Третій не зайвий, або як створити систему теплопостачання, орієнтовану на споживача?

Третій не зайвий, або як створити систему теплопостачання, орієнтовану на споживача?

Хто з нас не мріє жити в теплій комфортній оселі й водночас платити за опалення ту суму, яка б не обтяжувала сімейний бюджет? Багато хто ностальгує за тими часами, коли за комунальні послуги сплачувалися копійки.І хоча ці послуги були низької якості – це пробачалося, адже плата теж була невисокою. Тепер, коли часи "дешевого газу" та іншого недорогого палива давно минули і марно очікувати на їх повернення, ситуація змінилася.

Тарифи вже неможливо стримувати, як це штучно робилося раніше. Адже Україна стала на шлях свого незалежного економічного і політичного розвитку. І вихід тут один. Як і всі інші європейські країни, маємо знайти свою модель ефективного управління у сферах енергетики та житлово-комунального господарства для того, щоб надавати послуги високої якості за оптимальну ціну. І такий підхід не є мрією, це реальність для багатьох країн світу, які використовують один важливий принцип у наданні послуг населенню – конкуренцію між постачальниками.

Видео дня

Враховуючи, що переважна більшість багатоквартирних будинків в Україні під’єднані до системи централізованого теплопостачання (ЦТ) – а сама система монополізована державою – справжня конкуренція може початись лише тоді, коли це коло буде розімкнене. Тобто до централізованої мережі приєднаються потужності незалежних виробників теплової енергії (НВТЕ), які працюють на біопаливі, або інших альтернативних видах енергії й зможуть запропонувати послуги вищої якості за нижчою ціною від тієї, яку пропонують старенькі комунальні теплопостачальні підприємства, що в основному залежні від газу чи вугілля.

З одного боку, побудовані ще за радянських часів ТЕЦ є заручниками зношеної інфраструктури, що не оновлювалась десятиліттями через необгрунтовано низьку тарифну політику. Тобто, завдячуючи багаторічному популізму минулого, тепер маємо справу з низькою ефективністю виробництва тепла та великими втратами при транспортуванні – що в результаті відображається на збільшенні витрат та ціни на послуги. З іншого боку, підприємства і зараз не мають достатніх коштів на те, щоб кардинально оновити виробничу інфраструктуру, оскільки кошти на модернізацію, закладені в структурі тарифів, не сягають і одного відсотка, дозволяючи впроваджувати лише критично необхідні технічні заходи, тобто проводити нескінченне латання дірок при аварійних ситуаціях.

Чи є вихід?

Як показує європейський досвід – вихід є. Але щоб ним скористатися, потрібно всім гравцям ринку теплозабезпечення перейти на новий рівень мислення і взаємодії. І як це не дивно прозвучить – всім разом почати думати про кінцевого споживача як про клієнта, якого потрібно зацікавити своїм товаром. Адже поки споживачі теплової енергії не отримають позитивний результат у вигляді зменшення витрат на опалення та покращення якості відповідних комунальних послуг – сектор ЦТ так і буде мати репутацію велетенського незграбного монстра, який постійно веде боротьбу зі своїми ж головами та чахне у своєму ж болоті. В результаті – люди будуть шукати кращого життя на ринку індивідуального опалення, і боротися з цим буде марною справою.

То як же створити ефективну систему теплозабезпечення, і які ролі в цьому процесі мають виконувати основні гравці теплоринку?

Хто перший і чому?

Найбільшу роль в цьому процесі мають грати, звичайно, незалежні виробники теплової енергії (НВТЕ). Адже саме вони є рушійною силою, зацікавленою в розвитку власного бізнесу в системі централізованого теплопостачання, маючи для цього необхідні фінансові ресурси. Але тут потрібно виділити одну важливу умову – бізнес цей має бути цивілізованим та взаємовигідним. Тобто таким, що не погіршує екологічної ситуації, сприяє розвитку виробничої інфраструктури систем ЦТ, дозволяє споживачам отримати більш дешеве тепло, а приватним підприємствам – прибуток від своєї діяльності. Саме такі цілі мають бути в незалежних виробників, без яких годі й сподіватись на успіх. Але не все залежить тільки від них.

