УкраїнськаУКР
EnglishENG
PolskiPOL
русскийРУС

Хмара: люди не барани, і Схід також за незалежність

Хмара: люди не барани, і Схід також за незалежність

Степан Ількович Хмара – сам неабияке явище в українському сьогоденні, хоч він так, вочевидь, і не вважає. Його різкий розум і перебування поза будь-якою політичною силою дозволяють йому вдаватися до вкрай радикальних оцінок. А ще у Хмари – прекрасна пам'ять: він перераховує дати і події, що лишилися поза увагою ЗМІ, занурюється з легкістю як в універсали Центральної Ради, так і в біографію Івана Огієнка.

Інтерв’ю з Хмарою ми навмисно подаємо у скороченому вигляді, щоби лишався стимул розкрити поставлені дужки і дізнатись більше про те, що згадано одним мазком. Бо мають рацію таки Хмара і Пушкін, «мы все учились понемногу – чему-нибудь и как-нибудь», відтак, по суті, і мало що знаємо. Хоча розмова наша починається не з освіти і не з історії, а зі «злоби дня» – з рішення президента Віктора Януковича відсвяткувати завтра «День соборності і свободи», поєднавши в ньому і згадку про події 1919 року і про помаранчевий майдан 2004-го.

На цю тему читайте також на «Обозревателе» нашу статтю, новини та інтерв’ю з Андрієм Шкілем.

- Чи рівнозначні за суспільною вагою дві дати, дві події – День соборності та день, у якій розпочалася Помаранчева революція?

- Все залежить від того, який у них вкладати зміст. Треба було б обґрунтувати таке рішення до того, як видавати відповідний указ. І головне: чіткіше виписати, як саме святкуватиметься цей день, щоб було зрозумілим і ставлення влади до 22 січня. Цього не сталося.

Тож очевидно, що до української державності чинна влада ставиться або байдуже (і це у кращому випадку), або вороже. Будується країна, яку населятимуть малороси, але аж ніяк не українці. Поява критичної маси українців для влади є небезпечною.

- В чому ж проявляється ворожість?

- Наш президент послідовно підтримує російський імперіалізм. Зокрема, православну церкву Московського патріархату – це ж свідома антиукраїнська сила! Окремих священиків я не беру, вони можуть бути і цілком порядними людьми, говорю в цілому – про лінію «генерала Гундяєва»…

- Степане Ільковичу, відхилилися ми від Дня Соборності. Отже, поєднання двох свят вам не імпонує?

- Абсолютно. Помаранчева революція засвідчила, що українці можуть згуртовуватися і проявляти патріотизм – цього влада і боїться, тому вона і рада таку дату якось затерти… Тільки з цією метою вона і впроваджує нове свято, а зовсім не для того, щоб посилити відзначення 22 січня як дня відновлення української державності.

- Можливо, президент керується бажанням згуртувати націю. Адже на сході країни помаранчеву революцію не надто сприймають…

- Це президента не сприймають. Навіть і на сході… А з революцією все гаразд, що за дурниці?! Знову таки: ніким не наголошується і не роз’яснюється, коли і навіщо був прийнятий четвертий Універсал (Хмара говорить про четвертий Універсал Центральної ради, який 9 (22) січня 1918 року проголосив Україну «самостійною, ні від кого не залежною, вільною, суверенною державою» – Авт.).

Свого часу сходом все правильно сприймалося… Коли у 1990-1991 роках шахтарі Донбасу виступали, то хіба вони були проти незалежності? Навпаки. А коли вони ж голосували у 1991-му на референдумі?.. Чи хтось думає, що люди – то зовсім барани?!

- Тобто і на сході знають, що таке День соборності?

- У нас взагалі погано знають свою історію. Хто знає про те, що таке Українська народна республіка? (Назва Наддніпрянської України у 1917-1920 роках. Згідно третього Універсалу Центральної Ради, УНР ще зберігала федеративні зв’язки з Росією, згідно четвертого – після розгону більшовиками Установчих зборів в Петербурзі – набула повної незалежності – Авт.).

22 січня слід в першу чергу називати днем української державності, а вже в другу – соборності. Бо коли є держава, тоді є і соборність, це очевидні речі…

- А чи потрібні нам взагалі дні соборності, дні державності? Що зміниться в нашому житті від іще десяти державних свят? Хіба не для піару використовуватимуться політики (як опозиційні, так і провладні) подібні дати?

- Безперечно. Краще б ми вчили свою історію, знали б і про перемоги, і про поразки – поразки, отримані в бою за свою честь і гідність… Наприклад, 14 січня минуло 130 років з дня народження Івана Огієнка (український вчений, етнограф, громадський і церковний діяч, відомий як митрополит Іларіон – Авт.). Це людина – неймовірної працездатності і таланту. Але скажіть, хоча б в одному засобі масової інформації було бодай щось, що належиться як пошана такій особистості?

Або чи буде 15 березня відзначення дня Карпатської України? А це значима героїчна дата… (Назва автономної української республіки у складі Чехословаччини у 1938-1939 роках – Авт.). Ось це і є боротьба за українську державність, яка ніколи ніким не буває відзначена. І це торкається як теперішньої влади, так і попередніх…

Але про що говорити, якщо вся гуманітарна політика віддана в руки Табачника, цього українофоба? Хіба Янукович не знає, що це – ворог українців, якого і на поріг уряду пускати не можна? Якщо не знає, то хай трохи підучиться і не будує Україну без українців…