Блог | Я готова защищать Украину. Но кое-что приводит меня в бешенство
Вообще не имею ничего против воинской обязанности для женщины. От слова "совсем".
Как показали 2014-2020 годы, женщины способны не только плести сетки, варить вареники и передавать вкусности в поля, но и находить необходимые наркотические средства, когда их нигде не было – товарищ майор, запишите. Организовать трафик кровоостанавливающих препаратов из США. Даже потом купить за бюджетные средства тот же квиклот в Америке, с доставкой и растаможкой дешевле, чем его закупает армия США. Я уже не говорю о торгах с сепарами за тела и военнопленных. Про девушек-снайперов молчу – я на такое не способна, но могу очень качественно подносить патроны.
В условиях, когда с агрессором у нас общая граница около 2000 км, и на той стороне приходить в себя никто не собирается – мы все должны быть готовы к любому развитию событий.
Но. Но я не понимаю, куда идти с документами, где становиться на учет, где проходить медкомиссию, кто будет заниматься моими детьми в случае мобилизации. Я, как работодатель, должна подать документы на учет моих работников или они сами?
Далее текст на языке оригинала.
Коротше: #щобл*робитьнах – це вічне питання, яке виникає після будь-якого наказу нашого президента.
Я ось прям бачу медогляд.
- Ви давно були у гінеколога?
- Так, постійно проходжу медогляд.
- Ні, ваш гінеколог нам не підходить, йдіть до нашого.
- До вашого не піду, не довіряю йому.
- Вам що – жалко показати? Ну, тоді йдіть до проктолога.
- А може ви підете в те місце, яке мені жалко показати вашому гінекологу, зі своїм проктологом та іншими спеціалістами?
А тепер – стосовно важкості проходження служби. Слухайте, це тато може заснути біля хворої дитини, мама не засне ніколи. Це мама перші 5 років встає о 6 годині ранку, бо так встають спиногризи. Це мама може варити борщ, проводити одночасно сеанс психотерапії та паралельно гратися з дітьми. Це жінка може "тут працюю, тут пояснюю пропорції, тут співаю веселі пісеньку, тут мию с*ки, тут витираю блювотиння", паралельно проводячи робочу нараду по телефону.
Я, наприклад, з радістю піду десь постріляти на полігон, і буду звідти вести стріми і робити селфі, а ввечері з дівчатами буду мити кістки воєнним чинам, а чоловік хай вдома лишається.
З трьома дітьми, виробництвом, пропорціями, мітохондріями, лікуванням дітей, їх уроками та завданнями, вічно загубленим другими парами шкарпеток, пранням, вбиранням, трояндами та газоном влітку.
А я така буду слати йому листи: " жди меня, и я вернусь, всем смертям назло. Люблю, скучаю, мама". І – хрінак туда фотографію.
І підпис: "коли дітям виповниться 18-ть – повідом мене про це. Люблю, цілую, ваша навіки".
