Анатолій Гриценко: "Ситуація в армії близька до катастрофи"

Анатолій Гриценко: 'Ситуація в армії близька до катастрофи'

Не далі як тиждень тому, представляючи апарату Міноборони нового главу військового відомства, президент озвучив першочергові завдання, що стоять перед Дмитром Саламатіним .

Зокрема, глава держави доручив МОУ і Генштабу підготувати концепцію реформування Збройних сил, а також весь комплекс документів стратегічного оборонного планування. Ключовим підсумком роботи в даному напрямку, на думку Віктора Януковича, має стати створення, цитуємо, компактних та ефективних збройних сил, здатних захистити національні інтереси.

Слід зазначити, що в нинішньому році (17,4 млрд грн), порівняно з попереднім (13,6 млрд грн), оборонний бюджет помітно збільшився, однак передумов для якісних змін в оборонній сфері на сьогодні немає.

У всякому разі, так вважає сьогоднішній співрозмовник "Обозревателя" - лідер партії "Громадянська позиція", екс-міністр оборони, чинний голова парламентського Комітету з питань національної безпеки і оборони Анатолій Гриценко .

- Анатолій Степанович, як ви оцінюєте сьогоднішню ситуацію в армії , наскільки (якщо порівнювати з попередніми роками) змінилося ставлення до проблем оборонної сфери з боку вищого керівництва?

- Якщо говорити про рівень боєздатності армії, то, на жаль, доводиться констатувати, що він фактично на нульовому рівні. Якщо говорити про моральний дух особистісного складу (в першу чергу, офіцерського корпусу), тут можна говорити про майже що повну деморалізацію, невірі в те, що державі потрібні люди в погонах.

А ставлення уряду до таких проблем, як, скажімо, технічне переоснащення в армії, фінансування бойової підготовки? Тут вже навіть критикувати безглуздо - всім вже зрозуміло, що армія не є пріоритетом і не привертає належну увагу вищого керівництва країни.

Два роки діяльності нинішнього президента, з точки зору розвитку армії, були загублені. І якщо втрату 2010 року ще можна було пояснити, мовляв, щойно прийшла нова команда повинна вивчити ситуацію, запропонувати рішення тощо, то втрату 2011-го і, на жаль (це вже можна констатувати) 2012 року, пояснити не можна жодним чином.

Рішення президента, підписані у вигляді Указів, і які є обов'язковими для виконання, урядом, іншими виконавчими структурами, не виконуються, а головне - за це ніхто не несе ніякої відповідальності. Тут можна згадати укази президента, які були підписані ще в квітні 2010-го, потім у грудні цього ж року. Сьогодні вже 2012-й, однак, вони не виконані, хоча зміст цих указів було доведено до особистісного складу.

- Наведіть конкретний приклад конкретного указу.

- Наприклад, президент прийняв рішення, що з 1 червня 2010 року забезпечено безкоштовне харчування контрактників. Цього так і не відбулося, і, більше того, за це ніхто не відповів. Президент прийняв рішення, що з жовтня 2010-го офіцерському складу на 55% буде підвищено посадовий оклад. Цього не сталося, і за це знову-таки ніхто не відповів.

Президент прийняв рішення, що в січні 2011 року буде нова військова доктрина, а в березні цього ж року буде прийнята нова державна програма розвитку Збройних сил. Немає ні доктрини, ні програми. Всім все, вибачте, по барабану. Невіра вже базується на відношенні до цієї команди, оскільки на попередників списати все можна - пішов адже третій рік влади.

- Якщо порівнювати позицію верховного головнокомандувача Ющенко з аналогічною позицією Януковича, які ключові відмінності можете виділити в їхніх підходах до оборонної політики?

- Я завжди повторюю: відповідальність має прізвища. Ми з вами зараз говоримо про Міноборони. Так от, давайте, візьмемо період, коли Анатолій Гриценко, ваш покірний слуга, очолював Міністерство оборони України. Можна порівняти той період, з періодом роботи, наприклад, Єжеля.

Так от, при Гриценко льотчики літали 60-80 годин на рік, а льотчики - штурмовики - 114. Зараз літають на порядок менше.

При Гриценко аеромобільні війська щорічно виконували 22-28 тисяч стрибків з парашутом. Зараз буквально в картуз збирають гроші, щоб піднятися і виконати пару стрибків у кожній бригаді. Я можу продовжувати наводити приклади, які мають конкретне кількісне вимір.

- А що стосується підходів чинного і попереднього президентів?

- Комітет ВР, який я очолюю, неодноразово письмово звертався до президента України Януковичу Віктору Федоровичу. У цих зверненнях викладалися гранично жорсткі, але справедливі оцінки ситуації в армії. Серед іншого, там було написано про те, що ситуація в армії близька до катастрофи, що офіцерський корпус деморалізований, що в нинішньому стані Збройні сили України не здатні в повному обсязі виконати навіть завдання мирного часу. Підкреслюю: звернення подібного змісту прямували президента неодноразово.

Більш того, за наполяганням членів Комітету (до складу якого входять, нагадаю, і представники правлячої більшості) я підписав листа, в якому пропонував, щоб президент спланував свій час і, крім міністра оборони та начальника Генштабу, запросив на зустріч представників нашого Комітету. Яка мета? Донесення об'єктивної інформації про стан справ в армії.

Що в результаті? Я отримав відповідь (за підписом Льовочкіна), де зазначалося, що у президента немає часу. Про що це свідчить? Це свідчить про те, що президент не усвідомив, що він є верховним головнокомандувачем Збройних сил. Усвідомив би - знаходив би час для вирішення проблем армії, або, як мінімум для того, щоб заслухати інформацію про ситуацію.

