У Київському палаці ветеранів ознайомили з книгою спогадів жінок-фронтовичок “В ім’я життя”

Їхні долі склалися по-різному, але в усіх них є спільний біль — війна. Кажуть, що у неї не жіноче обличчя, втім, на фронті воювали 800 тисяч жінок. Їм було по 16 — 20 років, та вони швидко дорослішали і робили зовсім не жіночу справу. Хтось став на захист Батьківщини із гвинтівкою в руках, хтось зі скальпелем та бинтом, а хтось за кермом літака чи танка. Ось Галина Беспалова була штурманом, а Галина Данилко — партизанкою, Марія Бобирєва — десантницею, а Наталя Мельниченко — радисткою, Марія Надточей — розвідницею, а Ольга Кардашевська — снайпером...

Видео дня

Льотчик-винищувач Марія Доліна в одному з боїв збила два ворожі бомбардувальники та вела охоплений полум’ям літак через усю лінію фронту. Віра Риженко була санінструктором, а коли у неї на руках помер командир роти, відважна дівчина сама дала команду наступати на ворога. Сандружинниця Зінаїда Кожевнікова брала участь у форсуванні Дніпра і, ризикуючи життям, разом з подругами під кулями діставала потопаючих поранених бійців з води. А медсестра Інесса Кузнецова разом з мамою — хірургом — працювала у пересувному госпіталі. Тамара Волкова обороняла нашу столицю і в оточенні ворога її заклик “За рідний Київ!” надихнув та підняв до атаки знесилених бійців.

Спогади цих одинадцяти та ще сорока семи героїнь і стали основою книги “В ім’я життя”, яку презентували у Київському міському палаці ветеранів. У зовсім неофіційній атмосфері, за святковим столом, ніби на дні народження, зібралися усі ті, хто якимось чином причетний до створення збірки. А сама вона є результатом п’ятирічної роботи: зустрічі з авторами, збір матеріалів, їхнє опрацювання. Усе це лягло на плечі п’ятьох ветеранів — ініціаторок створення такого видання — Зінаїди Сільченко, Галини Бабій, Зінаїди Булкіної, Марії Сокирко та Ганни Циганкової, яким теж є що згадати з того лихоліття. Як сказала Зінаїда Сільченко (цю жінку її колеги називають генератором створення книги), за кожною сторінкою — схожі долі тисяч жінок, обпалених полум’ям війни.

Півтори тисячі примірників, з двох тисяч видрукованих у спеціалізованому видавництві “Україна”, уже подарували ветеранським організаціям у всіх областях нашої країни, а хотіли б авторки надіслати їх ще й у школи та бібліотеки. Від Управління у справах жінок, інвалідів, ветеранів війни та праці заступником його начальника Борисом Савіним Зінаїді Олексіївні було вручено Подяку, а сам він пообіцяв подальшу підтримку.

— Нас уже дуже мало, але ми хочемо, щоб для нащадків залишилися наші правдиві спогади,— сказала мені одна зі співавторок Ганна Циганкова, яка воювала під Сталінградом та на Курській дузі, а за хоробрість і численні подвиги нагороджена орденами та медалями.

Оксана КОРНІЙЧУК, "Хрещатик"