Українські ілюзії, або Невкрадене щастя

Знову засудили. Ми звикли бути жертвами й не визнавати, що справді слабші. Так, гра у виконанні підопічних Олега Блохіна справді була такою, при якій програвати прикро. Точніше, з такими поразками складно миритися. Бо в зустрічах зі збірними-ґрандами, коли ті мотивовані з турнірної точки зору, так сміливо й цілеспрямовано українська національна команда не грала ще ніколи. В ліпшому разі закривалася на своїй половині й дисципліновано оборонялася, очікуючи на зручну нагоду для контратаки.

Проукраїнські помилки

Втім, перед тим, як перейти до власне розбору гри, спробуємо розставити акценти, щоб не вести подальших балачок з позиції ображених. Справді, Девіч забив чистий гол, Террі вибив м"яча з-за лінії воріт. Проте в тому, що суддя не вказав на центр, є вища справедливість. Й полягає вона не лише у відданому долею збірній Англії боргу за дику помилку судді в 1/8-й фіналу чемпіонату світу-2010, коли м"яч від перекладини після удару Френка Лемпарда перетнув лінію воріт німців майже на метр. То – вищі матерії. Зараз мова про окремо взятий момент на 62-й хвилині донецького матчу Євро-2012, точніше, про те, що передувало суперечливому епізоду. На нижче наведеному скріншоті з телекартинки добре видно, що в момент виконання діагональної передачі Євгеном Селіним його майбутній адресат Артем Мілевський знаходився в офсайді. Але боковий суддя прапорця не підняв. Український нападник пройшов з м"ячем метрів зо 20 й відпасував на Девіча. Далі був гол, якого не помітив той же лайнсмен й додатковий помічник судді за ворітьми.

За дві хвилини до того була ще одна резонансна ситуація, яка в разі взяття воріт Гарта мала б серйозний розголос. Після швидкого розиграшу кутового Ярмоленко навісив, а Мілевський, знаходячись на ближній стійці, через невміння грати головою пробив з ідеальної позиції над перекладиною. В оптимальних умовах, коли б на вістрі атаки опинився серйозний нападник, а не його бліда подоба, то був би гол. Знову ж – дивимося повтор і робимо скріншот, який дивіться під цим абзацом. В момент передачі Мілевський знаходиться в доволі очевидному положенні поза грою. Лайнсмен позицію обрав правильно, але й тут помилився.

Додамо також, що після матчу Блохін пригадував епізод, коли в першому таймі з меж воротарського майданчика трохи не дотягся до м"яча Руні. На думку нашого тренера, то був метровий офсайд. На жаль, якісного повтору моменту знайти не вдалося, тому повіримо наставникові на слово. Це означає, що похибку допустив той же суддя на лінії, котрий тричі давав маху в другій 45-хвилинці. Очевидно, суть проблеми не в упередженості судівської бригади, а в помилках здебільшого однієї людини.

Іншими словами, відкинувши емоції, можемо констатувати, що за рівної гри виграв той, хто не допустив жахливих помилок в обороні. Якщо не згадувати моменти з непоміченими офсайдами, то найнебезпечнішими з боку українців були дальні удари від Гусєва на початку гри й від Коноплянки в її ендшпілі. Олег пробив вище, а з пострілом Євгена Гарт нехай з труднощами, але впорався. Окрім того, варто згадати епізод за участю Ярмоленка в першому таймі, коли Андрій на мить залишився без опіки справа в межах карної зони. Однак поки динамівець підробляв м"яч під зручну ліву ногу, оборонці встигли перекрити ворота.

Воротарська проблема

В англійців, в принципі, не було б й того. Проте, на наше нещастя, в найнепотрібніший момент пригадала про себе воротарська проблема. П"ятов підходить на роль першого номера національної збірної приблизно так само, як Девід Сімен, Найджел Мартін чи Девід Джеймс в Англії впродовж того майже 20-річного часового проміжку, відколи пішов Пітер Шілтон й з"явився Джо Гарт. Ось і в Україні зламався Олександр Шовковський, а повноцінно змінити його виявилося ніким. Бо воротар – то той, хто не має права на грубі помилки й зобов"язаний бути морально стійким. Якраз з психікою в П"ятова проблеми були завжди. В 2008-му він допустив катастрофічну похибку й допоміг Мессі зрівняти рахунок на 88-й хвилині поєдинку "Шахтаря" з "Барселоною", в 2009-му також "зловив метелика" у фіналі Кубка УЄФА, де гірники грали проти "Вердера". Для "Шахтаря" то були ключові матчі.

