Навіщо владі "кінець влади"?

Навіщо владі 'кінець влади'?

Фатум "поганої влади" міцно вкорінився в свідомості українців. Ми постійно чуємо про те, що у всіх бідах винна лишень влада. Однак як влучно сказав американський літературний критик Джоржд Нейтан: "Погану владу обирають хороші громадяни, які не голосують". А в наших реаліях – і хороші громадяни, які реалізували право голосу. Однак лишень виборами не обмежуються форми участі громадянського суспільства у здійсненні перетворень. Громадськість активно долучається до процесів добору кандидатів на державну службу, членів Національного агентства з питань протидії корупції, членів Державного бюро розслідувань, суддів Верховного Суду, кваліфікаційного оцінювання суддів, прокурорів Спеціалізованої антикорупційної прокуратури тощо.

В нещодавній публікації польський аналітик Мирослав Чех зазначає, що в Україні та на Заході не стихають голоси, що українська влада "гальмує боротьбу з корупцією", "не проявляє необхідної активності", відповідно – "знищує шанс на успіх країни, тому що хоче все залишити, як є". Проблема набагато складніша, і частину відповідальності за нинішні ефекти боротьби з корупцією громадянське суспільство повинно взяти на себе. Воно стало частиною влади з широкими повноваженнями, хоча і відсутністю суб’єктивного відчуття будь-якої відповідальності.

Видео дня

Чи не найкращою ілюстрацією слушності думки польського вченого є ситуація, що склалась навколо конкурсу до Верховного Суду. Вперше в Україні найвищий суд держави формується на конкурсних засадах. Якщо раніше призначення до Верховного Суду було опцією виключно для суддів апеляційних судів (в якості кар’єрного зростання), то нині вона доступна для представників одразу трьох юридичних професій: суддів (судів будь-якої інстанції), адвокатів, науковців. В результаті проведеного першого етапу добору, переможцями було оголошено 120 правників. Добір проводився Вищою кваліфікаційною комісією суддів України (далі ВККСУ) – державним органом суддівського врядування, до складу якого входять 16 членів, які обиралися/призначалися: з’їздом суддів України, з’їздом адвокатів України, з’їздом представників вищих навчальних закладів та наукових установ, Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини, головою Державної судової адміністрації України. До речі, практично в усіх випадках члени ВККСУ обиралися в жорстких умовах на конкурсних, змагальних засадах.

Для сприяння ВККСУ у процесі добору кандидатів до Верховного Суду було створено Громадську раду доброчесності, до складу якої входять 20 членів, що призначаються одним суб’єктом – зборами представників громадських об’єднань. Закон передбачає, що однією з обов’язкових умов допуску об’єднання до участі у цих у зборах є рекомендаційний лист від міжнародної організації з бездоганною репутацією про успішний досвід співпраці або від виконавця проекту міжнародної технічної допомоги. У зв’язку з наведеним, учасниками зборів були лише представники громадянського сектору - представники організацій, які були учасниками міжнародних грантових програм. Саме ці збори і визначили коло висуванців, які стали членами ГРД. Зауважте, що різними громадськими об`єднаннями одночасно висувалась багато кандидатів, однак до цих пір достеменно невідомо за якими саме критеріями громадяни України, які стали членами ГРД, були визначені громадськими об`єднаннями як кандидати і чи застосовувались будь-які конкурсні засади їх участі у доборі.

За офіційними даними, в рамках першого конкурсу до Верховного Суду ВККСУ розглянула 126 висновків ГРД під час співбесід та пленарних засідань. Закон встановлює умову подолання негативного висновку ГРД – підтримання відповідного рішення не менш як 11 членами ВККСУ, тобто отримання "зеленого світла" від ¾ від наявного складу Комісії. В той же час ГРД затверджувала висновок негативного характеру, навіть 8 голосами з 20. В наведеному випадку, за умови переконливості аргументації, висновки ГРД однозначно мають юридичні наслідки для кандидатів в судді, а відтак можна говорити про те, що громадськість впливає на результати конкурсу до Верховного Суду. Як показує практика, для посилення вказаного впливу окремими представниками громадськості використовуються різні засоби: ультимативні заяви, мітинги, перформанси, листи до послів іноземних держав з вимогами вплинути на органи державної влади.

Ймовірно члени Ради доброчесності впевнені, що якісно виконали свою роботу по виявленню недоброчесних кандидатів, однак чомусь відмовляються брати на себе будь-яку відповідальність. За словами декого з членів Ради, навіть у випадку вибуття з конкурсу всіх кандидатів, які на думку ГРД є недоброчесними, немає готовності поручитись за інших кандидатів, оскільки за все в державі має нести відповідальність тільки … Президент України.

Покладаючи виключно на Президента весь тягар відповідальності за результати першого конкурсу до Верховного Суду, представники Громадської ради доброчесності чи випадково чи зумисне не згадують про свою проактивну роль у процесі добору. В наведеному контексті виникає питання: чи є ці заяви політичними та чи дотримуються в такому разі представники суспільства принципу політичної нейтральності?

