Блог | Лікарська помилка: "порятунок" задарма

Однією із головних функцій держави - є захист життя та безпека громадян. Єдиний відомий цивілізований спосіб - існування відповідної законодавчої бази та інструментів для її виконання. Все інше - "реформи", зміна управлінців, - це те, що фінансується за рахунок наших з вами податків та є виконанням цієї функції. В мене вже давно болить те, що зазвичай замовчують, про що не хочеться згадувати і що, водночас, є яскравим прикладом безкарності в нашій державі. Лікарська помилка.

Сьогодні в літературі можна зустріти десятки різних визначень поняття лікарської помилки. При розумінні цього терміну зазвичай береться теоретичне визначення, надане лікарем І.В. Давидовським, відповідно до якого лікарська помилка - добросовісна помилка лікаря, що ґрунтується на недосконалості сучасного стану медичної науки та методів її дослідження, яка викликана особливостями протікання захворювання певного хворого або пояснюється недоліками знань, досвіду лікаря.

Читайте: ​Законопроект № 6489: ціна не виправдовує себе

Водночас, законодавство України до сих пір не забезпечує правову регламентацію цієї дефініції, через що і викликані розбіжності у різному розумінні лікарської помилки юридичною та медичною спільнотою. Так, представники медичної професії схильні до позиції, що лікарська помилка є випадковим збігом обставин, при якому вина медичного працівника повністю виключається. Протилежної точки зору дотримуються всі інші, які вважають таку помилку результатом недбалих та необережних дій, що виявляється у настанні негативних наслідків для пацієнта.

Головна відмінність між позицією медиків та юристів полягає в тому, що останні розглядають лікарську помилку як підставу для настання правової відповідальності. І мені, як людині, що на особистому прикладі зазнала горя від недбалості лікарів, з цим, дійсно, досить важко не погодитися.

Читайте: Долгий путь к республике, или Почему "птичка" в бюллетене не менее важна, чем покупка квартиры

Вже сама статистика вчинення лікарських помилок свідчить, що миритися з частотою їх вчинення та заплющувати очі на цю проблему є неприпустимим. Наприклад, у Великобританії помилки в роботі медичних працівників є причиною смерті близько 70 тис. пацієнтів, а у Німеччині - майже 100 тис. пацієнтів. В Україні, через відсутність належної системи охорони здоров'я, офіційної статистики лікарських помилок взагалі немає. Проте експертами зі Всесвітньої організації охорони здоров’я було встановлено, що в Україні від лікарських помилок помирає щодня 6-7 чоловік, а втричі більше стають інвалідами.

Попри те, що випадки вчинення лікарських помилок є численними, справи проти горе-фахівців, на жаль, досить рідко потрапляють до суду і ще рідше закінчуються обвинувальним вироком. Згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень за останні три роки було винесено лише 18 обвинувальних вироків та 2 виправдувальних.

Читайте: Обреченность пенсионеров на голод как результат "эффективных" пенсионных реформ

Така статистика обумовлена, перш за все, низкою труднощів та перепон, з якими стикається потерпілий або його родичі при виявленому намірі покарати винного. Однією з них є труднощі у доведенні наявності складу кримінального правопорушення у сфері медичної діяльності. Головними доказами у справі, що становлять особливу цінність для слідства, є медичні документи. Проте, вивчення всіх цих документів та безпосередньо їх збір вимагають неабияких зусиль та часу. До того ж, оскільки медичні документи є джерелом лікарської таємниці, органи досудового слідства можуть отримати доступ до них тільки через процедуру застосування заходів кримінально-правового характеру. Це, у свою чергу, також забирає час та відтерміновує прийняття рішення по справі.

