Блог | 10 порад священика для тих, хто постить

Немає сумніву в тому, що церковні приписи проведення Великого посту, та й узагалі феномен християнського постування, неймовірно важко збагнути людям, які далекі від церковного життя та не мають практики релігійного мислення. Для таких людей піст розуміється лише певною дієтою чи вегетаріанством, і то в кращому разі. В гіршому – відомі християнські практики сприймаються за витончені муки, які на себе цілком добровільно беруть найменш адекватні жителі цієї планети. Звичайно, це все помилки та упередження. Піст не є дієтою, а тим більше не є знаряддям тортур. Християнський піст – це особливий час профілактики духовного, душевного та фізичного здоров’я. Це час нашого очищення та внутрішнього впорядкування.

Існує безліч правил і порад для постування, які дають своїм парафіянам священики. Я б хотів поділитися тим, що видається особливо важливим сьогодні саме "з моєї дзвіниці". Звичайно, я не відкриваю вам нічого нового, та й не маю такої мети. Моє скромне бажання – пригадати певні, давно відомі речі, які ми вже почали забувати. Отже, почнемо.

Читайте: Лицемерный Великий пост

1. Не дуже вдала фраза про піст. Останнім часом Інтернет повен перепостів цитат святих отців, які нагадують, що в піст головне – не їсти один одного. Чудові слова, з якими важко не погодитися. Однак, давайте поміркуємо, чого вони насправді нас вчать? Які думки викликають? Очевидно, більшість людей думає так: 1. Головне не фізичний піст, а духовний. 2. А оскільки сам я нікого не їм, а лише мене доїдають інші, то духовний піст я, в принципі, тримаю. 3. Отже, не має значення чим саме я харчуюсь, оскільки я все одно виконую найголовніше в пості. Здається, це досить небезпечна цитата!

Більшість із нас ніколи цього не визнають, все ж повірте: якщо ця фраза й повинна мати до вас якесь відношення, то тільки в такому ракурсі, що це саме ви їсте інших. І навіть якщо ви не дуже впевнено та свідомо когось пожираєте, так все одно: систематично намагаєтесь понадкушувати якомога більше неприємних собі осіб. До речі, не лише в піст. Головне в пості – знову віднайти Бога, якого ми втратили своїми гріхами. А способи цього віднайдення в кожного свої, бо кожен має власні пристрасті. У буквальному прочитанні ця фраза дуже небезпечна, бо фактично нівелює всі церковні приписи щодо фізичного постування.

Читайте: 10 фактів про освячену на Йордан воду

2. Приборкання шлунку. Немає нічого випадкового в тому, що перший піст для людей, ще в Старому Завіті, полягав саме в забороні вживати плоди одного з дерев у Едемському саду. Згодом, через багато віків, сам Христос постив не лише духовно борючись із дияволом, але й утримуючись від їжі впродовж сорока днів. Саме стримування в їжі закладає головний фундамент повноцінного постування. Справа в тому, що той, хто не зможе себе контролювати в більш грубій, фізичній сфері, навряд чи досягне висот у сферах духовних і душевних. Це б було б схоже на поведінку людини, яка намагається влаштуватися на посаду ректора університету, при цьому жодного дня не навчаючись у школі. Тому, всі ці казки про те, що "в піст головне нікого не їсти" – це лише красивий поетичний образ, який корисний в конкретних випадках конкретним людям. Звичайно, немає сумнівів, що людина яка постить фізично, але при цьому знущається над іншими – не багато досягне у власному духовному вдосконаленні. Однак, не можливо провадити піст лише "духовний", при цьому набиваючи свій живіт усім, чого тільки бажає наша пристрасть чревоугодництва. Скажу більше. Святі Отці зауважили на тісний зв’язок одних страстей із іншими. Вони буквально породжують одна одну. Скажімо, від черевоугодництва народжується любов до вина, а від вина блуд. Ось чому блудникам потрібно відмовлятися від алкоголю чи витончених страв і обжерства, якщо вони хочуть справді покаятися та виправитися.

Читайте: Чи справді всяка влада від Бога?

3. Почніть ходити до храму та молитися вдома. У це складно повірити, але чимало людей справді вважають, що піст – це християнський різновид вегетаріанства. Максимум – це щось типу всезагального прощення всіх відомих і невідомих кривдників. Насправді ж, основна мета посту – це примирити грішника з Богом і Церквою. Це час віднайдення християнином самого себе та поновлення втраченого зв’язку з Небесним Отцем. Таке примирення відбувається через аскезу – певні духовні вправи, а головне, через максимально часте та максимально повне богоспілкування.