Видумуючи чергове гасло типу "недоброчесна тридцятка" та відшукуючи у висновках європейських експертів "свідчення зради" та "російського сліду", чи задумуються представники громадськості над тим, який вигляд це має у поінформованого стороннього спостерігача? Кажуть, звідти видніше. На думку польського аналітика Мирослава Леха: "В Україні стане простіше жити, а дискусії отримають шанс бути більш змістовними, коли в них стане менше принципу "все по-моєму, або хай загине весь світ", "правий тільки я", як мірило чесності та моралі, а в кінцевому підсумку – суддя всіх і вся. В парламентській демократії це дорога в нікуди".

Повертаючись до теми відповідальності, а точніше – безвідповідальності, варто зазначити, що подібні речі відбуваються не лише в сфері реформування системи правосуддя. Це наслідки системних проблем з конкурсними доборами на високі державні посади. Все більше експертів та дослідників задаються питанням: хто несе відповідальність за обрання в 2015 році членів НАЗК? Уряд, який їх призначив? Між іншим, в складі конкурсної комісії з відбору кандидатів на посаду членів НАЗК більшість складають представники громадських об’єднань. Щось не чутно звинувачень на їх адресу і вимог пояснень кадрових помилок. Та і бажань з боку цих представників пояснити, чому вони голосували саме так, а не інакше і на підставі якої методології, теж не спостерігається.

Ще один цікавий результат спостерігається щодо результатів роботи конкурсної комісії з відбору кандидатів на посади у Спеціалізованій антикорупційній прокуратурі. В складі цієї комісії також присутні представники громадськості. Крім цього, досить активно на процес добору так би мовити ззовні впливали і інші громадські діячі, які мають досвід у боротьбі з корупцією. Показово, що під час відбору Назара Холодницького хвалили громадські активісти, а прокурори – критикували."Він вміє доводити справи до кінця й показав, що може протистояти тиску", - оцінив його роботу керівник Центру протидії корупції Віталій Шабунін.В пості від 30.11.2015 року він написав: "Наша бійка з Президентом за незалежного антикорупційного прокурора майже завершена. В підсумку Порошенко програв". Це дає сторонньому поінформованому спостерігачу зробити висновок про правильний вибір і правильну корисну роль представників громадськості. Аж ось не так давно знову Віталій Шабунін висловлює вже рішучу критику начебто поганій роботі Керівника САП Назара Холодницького: "Прогнило щось у САПському королівстві. Вам не здається?". То що ж виходить: невдале кадрове рішення було прийнято? Якщо так, то хто має нести за це відповідальність? Знову Президент, який за словами того ж пана Віталія "програв бійку" в 2015-ому?

З вищенаведеного, можна дійти висновку, що ключовими загрозами успіху проведення реформ в Україні є не тільки корупція, але й безвідповідальність та популізм, які за своєю суттю є синонімами. На нинішньому етапі становлення Української держави їх прояви в однаковій мірі притаманні як представникам політичних еліт так і громадським активістам. Привабливість популізму та безвідповідальності традиційно зростає в періоди падіння економічних та політичних систем. Світовий досвід показує, що цим пояснюється феномен сходження на політичну арену багатьох політичних діячів та сил, які роблять акцент на своїй чесності та обіцяють "знищити стару корумповану систему в ім’я народу". Сучасним українським голосистим борцям за чесність та прозорість якнайкраще пасують слова Наполеона Бонапарта про те, що "Виграв битву не той, хто дав найкращу пораду, а той, хто взяв на себе відповідальність за його виконання та наказав виконати".

На останок варто зауважити, що піднята проблема є значно глобальнішою, ніж може здатись на перший погляд. У книзі "Кінець влади", яка стала світовим бестселером, американський журналіст та економіст Мойзей Наім слушно констатує: "У світі, де гравці мають достатню владу, щоб блокувати починання інших, і при цьому ні у кого немає можливості здійснити власний план дій, рішення або не приймаються зовсім, або приймаються занадто пізно або в такому обмеженому вигляді, що виявляються неефективними. Без передбачуваності і стабільності, зумовлених загальновизнаними правилами і авторитетами, навіть найбезтурботливішим художникам, композиторам, письменникам і поетам не вдасться жити повним життям: так, без захисту інтелектуальної власності вони не зможуть існувати виключно за рахунок творчості. Знання і досвід, які політичні партії, корпорації, церкви, збройні сили і культурні організації накопичували десятиліттями, виявляться під загрозою зникнення. І чим менш надійною буде влада, тим більше наше життя буде підпорядковане короткостроковим прагненням і побоюванням, тим менше ми зможемо планувати майбутнє".

З огляду на світовий досвід і сучасні українські реалії потрібно терміново скоригувати роль держави і вплив громадськості в державних процедурах. Інакше з водою можна виплеснути немовля.

Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов. Мнение редакции может отличаться от авторского.