Блог | Люди, которые носят пиксель

Колись я був знайомий із одним священником.

Видео дня

Він казав, що в Біблії можна знайти все, що завгодно. Що там описані різні моделі поведінки для подібних ситуацій. Що свобода вибору залишається за людиною – і все визначається тим, де ми залишаємо в книзі свої закладки.

Знаєте, цей принцип працює й щодо армії.

Адже в нас теж можна знайти все, що завгодно. Героїзм та егоїзм. Сміливість та бюрократію. Самопожертву та байдужість. На всіх однакова форма, але під нею різні люди. І твоя розповідь про армію залежатиме від того, де саме в побаченому і пережитому ти розставлятимеш свої закладки.

Одні й ті ж самі ситуації очевидці описуватимуть по-різному. У цьому немає суперечності – в силах оборони служать сотні тисяч людей. У кожного з них – свій досвід, своя емоційна система та своя життєва оптика. Кожна солдатська проповідь – насправді сповідь. У цей момент ми слухаємо не так розповідь про те, що сталося, як розповідь про того, хто говорить.

У тилу нас часто узагальнюють. Людина в пікселі одразу перетворюється на представника касти. Сказане нею потім кочує сайтами новин із заголовками з серії "Солдати розповіли, що їм подобається/не подобається/вбиває/робить сильніше". Але в тому й річ, що в кожному інтерв'ю на запитання відповідає не форма, а той, хто під нею. Офіційні армійські спікери невипадково нагадують роботів – їхня робота полягає в тому, щоб не пускати в комунікацію особисте.

А особисте лізтиме обов'язково.

Війна вимотує. Люди втомлюються. Чим ближче до фронту – тим більше повноважень у нашої "внутрішньої мавпи". Чим далі від тилу – тим часом складніше її контролювати. "Внутрішня мавпа" харчується нашим стресом й іноді приходить прокричатися в соціальні мережі. Вихлюпує в них образу і лють, розпач і гнів, злість та втому. Але у кожного, хто це чує в тилу, виникає спокуса узагальнити приватне – до спільного, а індивідуальне – до колективного.

Наші судження – це наслідки наших характерів. У складної людини світ влаштований складно. У легкої – просто. Підозрілива людина живе в підступному світі, а добра – у доброзичливому. Нікому не спаде на думку узагальнювати свого сусіда зі сходового майданчика до настроїв всього під'їзду. Доки ваш сусід не вбереться в піксель.

У цьому узагальненні фронту часом ввижається спроба тилу вибудувати дистанцію. Та правда в тому, що немає жодних спеціальних людей, народжених для війни. Три чверті тих, хто носить піксель, ще нещодавно були цивільними. У кожного за спиною шлейф власної біографії, тилової професії та сімейної історії. Пасажири будь-якого автобуса, на якому ви їдете на роботу, цілком могли б бути вашими товаришами по службі зі взводу. Нехай вас не вводить в оману наша форма. Вона може бути на кожному.

В наших обличчях мало епічності. Коли про цю війну зніматимуть фільми, ми не пройдемо кастинг навіть до масовки. Нас зіграють лауреати премій та звань, а ми, сидячи у залі, обговорюватимемо неточності сюжету. Просто нам випало жити в найбільш суб'єктний період історії власної країни. Підсумок нашої війни визначить правила, за якими житиме континент. І ці правила просто зараз переписують люди, з якими до війни ви ходили одними й тими самими вулицями.

Армія подарувала кожному можливість стати частиною чогось більшого. Частиною історії, яку вивчатимуть. Частиною процесу, про який напишуть книги. Армія дає можливість бути співавтором подій, які врівноважують уявлення про добро і зло, що похитнулися.

"А що ти робив під час війни?". Мабуть, саме так звучатиме головне запитання нашого майбутнього. І навіть якщо ви не плануєте його собі ставити, швидше за все, вам його ставитимуть ваші діти. Одні наші друзі стануть вулицями. Інші – пам'ятниками. Треті писатимуть мемуари, в яких згадуватимуть саме те, на чому вони заздалегідь розставили закладки у своїй пам'яті.

Майбутні покоління нас обов'язково звеличуватимуть – щоб дуже повсякденні ми відповідали масштабу наших подій. Але ті, хто живе одночасно з нами, знають правду. Ми нічим від вас не відрізняємось. Ми такі самі, як ви. Тільки втомлені, неголені та зосереджені. Які до того ж можуть розповідати різне про одне й те саме.

Бо армія справді як Біблія. У ній можна знайти все, що завгодно.

Навіть себе.

Важно: мнение редакции может отличаться от авторского. Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов, но стремится публиковать различные точки зрения. Детальнее о редакционной политике OBOZREVATEL поссылке...