Що сказав би Бандера Яценюку та Тягнибоку?

Минулої п’ятниці, коли в київському готелі "Рів`єра" лідери кількох політичних сил підписували текст коаліційної угоди, всі без винятку ЗМІ акцентували на тому, ЯК відбулося таке підписання (чи то пак у якому складі воно проходило), проте ніхто, здається, не звернув увагу на те, ЩО саме підписали учасники зборів.

А підписали Яценюк, Турчинов, Гриценко, Тягнибок, Соболєв, Тарасюк, Кириленко і Гримчак ні що інше, як фількіну грамоту. Тут цілком мав рацію політолог Віталій Бала, котрий зауважив в інтерв’ю "Обозревателю", що дана коаліційна угода – всього лише остання наживка, яку має заковтнути виборець перед 28 жовтня.

Власне, аби довго не розводитись про те, які зобов’язання взяли на себе згадані політики, подаємо зміст їхньої угоди:

Що з цією угодою не так? – запитаєте ви. Багато що. Передусім, виглядає вона як нашвидкуруч накидані (в блокноті на коліні) мрії про те, яким має бути світле майбутнє. Позаяк текст справжньої коаліційної угоди (якщо вже його укладати) – це багатосторінковий (sic!) документ, в якому поетапно розписано, яких саме звершень (і у яких сферах життєдіяльності) планують досягти підписанти.

Для прикладу, наведені десять пунктів угоди можна порівняти з "талмудом", який готували коаліціанти у 2006-му. Цей документ вцілів на електронних скрижалях "Обозревателя", з ним можна ознайомитися тут. Мова йде про спробу утворення першої "помаранчевої" демократичної коаліції. "Обоз" нещодавно вже торкався історії українських коаліціад.

Втім, вся сіль навіть не у лаконічності. У договорі відсутні речі, актуальні для опозиціонерів – такі, на яких було побудовано ними не одну виборчу кампанію. "Обозреватель" виділив для себе ТОП-7 позицій, котрі мали б бути присутніми у коаліційній угоді.

1.Люстрація. Про люстрацію кадрів, яка тривалий час була чи не головною "фішкою" національно-демократичних сил, не йдеться зовсім. (Подача цієї основної страви варіювалася в залежності від кон’юнктури: в законопроекті про люстрацію 2005 року, приміром, пропонувалось відстороняти від владних крісел учасників фальшування результатів другого туру президентських виборів-2004).

Вочевидь, саме поняття люстрації заскладне для вуха та ока середньостатистичного обивателя, котрий радше купиться на обіцянку провести "справедливу" пенсійну реформу, скасувати дозвіл на продаж землі тощо.

2.Повернення грошей вкладникам Ощадбанку СРСР. Свого часу експерти зазначали, що "Юліна тисяча" плюс обяцінка зробити армію контрактною були тими двома обставинами, котрі дозволили Тимошенко вдруге посісти посаду прем’єр-міністра. Армія буде наступним пунктом нашого аналізу, а щодо відновлення виплат по вкладам Ощадбанку, то до цієї теми опозиція, як бачимо, вже не повертається.

Мало хто пам’ятає, але Юлія Володимирівна була не оригінальною в задумі компенсувати радянським вкладникам втрачені заощадження. Аналогічну ідею намагалися втілити у життя ще у 1996-му, після запровадження української валюти – гривні. Що стосується "Юліної тисячі", то виплати грошей тривали лише чотири місяці і припинилися через нестачу коштів. Зараз про це вже ніхто сором’язливо не згадує.

3.Армія. Як бачимо, майбутні коаліціанти більше не обіцяють перевести армію на контрактну основу. Вочевидь, сумління таки не дозволило їм включити цей пункт у свій договір, позаяк такий маневр не тільки не привернув б виборця, а тільки вкрай роздратував би його.

Ще у 2008 році Міноборони підрахувало, що програма переходу ЗСУ на комплектування військовослужбовцями за контрактом витягне з держбюджету (окремо від "потокових" витрат) не менше 46 мільярдів гривень (по "економ-варіанту" все одно виходило біля 42 мільярдів гривень).

