаживши ресурсно Українську державу, примусити її до ганебної капітуляції перед Москвою.

Незважаючи на всю його хитру гру, Путін діє, як примітивний хуліган і боягуз, вважаючи за краще робити все приховано і ховатися за облудними запереченнями відсутності російської присутності на Донбасі. Звідси і всі псевдотеорії Кремля про нібито "внутрішній конфлікт в Україні" і "громадянську війну на Донбасі". Відкритий військовий поєдинок, за яким спостерігатиме весь світ, поки що не входив у плани російського тирана.

Помилка колективного Заходу – в тому, що, намагаючись вгамувати Путіна мирними заходами впливу, він лише затягнув до безкінечності ситуацію невизначеності для України. Путін ніколи не дасть задню, якщо не відчує небезпеки особисто для себе і тих сотень украдених ним у росіян мільярдів доларів, які він накопичив за понад два десятиліття свого президентства.

Деспота можна втихомирити силою, граючи на випередження. Лише в такому разі він відмовиться від своїх шовіністичних імперських намірів щодо поглинання України.

Якщо ж Путін, втративши інстинкт самозбереження, наважиться відкрито атакувати Україну, це призведе тільки до принизливої поразки і повалення його режиму. Коли путінський режим впаде, за ним впаде і режим його пострадянської маріонетки Лукашенка, який цілих 27 років знущався над білоруським народом. Цій парі пострадянських упирів, не вдасться силою воскресити привид Радянського Союзу після того, як він у 1991 році безславно покінчив своє існування самогубством.

Історія іноземних військових інтервенцій Росії завжди була катастрофічною, тому Путін так нервує через Україну. Очевидно, що Україна мала б вирішальне значення для відновлення контролю Російської Федерації над Східною Європою. Саме на це московці й роблять свою ставку.

Але Росія не має військового потенціалу, щоб захопити всю Європу, не заплативши за це занадто високої ціни. Для РФ набагато краще отримувати з Євросоюзу платежі за вуглеводні і робити все можливе, щоб дестабілізувати Європу на Середземномор’ї, на Балканах, у країнах Балтії, Польщі, Чехії, Угорщині, Словаччині чи Румунії.

Критично ослаблена Європа, яка платить Росії "енергетичну данину", є набагато кращим варіантом для Москви. Щоб протистояти цьому, ЄС має стати набагато більш згуртованим, а його рішення – більш скоординованими. Одночасно розширивши американську присутність на європейському континенті, вимагаючи збільшення баз США в ЄС і примноживши кількість військових закупок з Америки.

Проте Євросоюз на чолі з Францією та Німеччиною не може викликати повної довіри у Вашингтону. Там чудово знають на які абсурдні кроки часто здатні піти ці "політичні тандемщики" напередодні виборів. Тому можна й не сумніватися в тому, що за пів року, напередодні виборів, президент Франції Еммануель Макрон почне висувати ідеї про чергове перезавантаження відносин з Росією, щоб перетягнути до себе ту частину французького електорату, котра має якісь рештки сентиментів щодо РФ.

Поки ЄС страждає від Стокгольмського синдрому і, часто заради власної вигоди, дозволяє Москві бути чинником своєї зовнішньої і внутрішньої політики, Брюсселю важко буде виробити реалістичну політику щодо Кремля. "Молекули свободи" не потечуть в бік Росії, якщо йти на невигідні для Європи поступки на кшталт сумнозвісного "Північного потоку-2’.

На думку Путіна, успішні і добре керовані держави на кордоні з Росією становлять загрозу для російської політичної системи. А от слабкі дестабілізовані країни, які відкриті для можливого вторгнення з боку РФ – це саме те, що влаштовує Москву.

Путіну не потрібна Україна, яка стала повністю автономною від РФ, більш успішною і сучасною державою. Бо це змусило би росіян замислитися над тим, яким могло би бути їхнє життя, якби вони жили в умовах демократії, без корупції та мали верховенство права.

Москва неодноразово давала зрозуміти, що Україна представляє для Росії найвищий інтерес не тільки з точки зору національної безпеки, а й як частина колишнього СРСР, якій Кремль не збирається дозволяти самостійно вирішувати своє майбутнє.

