Дмитро Комаров: У Непалі ми дивом не сіли в літак, який потім розбився

97,6 т.
Дмитро Комаров: У Непалі ми дивом не сіли в літак, який потім розбився

Рейтинги програми "Світ навиворіт", яку Дмитро Комаров веде ось уже сім років, стабільно високі. І це не дивно - жодне українське телешоу не занурює глядача в атмосферу мандрів так глибоко, так захопливо і так достовірно.

Куди б не вирушила команда Дмитра - будьте певні: вона знайде і покаже вам щось дивовижне і невідоме навіть найзавзятішим мандрівникам. Але головне - ці програми не виглядають постановкою, їм віриш з першого і до останнього кадру.

А ще знімальна група "Світу навиворіт" невтомно розповідає світові про Україну. Знайомить з нашими традиціями, одягом, їжею, напоями - і японських мафіозі, і вождів диких племен, і навіть бабусю Барака Обами. Причому знайомить так, що забути неможливо.

Відео дня

Про все це та багато іншого читайте в ексклюзивному інтерв'ю Дмитра Комарова для OBOZREVATEL.

Дмитро Комаров: У Непалі ми дивом не сіли в літак, який потім розбився

Те, що хвилює всіх: яка країна буде після Японії?

Я поки не можу розкрити цю інтригу, зовсім скоро ви всі дізнаєтеся. Зараз завершується підготовка до від'їзду. Але можу сказати, що це буде повна протилежність Японії. Японія - країна майбутнього, де ми намагалися знайти для України модель розвитку шляхом найбільш цивілізованих країн.

Цього разу ми повернемося до класики "Світу навиворіт", і це буде експедиція в "кам'яний вік". Ми повернемося до витоків людства, цивілізації і покажемо те, що ще точно глядач "1+1" не бачив ніколи. А можливо, і європейський глядач. Ми заберемося дуже далеко, куди простим туристам не потрапити.

Японія

У кожній програмі ви даруєте місцевим жителям українські сувеніри і навчаєте базовим фразам. На екрані все виглядає дуже позитивно. А бували випадки неадекватних реакцій на такі подарунки?

Я вам розповім смішний випадок. Як ви знаєте, ми завжди даруємо сало - як один із символів української кухні. Раніше ніколи не було поганої реакції на цей делікатес. Але одного разу була можливість нарватися на неприємності. Якось в Кенії ми поїхали знімати бабусю Барака Обами. Їхали експромтом.

Село, звідки родом батько колишнього президента США, розташоване у 500 км від столиці Кенії Найробі. Приїхали ми на фазенду його бабусі, справжньої суперзірки, яка охоронялася військовими і поліцією. Нам сказали, що про інтерв'ю і мови немає, але просто познайомити нас із бабусею можна. Для цього нашу групу обшукали на металодетекторі, забрали всю знімальну техніку. Сказали, що якщо в особистій розмові вона вам скаже, що я готова зніматися, то тоді підете за технікою. А поки вона особисто не дасть добро, цього не буде.

У мене в руках був пакет з салом. І поліцейський запитує: "А що це у вас?". Ми говоримо: "Це українська їжа, сувенір просто, подарунок. Це м'ясо".

І ось ми приходимо під велике дерево, сідаємо на лавку і чекаємо на бабусю. Ось вона з'являється і повільно прямує в наш бік. Ми встали, природно, по протоколу, ввічливо схилили голови. Дивимося, чекаємо її. І у мене в руках пакет з салом. І тут до бабусі залишається 20 метрів, і до мене доходить: господи, вона ж мусульманка. Їй ні в жодному разі не можна дарувати сало.

Я швиденько даю сало Саші (оператор програми. - Ред.) і пошепки йому кричу: "Сховай сало. Сядеш на нього. Прибери, щоб не видно було. Будемо без подарунка".

Саша сховав за спину сало. Ми просто сіли, поговорили з бабусею хвилин 15. Вона відмовилася зніматися, а просто розповіла про свого онука, про те, як вона його любить. А ми так і пішли з салом. Подарувавши свинину, ми могли дуже грубо порушити мусульманські традиції.

Дмитро Комаров: У Непалі ми дивом не сіли в літак, який потім розбився

Пізніше ми зняли інше унікальне інтерв'ю - зі зведеним братом Барака Обами.

Ще цікаво, що дуже багатьом жителям екзотичних країн не подобається червона ікра. Вони просто плюються, коли ми пригощаємо.

Чи опинялися ви в ході зйомок в небезпечних для життя ситуаціях? Розкажіть про моменти, які складно забути.

