Лінії Маннергейма для України. Хто насправді переміг у Парижі?

Лінії Маннергейма для України. Хто насправді переміг у Парижі?

“Нічия”, – сказав Зеленський, повернувшись із Парижу, і з його натхненної інтонації було зрозуміло, що під “нічиєю” він розуміє перемогу. Найбільш прикро, що так сьогодні міркує не лише президент, а і його прихильники, та й не тільки прихильники. “Не зганьбився – значить, молодець; не програв – значить, переміг” – от до чого ми докотилися.

Причому кожен бачить те, що хоче бачити.

Так, прибічники попереднього президента тішаться – мовляв, “верной дорогой идете, товарищи”, вважаючи, що Зеленський продовжує шлях, розпочатий Порошенком. Противники останнього, навпаки, вважають, що позиція нового голови держави, який заявив, що спершу – безпекова складова, а потім – вибори, йде врозріз із політикою Порошенка.

Сьогодні, на моє переконання, не потрібно ні хвалити Зеленського, ні клясти, тому що його політичні рішення не є випадковими і навіть не є його особистими. Якщо подивитися правді у вічі, то , вирушаючи на Нормандську зустріч, він практично не мав вибору…

Відео дня

Саме цій темі і хочу присвятити черговий випуск блогу.

Почнемо з того, що сьогодні на політичну позицію президента чиниться потужний вплив із двох протилежних боків.

На одній шальці терезів – дійові особи 95-го кварталу та новоспечені зовнішньополітичні діячі, родичі яких мають російське громадянство та проживають здебільшого у Росії. Ці актори у прямому та переносному сенсі й самі стоять однією ногою в Росії та підштовхують президента до так званого компромісу з Росією, а фактично – до “повзучої” капітуляції.

На другій шальці – пасіонарна частина українського суспільства. Причому не лише ті ярі патріоти, що вийшли на віче й долучилися до масового протесту фізично, а й ті, що відстоювали українську позицію у блогах, соцмережах. Така висока фізична та інтелектуальна активність українського народу дала Зеленському зрозуміти: із Парижу він може або повернутися до Києва, або торувати шлях №2 до Ростова…

Ця чаша терезів переважила. Це означає, що пасіонарна частина українського суспільства не дозволила програти – не Зеленському, а Україні. Запобіжниками стали так звані “червоні лінії”, але замість цієї “порохоботської” назви я пропоную більш знакову, історичну – “лінії Маннергейма”. Саме так було названо комплекс оборонних споруд між Фінським заливом та Ладогою, створений у 20-ті – 30-ті роки для стримання можливого наступального руху з боку СРСР. Межі компромісів із Росією, окреслені українцями, виконують, фактично, ту ж функцію, тож назва досить символічна, чи не так?

Я навіть не мав сумнівів у тому, що Зеленський не перейде встановлених меж. Політично свідома частина нашого народу вибудувала українську “лінію Маннергейма”, яку Зеленський апріорі не міг перейти. Це кардинально змінило хід подій і позицію президента незадовго до проведення Нормандської зустрічі.

Цікавим є той факт, що, виконуючи функцію запобіжника, народ водночас є опорою для Зеленського. Чому на міжнародній арені його рефлексують? Тому що знають, що за нього віддали свої голоси 73% населення. Він недарма просив підтримки української спільноти – завдяки цій підтримці його сприймають не як коміка, який незрозуміло звідкіля взявся, а як одностайний вибір українського народу. І таку його позицію викристалізувала і продовжує викристалізовувати пасіонарна частина суспільства. Адже наш президент, фактично, на зустрічі в Парижі сперся аж ніяк не на Раду.

Зараз, після повернення Зеленського з Парижу, не треба співати йому оди вдячності – немає за що. Він не має тішитися від того, що не програв. Він має тішитися тому, що Україна отримала деяку передишку. Підкреслюю: НЕ перемогу – передишку.

І цей час слід використати для наведення ладу в своєму домі. Нам потрібно продовжувати формувати єдину політичну українську націю. Нам потрібно в тому числі завдяки засобам масової інформації підвищити рівень політичної обізнаності громадян, виховати розуміння справжніх національних інтересів, прищепити ідею “Україна – понад усе”.

Необхідно взятися за економіку в Україні. Зеленський разом зі своєю монобільшістю має терміново розігнати “грантожерський” уряд, члени якого не розуміються на сферах, що належать до їхньої компетенції. Нам потрібно будувати в Україні справедливе суспільство.

Нам треба продовжувати модернізовувати армію, яка має бути не лише навченою та оснащеною, а ще і вмотивованою. Сильна економіка, високий рівень національної свідомості та модернізована армія – це ті три пріоритети, якими має керуватися Зеленський, якщо хоче перебувати ще деякий час на посаді президента. Лише такий шлях є запорукою того, що широкомасштабної агресії Росії не буде, і що більшими будуть паростки розвитку цих напрямків, то довше триватиме отримана нами “передишка”.

На Нормандській зустрічі Зеленський не здав національних інтересів, і тому поки що Україна має прийняти його за принципом “полюбила то, что было”. Як колись казали на Заході, “прийшли комуняки – на то немає ради”. Сьогодні маємо такого президента, тож маємо спільно з ним працювати над усіма вищепереліченими речами, при цьому постійно вибудовуючи та захищаючи “лінії Маннергейма”. Тільки спільні цілі можуть об’єднати українців, а це, в свою чергу, стане запорукою відновлення території.

Адже справа не у повернених пенсіях, не в дозволах возити все, що хочеш, туди-сюди – чорти з два… Ми маємо показати, що тут щастя, тут зростання. Свого часу Захід виграв у холодній війні перегони із СРСР саме завдяки тому, що Європа будувалася на цінностях, демонструвала економічне зростання, добробут. Це те, що чого ми маємо тягнутися. Це та “домашка”, з якою мав би приїхати Зеленський із Парижу.

Гадаю, що після Парижу електоральних втрат він не зазнає. Якщо й надалі правильна шалька терезів у його політиці переважатиме, якщо він вестиме країну до правильних цілей, то не втратить підтримку населення. Адже практика показує, що рейтинг президента карколомно падає саме через спад економіки та добробуту людей.

І через це, як він сам колись казав, “думай-те”...

disclaimer_icon

Важливо: думка редакції може відрізнятися від авторської. Редакція сайту не відповідає за зміст блогів, але прагне публікувати різні погляди. Детальніше про редакційну політику OBOZREVATEL – запосиланням...