Особливі богослужіння на час Великого посту неймовірно сприяють налаштуванню людської душі до щирого покаяння та збуджують жаль за гріхи. Покаянна атмосфера православного храму, приглушене, майже відсутнє освітлення, особливі богослужбові тексти та читання Євангельських фрагментів про останні дні та години земного життя Спасителя. Натхненні церковні наспіви та темний колір священицьких риз, а головне – майже фізично відчутна Божа присутність у церкві. Всі ці речі неймовірна допомога людям, які хочуть отримати від посту справді головне, а не скинути пару зайвих кілограмів. Багато віруючих у цей час намагаються максимально активізувати власне релігійне життя, часто сповідаються та причащаються розуміючи, що ні Сповідь, ні Причастя раз на рік впертому грішнику нічого не дає, перетворюючись на чисту формальність.

Читайте: Що вам варто знати про молитву "Отче наш"?

Християни вважають молитву не за муку, а за привілей. Особливо – молитву в храмі, на Літургії. Звичайно, молитися можна і потрібно завжди. І в храмі, і в дома. Однак, людям які цього не роблять у піст хочеться нагадати, що ваше голодування без присутності в храмі та без участі в Божественній літургії та інших постових службах постом назвати ніяк не можна. Це просто добра справа, але без ревної, частої молитви до Бога постом її назвати ніяк не можна. Той, хто любить повторювати, що немає часу на молитву має пам’ятати, що найкоротша молитва складається з двох слів: "Господи, помилуй!". Усього два слова, вимовляти які в нас немає часу. Хіба не очевидно, що тут справа не в нашій зайнятості, а в чомусь іншому?

4. Почніть давати милостиню. "Надто грамотні" церковні люди люблять цитувати древній пам’ятник християнської писемності – "Вчення 12 апостолів, або Дідахе", де настановляється християн давати милостиню бідним так, щоб "милостиня запотіла в твоїй руці", себто з великою розважливістю. Схильні кидатися в крайнощі, ми добре знаємо, що багатьох випадках наша милостиня це схвалення способу життя жебраків та утвердження аферистів у їх діяльності. А тому, найчастіше ми взагалі відмовляємося чинити милість тим, хто просить у нас про допомогу. "Звідки я можу знати, куди підуть мої гроші?", "Дати гроші бомжу це те саме, що постійно забезпечувати його алкоголем". "Моїй мамі сімдесят років, але вона не збирає милостиню, а працює від п’ятої-шостої години ранку". "Це точно аферисти". У багатьох випадках такі думки будуть небезпідставними. Однак, треба зрозуміти одну дуже важливу річ. Людина, яка не чинить милостині іншим – не спасеться. Це догмат християнської віри.

Читайте: Що робити християнину, якщо його зурочили?

Святі Отці писали про три крила, які підносять нашу душу до Бога: молитва, піст і милостиня. Не можливо спастися, не виконуючи чогось одного: тільки постячи та молячись, а не жертвуючи нужденним. Як і навпаки – не можливо спастися, лише даючи жертву та постячись, але не маючи живої молитви. Окрім того, що краще помилитися і дати з десяти разів один раз дійсно людині, якій дійсно потрібно, по-великому рахунку – милостиня це завжди наша позика Богу. Неважливо, наскільки логічним виглядає це наше вкладення. Християнська справа – дати коли просять. Жебрак сам буде відповідати перед Богом, як він використав отримане. Ми будемо відповідати за себе – чи відвернулися від чужого прохання.

5. Звикайте до тиші. Зменшуйте дозу інформаційного шуму. Спокій в душі починається з фізичного спокою. Тиша в душі починається з уміння нормально себе почувати без міського гамору, постійної роботи ввімкнутого телевізора чи радіоприймача. Ми стали настільки залежні від постійної метушні навколо себе, що багатьом із нас заснути навіть кількахвилинне перебування наодинці з самим собою виглядає нестерпними муками.

Спробуйте вимкнути зайві пристрої, не вмикати хоча б на кілька годин телевізор, програвач або комп’ютер. Забудьте про планшети та смарфони. Частіше згадуйте, що ваша залежність від сучасних пристроїв та переваг Інтернету така ж небезпечна, як і залежність у наркомана чи алкоголіка. Всі вони живуть заради своєї пристрасті. Тому, для багатьох із нас проблема залежностей від гамору, зокрема гамору соціальних мереж, значно страшніша, ніж гастрономічні труднощі постування.