Комунальні підприємства як партнери незалежних виробників

Комунальні підприємства (КП) та їхні теплові мережі фактично мають стати полем для діяльності для всіх теплогенеруючих потужностей, зокрема й незалежних виробників тепла. Гра на цьому полі має вестись за єдиними для всіх правилами, що виключають будь-яку дискримінацію. Основним принципом і головним правилом у прийнятті рішень такого партнерства має стати вигода для споживачів.

На практиці це означає, що ті генеруючі установки, які здатні виробляти теплову енергію за найоптимальнішою ціною, повинні генерувати та постачати її в мережу. Це можуть бути підприємства, що знаходяться у комунальній власності, або потужності незалежних виробників тепла. Але інтерес у забезпеченні доходу для комунального підприємства чи для незалежних виробників тепла не повинен переважати над інтересами споживача отримувати теплову енергію за найкращою ціною.

Дуже важлива роль КП полягає у забезпеченні роботи мережі, розробці нової та оптимізації вже існуючої мережевої інфраструктури. Очевидно, що ця діяльність на сьогоднішній день недооцінюється і невідшкодована за рахунок тарифів. Це потрібно змінити.

Отже роль комунального підприємства полягає в тому, щоб не створювати перепон появі нових незалежних виробників теплової енергії, зокрема, надавати їм якомога докладнішу інформацію про основні характеристики систем теплопостачання комунального підприємства, технічні вимоги та умови підключення до мережі, діючі тарифи, інформацію про потужності інших незалежних виробників, приєднаних до систем теплопостачання комунального підприємства. Це потрібно для того, щоб потенційний інвестор міг обґрунтовано прийняти рішення про приєднання.

Крім того, найголовніша роль, яку має виконувати оператор, полягає в тому, щоб забезпечити на рівноправній основі приєднання незалежних виробників до теплових мереж у разі виконання ними відповідних умов. При цьому необхідною і достатньою умовою підключення є лише виконання відповідних зрозумілих та прозорих технічних вимог та оплата робіт згідно договору на приєднання.

А хто управляє процесом?

У конкурентній системі централізованого теплозабезпечення комунальне підприємство стає Оператором. Функції оператора є основними в системі, яка найчастіше складається з окремих котелень та відповідних тепломереж, не сполучених з тепломагістралями інших котелень.

Оператор в конкурентній системі має проводити щорічні торги на закупівлю теплової енергії, як тільки до системи буде приєднано не менше двох теплогенеруючих організацій, хоча б одна з яких є незалежним виробником. Крім того, сам Оператор повинен обов’язково брати участь в торгах, якщо має свої теплогенеруючі потужності, що задіяні в цій конкурентній системі. Також він має розподіляти між учасниками торгів обсяг теплової енергії, необхідний для відпуску в теплову мережу, проводити балансування й диспетчерське управління обсягами виробництва та розподілом теплової енергії, забезпечувати резервування своїх теплогенеруючих установок.

Необхідність резервування викликана тим, що надійність теплопостачання має бути принаймні не гіршою, ніж до приєднання незалежних виробників й запровадження конкурентної системи. Це означає, що навіть в тому випадку, коли частина теплогенеруючого обладнання Оператора не працює, а замість нього працюють потужності незалежних виробників, воно має підтримуватись в належному стані для якнайшвидшого пуску в роботу у разі необхідності. До речі, за резервування теплогенеруючих потужностей для незалежних підприємств Оператор має отримувати від останніх відповідну оплату.

Навіщо потрібен оператор?

