Вадим Задунайский
Вадим Задунайский
Профессор. Доктор исторических наук. Основатель I казацкого землячества (1984 г.) Знаток казацкого боевого и военного искусства

Блог | Вадим Задунайский: Россия будет "разрываться" между Приазовьем и Донбассом, а ВСУ ускорят этот "разрыв"

Россия будет 'разрываться' между Приазовьем и Донбассом, а ВСУ ускорят этот 'разрыв'

Коли Сили оборони України розпочнуть чергове масштабне звільнення тимчасово окупованих українських територій, то перед ворожим керівництвом (за відсутності екстраординарних змін у перебігу російсько-української війни) постане вкрай важке завдання – не відступати. Бо окуповані ним території є надто пов’язані між собою і втрата однієї достатньо великої ділянки може призвести до ланцюгової реакції по всьому фронту.

Видео дня

Саме тому нав’язування ворогу відчуття критичної загрози, що звідусіль чатує на нього, є цілком доречним на цьому етапі війни. Бо тоді паніка і хаотичність "накриють" усі ланки військового командування та посилять політичну безпорадність путінського режиму. І це не є новиною – подібні приклади вже траплялися в історії українсько-російського протистояння. Тож буде не зайвим використати успішний досвід наших предків, але про це пізніше.

Спочатку кілька слів про вразливість російської оборони через критичну взаємозалежність її основних ділянок-напрямків.

Почну з окупованої частини українського Донбасу, якій кремлівська верхівка впродовж 8 років відводила роль "громовідводу-гачка" для тиску на Україну. Після початку широкомасштабної збройної агресії РФ цей регіон внаслідок бойових дій зазнав ще більшого руйнування, але й надалі залишається цінним для окупантів завдяки:

  • стереотипам 8-річної пропаганди "проросійськості" регіону;
  • людським ресурсам, які вони використовують як "гарматне м'ясо";
  • укріпленій і досить вигідній ділянці театру бойових дій;
  • складовій "кримського сухопутного коридору".

І тут наголошу, що окупована частина Донбасу має сотні кілометрів сухопутного кордону з РФ, через які йдуть кілька ключових залізниць і десятки автомобільних доріг, не кажучи про поля. Тобто, противник може постійно "підживлювати" свої війська за допомогою різноманітних комунікацій. Окрім того, тут багато населених пунктів, зокрема і крупних, що полегшує ведення оборонних боїв. Попри це, згаданому угрупуванню в умовах відкритої війни вкрай важливо уникнути локалізації в межах лінії бойових дій напередодні 24.02.2022, бо інакше не вистачить глибини тилу для тривалого протистояння з Силами оборони України. Вихід – сковувати наші війська по усьому фронту.

Саме тому окуповане на початку 2022 р. Північне Приазов’я (лівобережні райони Херсонщини і Запоріжчини), попри обмеженість економічного й людського потенціалу, є дуже цінним для ворога. Окрім цього, воно для нього відіграє ще кілька інших важливих ролей:

  • новий символ "приростання" РФ тимчасово окупованими українськими землями;
  • складова "кримського сухопутного коридору";
  • зона прикриття кримського угрупування.

Але, на відміну від попереднього регіону, тут вороже угрупування через специфіку фронту та методів ведення боїв є набагато вразливішим. І справа не тільки у незначній кількості крупних населених пунктів та малій глибині тилу. Особливу проблему створює обмеженість комунікацій з РФ:

  • з Краснодарського Краю РФ (так званим "кримським мостом" і двома сухопутними комунікаціями через Чонгар та Перекоп);
  • з Ростовської області РФ (понад узбережжям Азовського моря).

Перший є надто довгим, ще й після звільнення правобережних районів Херсонщини наші ракети вражають підступи до Чонгару та Перекопу. Другий є коротшим і більш різноманітним, але залежить від контролю за тимчасово-окупованими теренами Донеччини. Тобто, ворожі війська на Херсонщині та Запоріжчині найбільш вразливі. І особливо це стосується не прикритих річкою Дніпром позицій окупантів на Запоріжчині.

Це і є "слабка ланка" у "ланцюгу" Приазов’я-Донбас.