Що, тим не менш, не завадило у 2010-му Юлії Тимошенко (тоді – кандидату в президенти України) вкотре анонсувати заміну строкової служби контрактною: "Контрактна армія буде, і строкова служба припиниться після того, як ми з вами завершимо президентські вибори", – говорила вона під час виборчого туру.

4.Газ + Чорноморський флот Росії. Звернемо увагу на те, як коротко і побіжно згадуються "зрадницькі "Харківські угоди". Котрі, до того ж, потрапили чомусь у десятий пункт коаліційної угоди – той, що стосується співпраці з Євросоюзом. Вочевидь, ніхто зі штабістів об’єднаної опозиції вже не ризикує піаритися на цій темі – і після засудження ЮВТ по "газовій справі", і після окремого судового процесу, пов’язаного з виплатою боргів корпорацією ЕЄСУ Міноборони Росії.

Те саме стосується і перебування на теренах України російського Чорноморського флоту: тема не розкрита. Формально вона входить у поняття "Харківських угод". Проте знаючи, як любить опозиція педалювати вивід ЧФ РФ з української акваторії, було логічно припустити, що даній проблемі приділять більшу увагу, ніж речення з чотирьох слів.

5.НАТО. Оскільки окремим параграфом у коаліційній угоді згадані стосунки України з Європейським Союзом, продовження зовнішньополітичного курсу просто таки напрошується. Співпраця з Північноатлантичним альянсом завжди цікавила українську опозицію – передусім, як противага впливу Росії. Іще достопам’ятний Віктор Андрійович говорив свого часу про бажання сховатися "під захисною парасолькою НАТО".

Водночас із тим чинному президенту – Віктору Януковичу – опозиція не раз дорікала згортанням програм співробітництва з НАТО. Здавалось би, відновлення курсу його попередника мало б стояти чи не першим пунктом порядку денного. Але і цього ми не бачимо.

6.Ветерани ОУН-УПА.Тепер перейдемо до, так би мовити, соціально-гуманітарної сфери. Чому коаліціанти не обіцяють урівняти в правах ветеранів ОУН-УПА з іншими учасниками Другої світової війни? В бік історії підписанти угоди взагалі не кидають жодного погляду. Це можна списати як на поспіх, так і на "другорядність" питання.

А ще відносно недавно колишні бійці УПА проводили на західній Україні факельну ходу на підтримку Юлії Тимошенко (мова знов таки про президентські вибори-2010). Сама ж ЮВТ, відповідаючи на запитання журналістів, чи ініціюватиме БЮТ визнання упістів "воюючою стороною", відповідала ухильно, що, мовляв, "відновлення історії – вельми болісний процес"…

7."Статус" Степана Бандери. Даний параграф можна було, в принципі, об’єднати з попереднім. Але ми винесли його окремо, оскільки це, власне, "креатив" "Обозревателя". Опозиція не обіцяла відновити Степана Бандеру у званні Героя України, але, напевно, мала б це зробити. (Нагадаємо, що відповідний указ Ющенка про посмертне нагородження Бандери був скасований за президентства Віктора Януковича).

Принаймні, та ж таки "Свобода" намагалась відстояти чинність загаданого указу у судах. Зараз це вже, мабуть, не на часі. Адже тривають виборчі перегони, і задля успіху у них єднаються сторони, що раніше вважались непоєднуваними, і учасники союзу "коня і трепетної лані" спокійно відмовляються від власних авторитетів. Та якщо Яценюку з Турчиновим у "бандерівському" питанні дорікнути нічим, то про що думав Тягнибок, зрозуміти тяжко.

Сам же Степан Бандера сказав би в даному випадку, що "пасивність – ознака рабів". От тільки він цього вже не скаже, і дебатів у форматі "Бандера-Тягнибок" ми не побачимо. А шкода. Було б цікаво звести на одній арені пасионаріїв минулого і циніків теперішнього. І подивитись, за ким буде перемога. Бодай моральна…