Тепер – вирішальна гра збірної на Євро-2012. На 48-й хвилині Стівен Джеррард після розиграшу кутового посадив навкарачки Ярмоленка й виконав зрячий пас вздовж воріт. До П"ятова м"яч долітав, зачепивши Селіна й Хачеріді. Але то були не такі рикошети, на які голкіпер відреагувати був не здатен. Тим не менш, Андрій піймав повітря, а м"яч полетів до дальньої стійки, де його головою майже заніс у ворота Вейн Руні. Згодом П"ятов махне ще раз, коли в середині тайму відіб"є навіс Мілнера способом, який волейболісти люблять називати, "наче жінку по сідниці". Замість зіграти кулаком. Андрій долонею скинув м"яча на Ґлена Джонсона, а той миттю пробив. Сам воротар, витягши "кулю" з кута, свою помилку й виправив.

В принципі, нічого дивного не сталося. Бо хто як грає, так і має. В жодному разі не варто дорікати Блохіну, що він з воротарською позицією не вгадав. Навіть за умови, що П"ятов не врятував команду також в епізоді з голом Менеза в попередньому матчі проти французів. Тренер вибрав справді кращих, а помилки такого характеру – то недоліки індивідуальної майстерності гравців. А докоряє нехай містер Луческу. Як відомо, перед матчем з англійцями румунський тренер дав зухвалий коментар, в якому звинуватив Блохіна, що той, мовляв, іґнорує гравців "Шахтаря", віддаючи перевагу відразу п"ятьом футболістам української команди номер два. Проте найбільше вразила репліка фахівця, який зі збірною Румунії на єдиному в своєму житті тренерському чемпіонаті Європи 1984-го в трьох матчах спромігся на нічию й дві поразки про те, що "Донбас-Арена" не звикла до такого оборонного футболу, який сповідує Блохін. Звісно, не звикла. То ж не матч Ліги чемпіонів "Шахтар" - "Зеніт", в якому гості могли перемогти з двозначним рахунком, а зіграли зі своїм іскрометно-авантюрним суперником 2:2.

Проте облишмо Луческу. Містера можна зрозуміти, бо завдяки Блохіну він отримав державну нагороду в 2006-му – за підготовку гравців для національної збірної-чвертьфіналіста чемпіонату світу. Світив тренеру гірників орден й тепер. Навіть не дивлячись на те, що Луческу не приховує, що використовує українських гравців в "Шахтарі", як обов"язковий придаток, пов"язаний з лімітом на легіонерів в українському чемпіонаті. Не було б ліміту – не було б й тієї горстки доморощених виконавців, яким відведені суворо оборонні функції. Творити в "Шахтарі" мають інші. Ті, з ким Блохін у збірній не збудує атакувальної тактики.

Лава на лаву

Взагалі, після програного матчу французам автор цих рядків спробував засумніватися в правильності вибору Блохіним тактики на гру. Залишаюся при своїй думці й зараз. Хоча ті самі 4 – 4 – 2, що дали результат в поєдинку зі шведами й призвели до поразки в зустрічі з Францією, виявилися ефективними в зустрічі проти англійців. Й це закономірно, бо з точки зору конструктивізму ортодоксальна Англія виглядає куди більш передбачуванішою, ніж команда Лорана Блана з її обоймою висококласних креативних хавбеків.

Зрештою, Блохін зробив висновки з поразки й провів дві серйозних кадрових зміни, спрямованих на зміцнення оборони. По-перше, тренер випустив центрбека Ярослава Ракицького, змінивши Тараса Михалика, котрий ще не набрав оптимальної форми й очевидно втомився після двох повноцінних попередніх поєдинків. Друге – вихід опорного хавбека Дениса Гармаша замість півоборонця креативного плану Сергія Назаренка. Тренер розумів, що втримати мобільну середню лінію, де кожен з четвірки Мілнер – Джеррард – Паркер – Янґ здатен як віддати, так і забити самотужки, складно навіть за умови її позиційної передбачуваності. Звідси – два чистих "хвилерізи" й куди більш серйозніше, ніж зазвичай, спрямовані на оборону вінґери Ярмоленко і Коноплянка.