Балансування та диспетчерське управління обсягами виробництва та розподілом теплової енергії потрібно проводити для того, щоб отримати від кожного виробника в конкурентній системі рівно стільки теплової енергії, скільки передбачено відповідними договорами купівлі-продажу, враховуючи при цьому погодні умови та індивідуальні особливості кожного об’єкта споживання тепла. При такий системі обліку та регулюванні кінцевий споживач буде отримувати рівно стільки тепла, скільки йому потрібно без надлишкових порцій по принципу "продати більше". В результаті – буде сплачувати тільки за той обсяг тепла, який реально споживає.

Це в ідеалі. А як же насправді така ідилія виглядає на практиці? Адже полегшення доступу третіх сторін до тепломереж має супроводжуватись відповідним механізмом, який регулює взаємовідносини, що виникають між гравцями в результаті такого приєднання. Міжнародні й національні експерти вважають, що починати потрібно із законодавчого підґрунтя, особливу увагу зосередивши на забезпеченні безперешкодного доступу третіх сторін, тобто незалежних виробників теплової енергії до централізованих теплових мереж.

Водночас, безперешкодна участь третіх сторін передбачає доступ до мережі ЦТ, але ні в якому разі не полягає у роздробленні існуючої мережі ЦТ у майбутньому. І знову ж таки, і що найголовніше – роль оператора - це передусім створення зрозумілих "правил гри" для всіх потенційних учасників цього процесу.

Що потрібно для реалізації механізму конкурентного ринку тепла в Україні?

В Україні начебто даний механізм розроблено у вигляді проекту змін до закону "Про теплопостачання" та деяких інших законів. Але насправді закон України "Про теплопостачання" тільки декларує "сприяння розвитку конкурентних відносин на ринку теплової енергії", як одну із засад державного регулювання діяльності у сфері теплопостачання, а також вказує на необхідність застосування конкуренції у випадку, якщо до теплової мережі теплопостачальної організації приєднано дві або декілька теплогенеруючих організацій. Згідно закону конкурс має організовувати виконавчий орган міської або селищної ради в порядку, встановленому законодавством. Проте порядку проведення таких конкурсів досі не було розроблено. То ж для того, щоб конкурентний ринок все ж таки запрацював, і в центрі його інтересів стояв споживач, потрібно врахувати міжнародний досвід та йти вже протореним шляхом.

Тобто, для початку потрібно вдосконалити існуючі та розробити нові законодавчі акти, які могли б регулювати на практиці конкурентні відносини на ринку теплозабезпечення. Мається на увазі створення сприятливих, прозорих та недискримінаційних умов для підключення незалежних виробників теплової енергії до мереж централізованого теплопостачання. Причому для підключення там, де це зручно виробнику, де є відповідні можливості для будівництва котельні й існує інфраструктура забезпечення біопаливом. Водночас важливо не допустити поділу теплової мережі на окремі групи будинків, що опалюються окремими маленькими котельнями, бо тоді існує небезпека перебоїв з теплопостачанням у випадку, коли у незалежного виробника закінчиться паливо, або його поновлення вимагатиме додаткового часу чи умов. Тобто тепло має забезпечуватися єдиним оператором, який готовий у такому разі до використання своїх резервних теплогенеруючих установок, які він підтримує для таких випадків. Роль такого оператора і має виконувати ТЕЦ. Це перша умова.

По-друге, потрібно впровадити конкурентний принцип закупівлі теплової енергії на конкурсній основі. Перевага повинна надаватись тим виробникам, чия теплова енергія є дешевшою. Для цього, відповідно, потрібно дозволити незалежним виробникам, які працюють на біопаливі, відступати від затверджених тарифів в сторону зменшення порівняно з тими, які існують зараз. А це - "90% від "газового". Такий принцип було встановлено для того, щоб стимулювати використання альтернативних джерел енергії в централізованому теплопостачанні. Але цей механізм має бути переглянутим. Наприклад, якщо зростає вартість газу, то автоматично приватні котельні можуть піднімати й свій тариф, хоча ціна біопалива може бути незмінною. Крім того, заучасті кількох приватних підприємств, які мають однаковий тариф, встановлений за принципом "90% від "газового", просто не можливо буде визначити переможця на торгах.

