Яценюк пішов "по Пупсах"

Пам'ятаєте старий дитячий анекдот? "Нам дали десять апельсинів: мені вісім і тобі вісім" - "Як це? Що це за така математика?" - "Не знаю, я своїх вісім уже з'їв".

Приблизно таким принципом керувався Арсеній Петрович Яценюк, оголосивши про свої пропозиції щодо формування нового уряду. Тобто, не очікуючи на результати перемовин, не очікуючи на саму Коаліційну угоду, він вирішив оголосити про формування уряду. При цьому — аби показати власну значимість — він відвів у майбутньому уряді 50% місць представникам власної політичної сили, "Народного Фронту", який (хоч і продемонстрував відносну перемогу у партійному заліку), матиме другу за чисельністю фракцію у майбутній Верховній Раді.

Пропозиція Яценюка має провокативний характер і не може розглядатися серйозно з юридичної точки зору. Уряд формується парламентською більшістю, прем'єра висуває коаліція, його кандидатуру вносить президент на розгляд Верховної Ради і та приймає цю кандидатуру більшістю голосів. Нова Верховна Рада вступає в силу лише після того, як депутати приймуть присягу — тобто, на першому засіданні сесії. До того часу вони ще не депутати, і приймати правомочні рішення не можуть. Тобто, все, що сьогодні декларується, носить умовний характер. Яценюк може формувати уряд чи вносити пропозиції лише після того, як новий парламент за погодженням з президентом делегує йому такий мандат. Оголошення уряду зараз — це чистої води політична провокація, яка може розсварити потенційних коаліціантів.

Головне, чого бажав досягти Яценюк, це перетягти ковдру на свій бік і взяти лідерство у коаліційному процесі. Президент пропонує принцип, згідно з яким на перше місце виходить коаліційна угода, а кадрові призначення є похідними. Прем'єр вважає, що програма, на якій базується коаліція, є вторинною, а на перший план потрібно винести "джентльменську угоду" про розподіл портфелів. І президент, і прем'єр обіцяли до п'ятниці показати свої напрацювання. Президент оприлюднив проект коаліційної угоди — складеної нашвидкуруч, з помилками, але принаймні такої, яка дає відповідь на те, які проблеми будуть вважатися першочерговими. Яценюк вирішив представити новий Кабмін.

Те, що значна частина заявлених міністрів дізналися про своє включення у склад нового "уряду" з засобів масової інформації — показово. Для Яценюка важливі не конкретні особистості, а пропозиції партіям, що входять в коаліцію. Тобто, вписуючи Ганну Гопко в графу "міністр екології та охорони навколишнього середовища", він мав на увазі не конкретну громадянку України Гопко Ганну Миколаївну. Це був зашифрований посил Андрієві Садовому: "Андрію Івановичу, є "жирне" міністерство. Можу віддати. У тебе ж є кому його очолити, я сподіваюся. Можеш подзвонити до Пупса і запитати, які "надої" можуть давати наші надра. Ну ти подумай, подумай... Я наразі запишу, що міністерство залишається за тобою. Хто там у тебе ближчий до екології? Гопко? З курінням боролася? То я записую..." І сама Ганна Гопко може й не знати про подібні перемовини.

Яценюк відверто купує Ляшка, пропонуючи йому (точніше, його людям) Міністерство агропромислового комплексу. Він намагається внести додатковий розкол у середовище "Батьківщини", пропонуючи (за спиною Юлії Тимошенко) пост гуманітарного віце-прем'єра одному з ідеологічних стовпів "Батьківщини" Ігорю Жданову — і явно без консультацій ні зі Ждановим, ні з Тимошенко.

Головне завдання Яценюка — купити лояльність керівників чи господарів фракцій. Можливо, й для того, аби спробувати провести коаліціаду без президента і його політичної сили. Адже зрозуміло: навряд чи президент піде на те, аби залишити не лише Яценюка на посту прем'єра, а й Авакова на посту міністра внутрішніх справ. Додайте до цього те, що "Народний Фронт" претендує на посаду спікера у Верховній Раді, і стане зрозуміло: Яценюк діє нахабно та самовпевнено, намагаючись випередити і обійти президента. Він хоче трансформувати відносну перемогу в партійному заліку у абсолютну перемогу. Зважаючи на те, що Яценюк є репрезентантом не лише найбільш проамериканської партії, а й "партії війни" в українському політикумі, це надзвичайно велика загроза для країни.

У Сербії у 2003 році подібна активність Зорана Джінджича — повної аналогії Яценюка (популярний, проамериканський, агресивний, бездарний економіст, відверто фрондував щодо презідента) — закінчилася трагічно: прем'єра застрелили. Залишається сподіватися, що Україна — не Сербія.

Список Яценюка — це свідчення того, що на міфі про єдність постмайданного середовища можна ставити крапку. Яценюк і Порошенко відтепер можуть бути союзниками не більше, ніж ними були Тимошенко та Ющенко. У кожного — своя концепція, своя команда, своє бачення завдань, стратегії і тактики України.

Одним словом, Яценюк свої вісім апельсинів забрав — все згідно з принципом наведеного на початку статті анекдоту. Але та ж народна творчість вчить, що можна мати максимальну користь і з одного апельсина. Головне - правильно ним розпорядитися.