- Коли саме ви відправляли звернення президенту?

- Незабаром після закінчення президентських виборів, у березні 2010-го, я скликав засідання Комітету, в ході якого запропонував колегам (і вони підтримали) викласти в письмовій формі все, що на наш погляд, повинен зробити президент - верховний головнокомандувач Збройних сил, з тим щоб змінити ситуацію в армії, СБУ, оборонно-промисловому комплексі в кращу сторону.

І таке звернення за моїм підписом від імені Комітету було направлено Януковичу Віктору Федоровичу. Ми, по суті, запропонували йому план дій. Реакція? Нуль. Наше звернення було направлено в Кабмін, де воно і "померло".

За наполяганням членів Комітету, я ще не одного разу підписував схожі за змістом звернення до президента. Якби президент хотів розглядати цю ситуацію, то навіть на основі звернень Комітету з питань нацбезпеки і оборони, він би склав собі загальну картину. Але він не захотів її скласти А який сенс, стукати в зачинені двері? Це марно.

- Деякі парламентарії говорять, що призначення Дмитра Саламатіна стало громом серед ясного неба. Для представників очолюваного вами Комітету дане кадрове рішення Віктора Януковича також стало несподіваним?

- Для людей, що мають певну внутрішню інформацію про те, що відбувається на Банковій, це призначення не стало громом серед ясного неба, оскільки ця кандидатура і раніше звучала в числі обговорюваних. Однак зауважте, після прийняття остаточного рішення по Саламатіну представники правлячої більшості ВР уникають оцінок. А от у кулуарному, непублічному режимі, вони. крутячи вказівним пальцем біля скроні, заявляють, що не розуміють, як в принципі можна було прийняти подібне кадрове рішення.

- Ви стверджуєте, що Віктор Янукович не приділяє (м'яко кажучи) належної уваги оборонній сфері. Попередні президенти діяли кардинально інакше?

- Ні Ющенко, ні Януковича, ні відповідно уряд армія не цікавила й не цікавить зараз.

Хотів би окремо підкреслити, що план розвитку Збройних сил, і відповідно джерела матеріально-фінансового забезпечення, визначає не президент як Верховний головнокомандувач, що не РНБО (який, відповідно до закону, має розглядати ці проекти). Рішення приймає міністр фінансів, не слухаючи думок і доводів Міноборони і Генштабу. Усі думають, мовляв, якось воно само собою мине. А воно не вирішиться само собою, оскільки загроз в світі стає все більше і більше.

Плюс армія - це той інститут, який не можна, як вимикач - включати і вимикати. Цей інститут створюється роками, а за окремими напрямами - десятиліттями.

Сьогодні, на жаль, немає усвідомлення того, що армія - це важливий державний інститут, який не є просто споживачем державних коштів (тому їх туди потрібно направляти якомога менше). Немає розуміння, що армія - це те, що цементує і захищає держава тоді, коли виникає загроза. І до тих пір, поки таке усвідомлення не з'явиться, все інше буде з категорії "Бла-бла-бла".

На нинішньому етапі, коли необхідно серйозно реформувати Збройні сили, на чолі військового відомства має стояти людина, який на професійному рівні розбирається в питаннях військового будівництва, безпеки, військової стратегії. Це важливо, адже багато зміни необхідно проводити (а якщо хочете - навіть проламувати) через вертикаль з генералітету. Якщо приходить людина, яка цього не знає, то йому, вибачте, локшини на вуха навішають, дадуть на підпис плани, якісних змін від яких чекати зовсім не доводиться. Навіть, якби було належне бюджетне фінансування.

І тому з призначенням Саламатіна, якому об'єктивно складно відрізнити об'єднане оперативне командування від оперативного командування, корпус від бригади, розраховувати на швидкі рішення і якісне поліпшення ситуації немає ніяких передумов.

- А хто, як ви вважаєте, міг би на даному етапі впоратися з поставленими завданнями і викликами?

- Знаєте, я ніколи не уникаю питань, але тут відповім непрямо. Чому? Повторюю: відповідальність має прізвище. Повноваження щодо призначення міністра зараз є виключно у президента. Якби в 2010-му Гриценко обрали президентом, у мене було (як мінімум) три кандидатури, які на цьому складному етапі швидко поставили б абсолютно іншу атмосферу в армії та істотно поліпшили ситуацію.

Я не буду навіть озвучувати імена цих трьох кандидатів, оскільки знаю: Янукович виходить з інших міркувань. Я аналізую його кадрову політику і бачу, що ключові вимоги до кандидатів - це особиста відданість і готовність виконати який завгодно указ. А ті кандидати, про яких кажу я, абсолютно не підходять під ці критерії відбору.

Кого він міг би вибрати, крім Саламатіна? Є багато людей, за якими, щонайменше, не тягнеться настільки скандальний шлейф. Тут можна згадати і бійки у Верховній Раді, і багато іншого. Втім, за великим рахунком, зараз це питання вже не є актуальним - міністр призначений , і він повинен працювати.

Однак відповідальність за це призначення, так само як і за результати діяльності, лежить на плечах однієї людини. Його прізвище - Янукович. А хто конкретно очолює СБУ, МВС, Міноборони чи навіть уряд при створеної в жовтні 2010-го системі влади (коли повернули стару Конституцію, плюс внесли зміни до 32 закону про владні повноваження), зовсім неважливо. Ще раз підкреслюю: вся відповідальність за події в країні сьогодні лежить на Банковій. Точніше, на одній людині - Януковичу Віктору Федоровичу.