Ми не вміємо зупинитися в гонитві за життям. Нас постійно відволікає щось "важливе". Чомусь ми знаходимо час на все, тільки не на самих себе. У час посту частіше дозволяйте собі зупинятися в цьому безумному змаганні за світськими цінностями. Частіше живіть тут і зараз, частіше розмовляйте з Богом у тиші та на самоті. Піст – це утримання не лише від ковбаси, але й від зайвих децибелів і непотрібних лайків у соціальних мережах.

6. Чому б вам не записатися до психолога чи в спортзал. Цілісність людської природи (яка, як ми пам’ятаємо, є трьохскладовою – духовно-душевно-фізичною) для свого принципового покращення, оздоровлення та зміцнення, вимагає праці одночасно над усіма аспектами нашого життя одночасно. Надто часто люди приходять до церкви шукаючи в ній того, чого там немає і не мало б бути. Не тому, що Церква відсторонюється від людини чи безсила перед її проблемами. Справа в іншому.

Церква насамперед турбується про наш дух і стосунки з Богом. Багато інших аспектів, зокрема наше психічне та фізичне здоров’я Бог доручив психологам, психотерапевтам чи тренерам або лікарям. Часто люди шукають у священиків поради, у якій компетентні лише фахівці з інших галузей. Священики дуже добрі люди. Можливо, навіть найбільш прекрасні з тих, кого ви зустрічали. Однак, вони не знають усіх відповідей на всі ваші питання. У них немає чарівної палички та паранормальних здібностей. І хоча в церковному облачені вони схожі на казкових чарівників, максимум, що вони можуть для вас зробити в багатьох випадках – це порадити чудового спеціаліста, який добре розуміється на ваших проблемах. Не зневажайте лікарів, психологів і тренерів із фітнесу. Їх теж Господь сотворив для допомоги людям.

7. Почніть читати релігійну літературу. Як це не прикро визнавати, сьогодні більшість уявлень про Церкву в людей помилкові та упереджені. Це не дивно, оскільки все, що вони про Неї чують – чують від Її опонентів чи навіть свідомих ворогів. Таким чином, мільйони людей закривають себе в зачарованому колі невігластва: до церкви не йдуть бо чують про неї тільки погане, а погане чують, бо до неї не йдуть.

Ще треба сказати, що віруючі спасають свою душу не тільки вірою, й не тільки добрими справами, але правдивим знанням про Бога. Вірять і мусульмани, і юдеї, і фанати макаронного монстра. А добрі справи роблять і безбожники. Важливо знати віровчення Христової віру та дотримуватися його. Тож якщо час посту – це час поглиблення наших стосунків із Богом, то в цей час треба особливо наголошувати, що це ніяк не можливо без вдосконалення себе у Слові Божому та в читанні іншої християнської, богословської літератури.

Наприклад, у час Чотиридесятниці Свята Церква показує нам приклад покаяння преп.Марії Єгипетської, а на одному з богослужінь прямо наказує вголос усім присутнім читати її житіє. Так само й неділя преп.Іоана Ліствичника – це не тільки спомин про життя синайського авви, але й піднесення нашої уваги на "Ліствицю" – книгу основ православної аскетики. Я не закликаю вас жити за чернечим уставом, але хоча б раз у житті, в час посту, цю книжку таки варто було б взяти до рук. Існує неймовірна кількість цікавезних книжок про Бога та Церкву, які мають силу змінити нас та дати новий стимул для праці над собою. І в прямому сенсі нерозумно відмовлятися від такої можливості. Буває, що атеїсти читають із цікавості релігійні книги, чудово їх знають, а віруючим часто до цього немає часу та натхнення. Не забуваймо, що сьогодні Господь розмовляє з людиною не безпосередньо, але через Своє Слово, через записані твори Святих Отців та учителів Церкви. Іноді, навіть через сучасник єпископів і священиків.

8. Приділіть час батькам. Коли я ще жив у Києві та можливість сповідати столичних жителів, найбільше мене вразило, як багато людей страждають від того, що в гонитві за великими посадами чи зарплатами змушені були покинути своїх батьків на довгі роки, а найчастіше – назавжди. І, знаєте, рано чи пізно кожна нормальна людина приходить до розуміння того, що можна ж було поступити якось по-іншому, що всі гроші та всі посади світу не варті того, щоб ставати сиротами ще при живих батьках. А вже за кілька років, коли батьки відходять у вічність, у цих багатіїв та бізнесменів не буде жодного дня без згадки про втрачені можливості в спілкуванні зі своїм найдорожчими – матусею та татком.