Теж саме Путін планує і для Європи. Країни Євросоюзу так довго намагалися заощаджувати на витратах на оборону, перекладаючи їх на США, що тепер, опинившись під енергетичним тиском і вуглеводним шантажем з боку Росії, вони не можуть швидко вирішити, яким чином відповісти на російські погрози і пряме залякування.

Якщо ж у Москві зважаться на відкрите вторгнення в Україну, то це обійдеться їм занадто дорого, ставши ще одним Афганістаном. У кращому випадку під час такого вторгнення Росія могла утримати під своїм контролем Донбас. Але контролювати всю Україну, з її великою територією і значним населенням, росіянам було б не під силу. Не кажучи вже про численні повстання і партизанський рух на окупованих територіях, для придушення яких у московитів просто не вистачить сил.

Натомість набагато дешевше чинити психологічний тиск, концентруючи свої війська на кордоні з Україною і виставляючи захмарні ціни за газ для європейців.

Путін тому так затято заперечує право України на приєднання до НАТО, бо після цього про будь-які вторгнення на наші території мови йти взагалі не може. Іншими словами, членство в Північноатлантичному альянсі стане для Української держави геополітичним страховим полісом.

Росія постійно заявляє про свої ревізіоністські наміри щодо України та інших держав пострадянського простору. Змінити маніакальні прагнення Путіна умовляннями і зверненнями до здорового глузду ніколи не вдасться. І це мають добре зрозуміти, як у Вашингтоні так і в Брюсселі.

Путін перейшов до відверто реваншистської версії своєї поведінки на світовій арені після того, коли в 2008 році його напад на Грузію не отримав адекватної відповіді з боку Заходу. Що ще більше підігріло імперські марення кремлівців.

Москву не влаштовує втрата окупованих територій, що входили в СРСР, й які Росія й досі вважає своїми, "однополярний" світ, коли в Кремлі бачить Російську Федерацію у статусі наддержави, і те, що вона не здатна домінувати у світових справах.

Поки Росія продовжуватиме рухатися траєкторією конфронтації, вона породжуватиме конфлікти. І жодних ознак зміни цього ескалаційного курсу не намічається.

Тут можна говорити не тільки про протистояння Росії зі Сполученими Штатами. Це протистояння тоталітаризму зі всією демократичною західною цивілізацією. До якої так прагне прилучитися Україна, і чого з усіх сил намагається не допустити Москва.

І якщо зустріч президента США Джо Байдена в інтерактивному режимі з лідером держави-терориста Путіним таки відбудеться, то він від самого початку має пам’ятати про те, що спілкується з геополітичним гангстером і головорізом, з яким ні про що конкретно домовитися принципово неможливо.

Путін хоче, щоб президент Джо Байден і США розглядали його і Росію як рівних. Проте Російська Федерація на сьогодні є регіональною державою зі слабкою економікою і зруйнованою інфраструктурою. Та попри це Росія нині стала головною проблемою для Америки.

І президенту США Джо Байдену наприкінці розмови з Путіним слід бути готовим до того, що той може заявити приблизно таке: "Якщо ви не хочете або не можете "поставити Україну на місце", то альтернативою може бути тільки ядерна війна. Оскільки існування України в такому вигляді становить пряму загрозу національній безпеці Росії".

Російська Федерація завдяки титанічним зусиллям Путіна перетворилася на міжнародного вигнанця, який відчайдушно чіпляється за якийсь неясний слід своєї "слави" часів Холодної війни. Ця оболонка колишньої "величі" утримується завдяки функціонуванню тоталітарного путінського режиму, який однозначно програє колективному Заходу на всіх стратегічних напрямках.

Але для того, щоб Росія нарешті залишила в спокої Україну, Грузію, Молдову і інші країни, потрібно ухвалювати щодо РФ жорсткі рішення, попри те, хочеться цього комусь чи ні.

disclaimer_icon

Важливо: думка редакції може відрізнятися від авторської. Редакція сайту не відповідає за зміст блогів, але прагне публікувати різні погляди. Детальніше про редакційну політику OBOZREVATEL – запосиланням...