Історія одного усиновлення: найгірше - це істерики

Історія одного усиновлення: найгірше - це істерики

Тиждень, як Ума з нами вдома.

Щось я не подумала було, що то вийде, як двійнята. Ой. Або - упс)

Лише тиждень, а я так втомилась, наче триста років пройшло. І то ще в Кості відпустка! Яка скоро закінчиться.

На заміну має приїхати трошки мама і приходитиме няня. З квітня.

А я буду працювати! Чесне слово. Буду малювати, бо інакше капєц. Багато малювати.

Ще ніколи не рвалася так до роботи, як зараз))

Навіть домовилась про таку собі майстерню у пустій квартирі друзів, куди планую щодня ходити на кілька годин.

Видео дня

Найскладніше за цей тиждень - істерики.

Я не звикла, не знаю толком навіть, як реагувати. Трохи жалію, трохи терплю, трохи не зважаю.

Істерики з явними причинами і без. Перед сном, купанням, в боротьбі за іграшки з Іванком, часом - за мене. Але найгірше - в машині. Борони Боже кудись їхати з тою дитиною - кричить в машині так, що словами не передати.

Сьогодні їздили по справах до Львова - то був жах. Як завелася біля під'їзду, так і працювала на пару з мотором 40 хв. Іван настільки був в шоці, що вперше їхав кудись "на сухо", без циці тобто))

Складно також з засинаннями. Сьогодні вперше Ума заснула на обід. Спершу вже традиційно поплакала, потім одягнула собі якісь штани, що нарила в шафі, поверх по тих, що була вже одіта і пішла шмаркаючи в своє ліжечко. Ні, зі мною та Іванком лягати разом не хоче. Лише сама. Але поруч.

Тепер я знаю, що вона боїться бабая. Заглядала за ним вчора за фіранками, коли стемніло за вікном.

Зате більше не боїться кицьки. Уже не тікає, і навіть кілька разів торкалася пальчиком шерсті.

Любить музику і пританцьовувати. Одягатися, гуляти і їсти. Особливо банани, мандаринки, кашу якусь молочну, хліб, печеньки всякі.

Проситься на горшок і називає "мама" всіх, хто приходить до нас, навіть Матвієвих друзів.

Ми так багато пережили за цей тиждень. Так багато всього передумалось, переговорилось, переробилось. А це лише початок. Лише старт на цьому шляху прийняття.

І знаєте, що я найважливішого зрозуміла? Що мені до "відкритого серця", як звідси до Канади пішки і назад. Роботи - неоране поле. А я то думала))

disclaimer_icon

Важно: мнение редакции может отличаться от авторского. Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов, но стремится публиковать различные точки зрения. Детальнее о редакционной политике OBOZREVATEL поссылке...