Звичайно, я дуже добре усвідомлюю, що життя дітей та батьків має бути розділеним, і їм не обов’язково жити разом чи перебувати один із одним 24 години на добу. Однак, ми повинні робити все, щоб не допустити того, щоб ця ниточка, яка зв’язує нас із батьками випадково чи невипадково порвалася через зовнішні обставини чи гонитву за світом. Також мені чудово відомо, що батьки можуть бути зовсім не ідеальними. Вони навіть могли нас у дитинстві бити, принижувати та свідомо знущатися. А тепер, коли постаріли, вони вимагають до себе поваги, любові та співчуття. Кожну нормальну людину в такому випадку на шматки будуть роздирати протиріччя та сумніви. Із одного боку, саме прийшов той час, коли нарешті можна відімстити їм "по повній програмі" за все, що вони зробили. Але ж із іншого – це ж мої батьки, рідні мама й тато!

Якщо саме зараз ви стоїте перед таким вибором, то знайте, що найкраще та єдино правильне рішення в такому випадку – простити все й всім. Психологи навіть мають особливу техніку – "всиновлення батьків". Прийміть думку, що ваші батьки не вміли по-іншому поступати, бо не знали як, і цим не лише вас мучили, але й самі мучилися. Простіть їх. Поступайте з ними, як із маленькими дітьми. Зробіть їх життя максимально комфортним і щасливим, і ви побачите, як вони самі біля вас почнуть розцвітати та молодіти. І навіть якщо зморшки на їх струджених руках від цього не напростаються, кілька зморшок на серці ви їм точно розгладите.

9. Приділіть час своєму подружньому партнеру. Відкрию вам таємницю. Навіть статеве життя в піст не гріх, якщо воно є виявом почуттів, а не тваринної похоті. Багато людей намагаються керуватися в своєму житті чернечими приписами перших віків християнства, зокрема – намагаються догодити Богу тим, що виконують накази багатовікової давності, які адресувалися цілком незнайомим людям. Канонічно все те, що приносить користь. Якщо в сім’ї така ситуація, що один хоче утримуватися від інтимного співжиття зі шлюбним партнером у той час, коли інший не здатен таке переносити без шкоди, то краще таких експериментів не ставити. Піст – це не коли подружня пара стає на сорок днів монахами, а коли члени родини стають більш уважними до потреб одні одних. Любов – це емоція, яку потрібно постійно підігрівати, щоб вона не потухла та не приїлася.

10. Приділіть час своїм дітям. І на завершення – проста й банальна порада. Останнім часом я дуже багато про це пишу. Намагайтеся підтримувати ваших діток перші двадцять років життя так багато, як лише можете. Словами, обіймами, порадами, грошами, поцілунками, мовчанням, присутністю, спокоєм. Всім, чим можна зробити дитяче серце щасливим. Поважайте своїх дітей і вони обов’язково будуть відповідати вам за це взаємністю. Зрештою, взаємністю вони будуть відповідати навіть у випадку коли ви їх будете ненавидіти та знущатися над ними. До батьків усе повертається з відсотками. Якщо дітки ще маленькі – грайтеся з ними, розмовляйте, купіть їм кицю чи черепаху, цілуйте, майструйте з ними та грайтеся. Приведіть у Недільну шкоду, вчіть разом молитви та читайте Дитячу Біблію. Робіть усе, щоб використати найголовніші роки в житті дитини не для свого спокою, а їй на користь, бо потім буде пізно.

До речі, дітям дуже корисний помірний піст: привчайте їх до рамок у поведінці, харчуванні, моліться з ними разом і ходіть до храму. Показуйте їм приклад благочестивого життя, і згодом на засіяному вами полі взросте неймовірний урожай – прекрасні діти, ваша гордість і надія на старість.

Колись проповідь Іоана Золотоустого перервав чоловік, який прокричав до нього: "ти говорив нам це минулого разу". На це Святитель спокійно сказав: "я буду повторювати вам це постійно, поки ви не будете виконувати те, про що я розповідаю". Я чудово розумію, що жодної новизни в цьому тексті немає. Я лише вкотре пригадав очевидні речі для того, щоб ми не відвикали від норми – нормального життя, нормальної поведінки та правильного, благочестивого та нормального посту. Допомагай нам у цьому, Боже!