Перестановки в атаці зумовили обставини. Андрій Шевченко травмував коліно й не зміг вийти на матч проти англійців зі стартових хвилин. Блохін віддав перевагу швидкому Девічу й чіпкому Мілевському, очевидно, розраховуючи, що останній зможе притримати м"яч й вдалим скиданням зумовити вривання до воріт реактивних Ярмоленка, Коноплянки й Девіча. В принципі, одного разу цей елемент спрацював, однак то був якраз той скандальний епізод з відміненим голом.

Англійців нічия влаштовувала й відштовхуючись від цього вони побудували свою гру. Очевидно, що гості розраховували на швидкість флангових гравців, однак на краях українці своїх візаві перегравали. В руйнівній фазі. Коли ж передачі проходили, то виникала небезпека на кшталт тих моментів, які описані вище. При цьому найчастіше на вістрі опинявся Руні, котрий, відбувши дискваліфікацію, вийшов на перший на Євро-2012 свій матч з особливою мотивацією.

Власне, в такому руслі команди й відіграли весь матч й мали рівні шанси на успіх. Тим дивніше було чути запитання одного з колег про те, що команда після 30-ти перших хвилин була "мертвою". Це – маячня, бо якраз з точки зору фізичних кондицій українці були готовими прекрасно. А майстерність? Яка є. Радує лише те, що добрій половині гравців в порівнянні з суперниками не вистачило не стільки вміння, скільки досвіду.

Ефектна Швеція

Заключною грою українці суттєво покращили враження від свого виступу на дебютному чемпіонаті Європи. Програти в рівній боротьбі Англії справді не соромно. А випередити шведів – престижно. Бо команда в Еріка Гамрена справді класна, здатна за інших умов пробитися до півфіналу нинішнього Євро. Втім, коли жереб закидає тебе в один квартет з господарями й двома прописними фаворитами, варто жалітися на Фортуну. За великим рахунком, удача відвернулася від шведів й у зустрічі з українцями, й в поєдинку проти Англії. Спершу були два швидких голи Шевченка увідповідь на м"яч Ібрагімовіча й три нереалізовангих виходи один на один в кінцівці гри з Україною, потім миттєвий камбек на два голи Мельберга й перевагу 2:1 після рикошетного голу англійця Волкотта.

Нарешті – заключний матч з Францією. Хто як, а кияни бажали скандинавам перемоги ледь не на рівні з ними самими. Бо та жовто-синя феєрія, що спостерігалася в центрі столиці впродовж майже двох тижнів, байдужим залишити не могла нікого. То якщо подивитися з точки зору емоцій. Оцінюючи ж прагматично, шведські фанати залишили в Києві купу грошей, на відміну від вболівальників з багатьох інших європейських країн, не побоялися страхітливих небелиць про нашу країну й не просто приїхали сюди чисельним десантом, а й залишилися тут жити. Дарма, що місце своєї дислокації на Трухановому острові вони жартома й не дуже називали "мілітарі кемпінг". Нічого, що п"яні, не надто розумні, але від влитого всередину дуже комунікабельні аборигени нахабно всідалися до шведів за столики й намагалися їм втовкмачити на далеко не всім зрозумілому "общєпонятному" з вкрапуваннями англійських слів специфічному діалекті правду життя, знання історії, географії й футбольні тонкощі разом взяті. Вони до цього звикли.

Хоча після перемоги над французами певне роздратування на українців шведи все ж видавали. Очевидно, пригадували ту стартову поразку й жалкували, що саме вона їх не пустила далі групового турніру. Втім, скандинавам треба віддати належне. Вболівальникам – за фантастичну, понад 30-тисячну підтримку в матчі, який нічого для них не вирішував. Гравцям й тренерам – що вони до того поєдинку не поставилися як до прохідного й виклалися в ньому на максимумі.

