Блог | Я готова захищати Україну. Але дещо доводить мене до сказу
Взагалі не маю нічого проти військового обов’язку для жінки. Від слова " зовсім" .
Як показали 2014-2020 роки, жінки здатні не тільки плести сітки, варити вареники і передавати смаколики в поля, але й знаходити необхідні наркотичні засоби, коли їх ніде не було – товаришу майоре, занотуйте. Налагодити трафік кровоспинних препаратів зі США. Навіть потім купити за бюджетні кошти той же квіклот в Америці, з доставкою та розмитненням дешевше, ніж його закуповує армія США. Я вже не кажу про торги з сепарами за тіла та військовополонених. Про дівчат-снайперів мовчу – я на таке не здатна, але можу дуже якісно підносити патрони.
В умовах, коли з агресором у нас спільний кордон близько 2000 км, і на тій стороні приходити до тями ніхто не збирається – ми всі повинні бути готові до будь-якого розвитку подій.
Але. Але я не розумію куди йти з документами, де ставати на облік, де проходити медкомісію, хто буде займатися моїми дітьми в разі мобілізації. Я, як роботодавець, мушу подати документи на облік моїх працівників, чи вони самі?
Коротше: #щобл*робитьнах – це вічне питання, яке виникає після будь-якого наказу нашого президента.
Я ось прям бачу медогляд.
- Ви давно були у гінеколога?
- Так, постійно проходжу медогляд.
- Ні, ваш гінеколог нам не підходить, йдіть до нашого.
- До вашого не піду, не довіряю йому.
- Вам що – жалко показати? Ну, тоді йдіть до проктолога.
- А може ви підете в те місце, яке мені жалко показати вашому гінекологу, зі своїм проктологом та іншими спеціалістами?
А тепер – стосовно важкості проходження служби. Слухайте, це тато може заснути біля хворої дитини, мама не засне ніколи. Це мама перші 5 років встає о 6 годині ранку, бо так встають спиногризи. Це мама може варити борщ, проводити одночасно сеанс психотерапії та паралельно гратися з дітьми. Це жінка може "тут працюю, тут пояснюю пропорції, тут співаю веселі пісеньку, тут мию с*ки, тут витираю блювотиння", паралельно проводячи робочу нараду по телефону.
Я, наприклад, з радістю піду десь постріляти на полігон, і буду звідти вести стріми і робити селфі, а ввечері з дівчатами буду мити кістки воєнним чинам, а чоловік хай вдома лишається.
З трьома дітьми, виробництвом, пропорціями, мітохондріями, лікуванням дітей, їх уроками та завданнями, вічно загубленим другими парами шкарпеток, пранням, вбиранням, трояндами та газоном влітку.
А я така буду слати йому листи: " жди меня, и я вернусь, всем смертям назло. Люблю, скучаю, мама". І – хрінак туда фотографію.
І підпис: "коли дітям виповниться 18-ть – повідом мене про це. Люблю, цілую, ваша навіки".