Тобто для того, щоб тарифи на тепло з АДЕ не зростали по мірі зростання ціни на природний газ, принцип "90% від "газового" треба змінювати, зменшуючи відповідну межу до 80, 70 чи навіть 65% від "газового" тарифу, та використовувати це як граничну ціну. Інакше цей принцип стане перепоною для подальшого зменшення тарифів на теплову енергію та спростить конкуренцію між незалежними виробниками теплової енергії.

І по-третє, якщо учасники торгів на закупівлю теплової енергії подають однакові цінові пропозиції на виробництво теплової енергії, оператор зобов’язаний розподіляти обсяги відпуску теплової енергії між ними, згідно визначених пріоритетів. Пріоритетність розподілу в порядку її зменшення згідно європейського досвіду пропонується наступна:

- когенераційні установки, що використовують відновлювані та альтернативні (скидні) джерела енергії;

- інші теплогенеруючі установки, що використовують відновлювані альтернативні (скидні) джерела енергії;

- утилізація скидного енергопотенціалу технологічних процесів;

- когенераційні та теплогенеруючі установки, що використовують доменний та коксівний гази, газ метан дегазації вугільних родовищ;

- когенераційні установки, що використовують інші викопні палива;

- інші теплогенеруючі установки.

Що ж відбудеться після доступу третіх сторін до системи централізованого теплозабезпечення?

Безперечно, у цій битві споживачі теплової енергії отримають перемогу, адже отримають більш дешеву теплову енергію за високої якості. Але чи не викличе поява великої кількості нових виробників теплової енергії зупинку комунальних підприємств та втрату їх виробничих потужностей? Звичайно, ймовірність таких випадків не можна виключати. Проте, скоріш за все, це не стане масовим явищем через наступні причини: по перше, крупні комунальні котельні ЦТ часто є досить ефективними, тому їх граничний тариф буде досить конкурентноспроможним; по-друге, оплата за резервування теплових потужностей, яку будуть проводити незалежні виробники, буде частково компенсовувати фінансові втрати комунальних підприємств від зменшення власних обсягів теплопостачання; по-третє, підвищення ефективності власних теплогенеруючих потужностей, впровадження більш ефективних технологій, перехід на більш дешеві види палива та джерела енергії може стати гідною відповіддю комунальних підприємств ЦТ на появу конкуренції. Очевидно, це не станеться за рік чи два, але в перспективі цілком можливо, про що свідчить і досвід впровадження таких систем у ряді Європейських країн.

Кому це вигідно?

Найбільш зацікавленою стороною у цьому процесі є споживачі теплової енергії, оскільки саме ми маємо отримати позитивний результат у вигляді зменшення витрат на опалення у своїх платіжках та покращення якості відповідних комунальних послуг. Для нас це тим більш приємно, що нічого особливого робити не доведеться. Ну, хіба що треба зрозуміти, що часи "дешевого газу" і "дешевого тепла"давно минули, і марно очікувати на їх повернення. Тому, можливо, варто трохи стримувати свій запал під час суспільних обговорень, і не відкидати категорично проекти будівництва потужностей незалежних виробників теплової енергії (НВТЕ) в своєму районі. Звичайно, будівництва таких об’єктів, які є джерелом екологічного лиха в густонаселених районах, також не слід допускати, але це вже питання якісної роботи тих, хто розробляє та впроваджує проекти теплогенеруючих потужностей, перевіряє їх відповідність екологічним нормам, які є однаковими як для комунальних теплопостачальних підприємств, так і для НВТЕ.

Стаття підготовлена за матеріалами Проекту USAID "Муніципальна енергетична реформа в Україні". Думки авторів, висловлені в цій статті, не обов’язково співпадають з позицією Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) або уряду Сполучених Штатів Америки.

disclaimer_icon

Важно: мнение редакции может отличаться от авторского. Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов, но стремится публиковать различные точки зрения. Детальнее о редакционной политике OBOZREVATEL поссылке...