Більше того, соромно має бути французам, котрі навіть в разі поразки могли лише за не дуже ймовірних обставин залишитися за бортом плей-офф. Відповідно, підопічним Лорана Блана вартувало тримати себе в ігровому тонусі. Натомість Франція постала доволі самовпевненою й спробувала взяти "аутсайдера" за рахунок індивідуального класу провідних виконавців. Збившись на дрібну гру й прориви через центр, французи виявилися не готовими до жорсткої силової боротьби й потужних флангових атак. Швеція мала забити ще в першій половині, однак Ола Тойвонен, обікравши ніжинку Філіпа Мексе й вийшовши на побачення з Уґо Льорісом, обіграв воротаря, але в падінні не влучив в порожні ворота.

Якщо Блан пробував оживити підопічних в перерві, то в нього нічого не вийшло. Як наслідок, перевагу шведів блискучим ударом зльоту метрів з 15-ти після передачі Себастьяна Ларссона справа матеріалізував Златан Ібрагімовіч. Згодом той же Златан й Мельберг після подачі "стандартів" могли збільшити перевагу своєї команди. Французи ожили лише після серії замін, але Швеція в доданий суддею час піймала суперника на контратаці, яку міг завершувати Самуель Ольмен, але після його влучання в поперечину на добиванні зіграв Ларссон. 2:0 – сьогодні шведи впродовж ночі не лише прощалися з Києвом, але й пили за перемогу.

Кепська Іспанія

Тим самим скандинави уникнули долі збірних Нідерландів й Ірландії, котрі програли на турнірі всі три своїх матчі. Ірландці, до слова, теж в заключному матчі билися за свою честь. Бо то дурниці, що вболівальники цієї збірної легко мирилися з її роллю відвертого аутсайдера. Реакцією на бездарні поразки в стартових матчах від хорватів та іспанців були "заряди" фанатів в першому таймі поєдинку з Італією спиною до поля. Команда Джованні Траппатоні справді билася, але створити супернику серйозних проблем не змогла.

То радше італійці боролися зі своїми проблемами. В них відновився центральний оборонець Барцальї й Пранделлі відразу поставив його до складу, відмовившись від добре реалізованої в перших матчах схеми 3 – 5 – 1. Італія перейшла на класичні 4 – 4 – 2 й складно сказати, чи саме цей перехід, чи поява нових гравців (окрім Барцальї, флангових оборонців Абате та Бальцаретті) вплинули на атакувальну агресію "скуадри адзурри" негативно. Так чи інакше, команда Пранделлі виграла, забивши обидва голи після кутових. Перший після подачі Пірло ударом головою завершив Кассано, другий подав Діаманті, а гол ударом через себе провів Балотеллі. 2:0 – зважаючи, що Ірландія грає в тому ж стилі, що й суперник італійців за чвертьфіналом Англія, цей матч до певної міри можна вважати проекцією на майбутній бій у Києві. В ньому, імовірно, може не зіграти основний центральний оборонець італійців К"єлліні, котрий завершив гру з ірландцями через травму достроково.

Хоча абсолютної певності, що чвертьфінал для них буде, італійці напередодні гри з Ірландією не мали. Все тому, що їх вихід до 1/4-ї був у руках Іспанії й Хорватії. Якщо ці суперники грали 2:2, 3:3. 4:4 тощо, Італія залишалася на узбіччі. На щастя, команди Дель Боске й Біліча на такий зухвалий "договірняк" не наважилися. Загалом Іспанія в цій зустрічі розчарувала й чітко показала, що на цьогорічному Євро "червоної фурії" зразка 2008-го чи 2010-го років нема й близько. Нема легкості в атаці, нема тотального пресингу й надійності в обороні. Звісно, хорвати не йшли в наступ великими силами, діяли обережно, розуміючи, що Чаві, Іньєста й Сілва здатні розрізати їхню оборону за умови розрідженого проостору одним пасом. Але ті обережні вилазки іноді були надто небезпечними. Врешті, розкрившись в кінці поєдинку, хорвати таки пропустили гол – Іньєста й Навас завели м"яч фактично в порожні ворота. Тепер на доволі прагматичну Іспанію чекає непередбачувана Франція...

Більше новин про Євро-2012 читайте тут.