Тож противник вочевидь намагатиметься за будь-яку ціну утримати свої позиції між р. Дніпром та окупованими теренами Донеччини. Бо інакше буде "розрізано" фронт і на його "херсонське" угрупування чекатиме катастрофа, а становище окупантів на сусідніх напрямках кардинально погіршиться.

Не виключаю, що тому й посилився ворожий наступ на м. Бахмут (північно-східна частина Донецької області), за допомогою якого противник планує вирішити кілька завдань, зокрема:

  • перехопити бойову ініціативу;
  • окупувати важливий військово-стратегічний пункт – місто Бахмут та посилити контроль за вододілом р. Сіверський Донець;
  • відволікти Сили оборони України від проблемних ділянок своєї оборони;
  • отримати час на посилення позицій та накопичення ресурсів-резервів.

Та досвід попередніх наступів противника на Донбасі засвідчив марність його сподівань на тривалий успіх. Вправність українського командування та бойовий хист українських воїнів зірвуть і ці плани підступного ворога.

І тут в нагоді може стати досвід наших славних пращурів, які майстерно руйнували плани ворогів, застосовуючи несподівані бойові прийоми, зокрема і військові хитрощі. Наведу лише 2 приклади.

Перший стосується вправності запорожців у війні на боці Речі Посполитої проти Московського царства у 1618 р. Тоді козаки на чолі з непереможним Петром Сагайдачним завдали багатьох поразок противнику і часто змушували його "розриватися" між столицею та віддаленими центрами. Особливо вдалим став неочікуваний рейд угрупування запорожців на Калугу в листопаді 1618 р.Цей удар остаточно підірвав позиції московитів і змусив їх підписати вигідні для Речі Посполитої умови Деулінського перемир’я.

Козаки під час згаданого рейду використали багато військових хитрощів, серед яких виокремлю 3:

  • "На всі боки" (дії у різних напрямках поза столицею противника);
  • "Заскочити зненацька" (неочікуваний удар);
  • "Попереднє настрахання" (заздалегідь деморалізували ворога).

Другий приклад стосується операцій українських військ проти Червоної армії в серпні 1919 р. Тоді більшовицьке командування "розривалося" між діями проти 3 військових потуг:

  • Двох українських (Збройні Сили УНР і Революційна Повстанська Армія України (махновців);
  • Білогвардійської (Збройні Сили Півдня Росії).

І тут відзначу несподіваний тиск махновців на деморалізовані частини Червоної армії на Миколаївщині. У підсумку значна частина їх особового складу перейшла на бік Нестора Махна, а решта втратила боєздатність і поспішно відступила. Щодо військ УНР, то їм вдалося випередити противника і швидкими ударами у 3-х напрямках завдати поразки ворогу на Житомирщині, Київщині та Черкащині. Так, 2 українські збройні потуги долали Червону армію в серпні 1919 р.

Підкреслю, що тоді українські воїни за взірцем запорожців використали багато військових хитрощів, серед яких відзначу такі:

  • "Заскочити зненацька" (неочікуваний удар махновців і військ УНР);
  • "На всі боки" (війська УНР діяли у 3 різних напрямках);
  • "Попереднє настрахання" (махновці посилили деморалізацію ворожих військ, які зазнали поразки у боях з білогвардійцями).
  • "Бити зсередини" (махновці роз’єднали противника і приєднали тих, хто їм співчував).

Як бачимо, запорожці та їх нащадки завдавали поразок ворогу, змусивши його "розриватися" між кількома центрами за допомогою військових хитрощів. Припускаю, що вони будуть корисними й сьогодні. Так, стратегема "Бити зсередини" може допомогти вивести із під контролю ворога примусово мобілізованих мешканців тимчасово окупованих українських регіонів.

Отже, змусити ворога "розриватися" між Приазов’ям-Донбасом можна багатьма способами, і Сили оборони України за прикладом предків невпинно це робитимуть аж до повної нашої ПЕРЕМОГИ!

disclaimer_icon
Важно: мнение редакции может отличаться от авторского. Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов, но стремится публиковать различные точки зрения. Детальнее о редакционной политике OBOZREVATEL поссылке...