"Сказала дітям, що їхнього тата немає, що він на небі став зірочкою і буде на них дивитися і оберігати"

'Сказала дітям, що їхнього тата немає, що він на небі став зірочкою і буде на них дивитися і оберігати'

"Денис був доброю і веселою людиною. Дуже товаристським. Мав багато друзів, яких цінував. Але найбільше цінував свою сім’ю: мене і двійко наших діток. Любив їх до безтями. Виховував, вчив їх бути справедливими, добрими та щирими. Денис був патріотом своєї держави, чудовим і надійним чоловіком та люблячим батьком", - перше, що розповідає, згадуючи свого загиблого чоловіка, учасника АТО, бійця 40-ої бригади тактичної авіації, учасника оборони Донецького летовища, Дениса Поповича його дружина Юлія.

Жінка згадує, що познайомилася із своїм майбутнім чоловіком звичайнісіньким ранком робочого тижня. Того дня, вона, як і завжди, зупиняла машину, аби дістатися до роботи. "Денис їхав на своєму автомобілі, зупинився і підвіз мене. Дорогою, ми розговорилися, він розповідав мені веселі історії, а через два тижні, приїхав до мене на роботу і попросив мій номер телефону, сказав, що я йому сподобалася та запропонував зустрітися. Я погодилася. Тоді ми і почали зустрічатися. Багато де їздили, їли морозиво, бігали, розважалися немов діти. Той час я згадую, як найщасливіший у моєму житті. Знаєте, нас поєднали спільні цінності і погляди на життя, а ще, мабуть, доля, що приготувала багато випробувань. З того часу ми були завжди разом. А вже восени - одружилися", - розповідає дружина загиблого.

Видео дня

Після весілля, кожен день у молодої родини був ніби святковим. Юлія каже, що чоловік дуже піклувався про неї, був уважним і намагався, аби жінка почувала себе немов принцеса. "Коли ми дізналися, що у нас буде дитина, то Денис дуже зрадів. Та ще коли сказали, що буде хлопчик, він був на сьомому небі від щастя. Завжди зі мною їздив до лікаря. Саму нікуди не відпускав. Вечорами у нас були традиційні прогулянки на свіжому повітрі, любили ходити у парк. Коли народився син Кирило, Денис щодня привозив йому після роботи чи якісь смаколики, чи іграшки. Працював мій чоловік майже до ночі, старався, аби сім’я була усім забезпечена. А на вихідних ми їздили у парк, плавали на кораблику по річці. Проводили час разом. Кожного разу, на День народження, ми з сином бажали йому багато-багато хорошого, а він говорив, що лиш хоче велику родину: 4 синочки та лапочку дочку. А через декілька років у нас народилася друга дитина – син Ілля. Я була у декретній відпустці із дітьми, а Денис заробляв на життя. З дітьми він любив їздити на риболовлю, грати у футбол", - розповідає Юлія Попович. Жінка постійно наголошує, що зараз її діткам дуже важко, особливо, коли вони бачать як інші батьки гуляють з дітьми. "Денис навчив наших дітей поважати старших. Підтримувати близьких, любити та цінувати маму. Бути добрими та щирими. Але вони дуже сумують за ним", - зізнається жінка.

Коли почалася АТО на Сході країни, Денис дуже переживав і хотів йти добровольцем захищати країну. Однак, Юлія намагалася його відмовити, переживала, аби чоловік не загинув і не хотіла, щоб діти лишилися сиротами. А Денис переконував, що якщо так станеться, то значить, так має бути, адже кожен чоловік має захищати країну, коли вона опинилася в небезпеці. Тому домовилася, що Денис поїде, коли надійде повістка. Сталося це через декілька місяців. Спочатку чоловік проходив навчання та злагодження у військовій частині, тож іноді міг вириватися додому. А потім – його підрозділ був відряджений в зону проведення АТО. "Ми його всі разом проводжали. Із зони бойових дій він нам щодня телефонував, іноді - по декілька разів. Завжди питав про дітей, їх навчання і здоров’я. Просив, аби ми не хвилювалися і казав, що у нього все добре. Дітки висилали йому відео, з проханням повертатися додому, говорили, що вони його люблять та дуже сумують. Він також надсилав свої фото та писав що сумує за нами", - стримуючи сльози говорить дружина загиблого.

У переддень загибелі, Денис, як і зазвичай, зателефонував дружині. Запитав, чи все добре. "Але віддалено я почула постріл. Запитала, що там, а він відповів, що це далеко, а у нього все спокійно. Того вечора я погано себе почувала. Було тривожно, навіть розплакалася. Знайомі і родичі мене ще заспокоювали, казали, що все буде добре, але наступного дня стало погано як ніколи – мій Денис загинув. Ми ж ще ранком з ним говорили. Денис сказав, що аеропорту в Донецьку вже немає. Лишились тільки блокпости наших. Останнє, що він сказав було те, що стоятиме до кінця. Більше того дня ніхто до Дениса не міг дотелефонуватися. Я телефонувала волонтеру, який передавав їм туди посилки, він сказав, що був бій і хлопці вимкнули телефони, але вони всі живі. Ми дивилися новини. На наступний день, я пішла на почту, а там всі на мене так дивно дивилися і ніхто не міг нічого сказати. Я не розуміла, що трапилося. До нас приходили заплакані знайомі, а я не розуміла. Тоді я зателефонувала у Васильків та попросила дізнатися інформацію про з’єднання, де знаходився мій чоловік. Через хвилину мені сказали, що їм дуже шкода і Дениса більше немає, за тілом виїхав командир…Для мене тоді все зупинилося, мов провалилася у вічність і досі не можу оговтатися", - мовить Юлія.

Денис Попович загинув під час бою за Донецький аеропорт. Указом Президента України № 270/2015 від 15 травня 2015 року, "за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом "За мужність" III ступеня (посмертно) і нагрудним знаком "За оборону Донецького аеропорту" (посмертно).

"Дітей на похованні не було. Я не хотіла, щоб вони це все бачили. Після похорону, я сказала дітям, що їхнього тата немає, що він на небі став зірочкою. Що кожен день буде дивитися на них з небес. Старший син Кирило почав плакати, а менший – Ілля, почав кричати. Забився в куток та плакав. А коли влітку волонтери нас відправили на відпочинок і ми летіли в літаку, то перше, про що мене запитали діти то це про тата, адже я говорила їм, що він на небі і вони хотіли його побачити", - розповідає дружина загиблого.

Юлія Попович каже, що не дивлячись на те, що після смерті чоловіка їй дуже важко: "Важко, бо немає коханої людини поряд і ти знаєш, що він не повернеться. Мій сенс в житті - це мої діти. Виховати їх так, щоб ними міг пишатися їх тато".

Держава допомогла родині загиблого в АТО Дениса Поповича – дружині Юлії і двом дітям: 5-річному Іллі і 9-річному Кирилу, надавши компенсацію та житло. Однак квартира потребує ремонту. Діти швидко ростуть, тож у нагоді буде одяг та взуття. Давайте не будемо лишатися осторонь і допоможемо родині нашого захисника.

ПОПОВИЧ ЮЛІЯ ПЕТРІВНА4188373027751145 (Райффайзен банк "Аваль")

ЛЮДИ ДОПОМАГАЮТЬ ЛЮДЯМ! КОМУ ДОПОМАГАЄШ ТИ?!

disclaimer_icon

Важно: мнение редакции может отличаться от авторского. Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов, но стремится публиковать различные точки зрения. Детальнее о редакционной политике OBOZREVATEL поссылке...