Не менше труднощів виникає й у зв'язку з підготовкою медичної документації. Зокрема, для визначення причинного зв'язку між діями медичного працівника та негативними наслідками, що настали, необхідним є проведення судово-медичної експертизи. Відповідно до законодавства, термін її проведення становить один місяць з дня отримання всіх необхідних матеріалів, а у разі його перевищення має бути надано письмове роз'яснення причин такої затримки. Цим і зловживають. Тому, як свідчить практика, експерти досить рідко дотримуються встановленого місячного строку для надання такого висновку. Більш поширеним явищем є затримка у його наданні, яка при цьому не завжди буває обгрунтованою.

Читайте: Право на жизнь ничего не стоит, если нет возможности защитить себя

Проте навіть за умови, коли всі необхідні документи було зібрано та сформовано доказову базу, потерпіла сторона стикається з таким явищем, як строки давності притягнення до кримінальної відповідальності.

З урахуванням передбаченої статтею 12 КК України класифікації злочинів залежно від ступенів тяжкості, злочин за частиною першою статті 140 КК України є злочином невеликої тяжкості, а за частиною другою статті 140 КК України - середньої тяжкості.

За статтею 49 КК України, особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минуло від 2 до 5 років.

Таким чином, враховуючи те, що зібрання усіх необхідних доказів по справі, вивчення їх слідчим, а також проведення судово-медичних експертиз, забирає занадто багато часу, потерпіла сторона реально просто не встигає вкластися в 2-5 років. В результаті, хоча іноді таки вину правопорушника вдається довести, ніякої відповідальності він не нестиме у зв'язку із закінченням строків давності.

Читайте: Путь к оружию лежит через Закон

Для прикладу наведу обставини справи, що нещодавно розглядалася Кіцманським районним судом Чернівецької області. Внаслідок неправильної тактики вибору анестезіологічного забезпечення акушерами-гінекологами під час пологів, померла мати з немовлям. Судом було визнано винними лікарів у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 140 КК України, та призначено покарання у вигляді 2 років позбавлення волі, з позбавленням права займатися лікарською діяльністю строком на 2 роки. Проте, через закінчення строків давності їх було одночасно звільнено від призначеного основного та додаткового покарання.

Зазначена ситуація нам яскраво демонструє, що, вочевидь, наразі в Україні відсутнє реальне право пацієнта на захист.

Читайте: Подвійне громадянство: чи існує проблема у "фікції"?

Найбільший подив і обурення викликає саме той факт, що розмір відповідальності медичного працівника за скалічене або позбавлене життя людини (максимально - позбавлення волі на строк до 3 років) є неспіврозмірним з наслідками його винної поведінки. Навіть для водія авто передбачена більша відповідальність у разі дорожньо-транспортної пригоди, що сталася з вини пішохода (в залежності від ступеня тяжкості наслідків позбавлення волі на строк від 3 до 10 років). Водночас, для притягнення до кримінальної відповідальності водія в такому випадку не має значення чи був він винним або ні. Та навіть більше. У світлі нещодавніх подій, які відбувалися в Україні, з великою вірогідністю можна стверджувати, що п'яний водій сяде за грати, а п'яний лікар - ні.

Читайте: Від декларування до утвердження ґендерної рівності

Відсутність реального відбування покарання винними особами за вчинені правопорушення та безкарність, з одного боку, сприяють подальшому розквіту негативних явищ в системі охорони здоров'я України. З іншого, люди, що зіткнулися з необачністю та недбалістю лікарів, втрачають будь-яку надію на встановлення справедливості у своїй справі, коли їх біль втрати навіть через роки не згасає, а лише примножується.

Системне вирішення питання щодо захисту прав громадянина, в тому числі в статусі пацієнта, полягає в створенні дієвого законодавчого поля та наявності механізмів щодо його реалізації. Хизуватися тим, що ти робиш реформи те саме, що піаритися на тому, що ти йдеш на роботу.

P.S. На прикладі свого трагічного досвіду та після років спілкування зі своїми друзями-лікарями скажу, що справжній лікар ніколи не буде прикриватися "лікарською помилкою", оскільки впевнений - він зробив все, що міг.