Ми вже звикли до того, що небезпечна ситуація в нашому форматі зйомок - це норма. Саме такі моменти часто дозволяють зробити найцікавіші сюжети. Тому ми в принципі шукаємо найнебезпечніше. Такого було дуже багато.

Наприклад, у Новій Гвінеї наш оператор Саша Дмитрієв міг залишитися без ноги через гангрену. З тих джунглів неможливо швидко вибратися. Треба йти три дні пішки, три дні на човні і потім ще пару днів місцевими авіалініями до найближчої лікарні.

Інша ситуація була в Непалі, коли ми дивом не сіли в літак, який потім розбився. А ми повинні були в нього сісти. Це янгол-охоронець допоміг нам. Цю ситуацію мені теж складно забути, тому що я пам'ятаю, як більше доби ми шукали разом з рятувальниками і військовими місце падіння авіалайнера. Ми з Сашею одними з перших прибули на місце аварії і бачили розкидані речі, іграшки, комп'ютери, фотоапарати, телефони і тіла людей. Це було дуже страшно. Таке ніколи не забути.

Дмитро Комаров: У Непалі ми дивом не сіли в літак, який потім розбився

Найчастіше я згадую небезпечну ситуацію під час сходження на Айленд-пік в Непалі. Висота була більше 6000 м, ми десь три години піднімалися практично по прямовисній крижаній стіні. За допомогою жумара я піднімався по мотузці, врізався "кішками" в лід і йшов нагору. І якоїсь миті настало настільки сильне виснаження, що я раптом зрозумів, що не можу дихати.

Я здер балаклаву з обличчя, завис на мотузці просто над цим урвищем і став жадібно відкривати рот, намагатися проковтнути повітря. Серце почало битися так сильно, що мені здавалося, що у мене зараз буде ворушитися куртка. Я задихався. Тоді я подумав: "Господи, можна ж так і померти зараз". Потім я заспокоївся повністю, повисів просто кілька хвилин, трошки відійшов. І пішов далі. Це вже були фінальні ривки до вершини.

Було ще безліч небезпечних ситуацій, коли ми були на межі. Але такі моменти дуже загартовують і допомагають простіше і спокійніше дивитися на багато життєвих ситуацій.

Хто з героїв запам'ятався найбільше?

У будь-якому сезоні я можу згадати одного або більше героїв, які мені запам'яталися найбільше, і яких я б із задоволенням побачив. Серед них є ті, яким я хотів би ще допомогти, і ті, яким я продовжую допомагати.

Запам'яталася, наприклад, Фріда з Танзанії, альбіноска. Там альбіносів розбирають в буквальному сенсі на органи, "на запчастини", тому що люди вірять, що частини тіла альбіносів допомагають отримати бажане. Їх використовують чаклуни для заробітку грошей. Альбіносів стали вбивати і розпродавати по частинах. Наприклад, рука може коштувати 5 тисяч доларів.

У Танзанії ми познайомилися з дівчинкою Фрідою. Її вже викрадали, мало не вбили, її дивом врятували сусіди. Фріда все одно продовжує сидіти вдома, в небезпеці, тому що школа для альбіносів постійного проживання, яка перебуває під охороною, їй не по кишені. Ми тоді їй оплатили навчання, купили шкільну форму, взуття, одяг, всі необхідні речі для проживання в школі, познайомилися з директором. Відтоді вже минуло багато років.

Періодично хтось із українських туристів їде туди. Вони звертаються до мене через "1+1", я повідомляю координати нашого гіда, яка там теж живе - українка, жінка, з Харкова - і вона відводить їх до Фріди у школу. Вони теж допомагають грошима, продуктами, речами, оплачують школу надалі. Я передаю гроші час від часу теж. Як мінімум на те, щоб оплатити школу.

Тому що для нас насправді це не така критична сума. Навчання в школі коштує трохи більше 100 доларів на рік. Для танзанійців з невеликого селища це космічна сума. Там кілька сотень доларів в рік вирішують повністю питання безпеки цієї дівчинки. Ось до неї я дуже хочу з'їздити, подивитися, як вона виросла, поспілкуватися.

Візьмемо Непал. Там був Кахендра, найменша людина на планеті, якому ми допомогли повернутися до Книги рекордів Гіннеса і виконали його мрію - він політав на літаку в Гімалаях. Завдяки удачі і нашій наполегливості він зустрівся у себе вдома з найвідомішою людиною Непалу - з суперзіркою Раджешем Хамалом. Це було дуже круто.

Дмитро Комаров: У Непалі ми дивом не сіли в літак, який потім розбився

У Мексиці, наприклад, ми познайомилися з "людиною-вовком", обличчя якої сильно заросло волоссям. Він соромиться виходити на вулицю, ховається, тому що на нього всі оглядаються і сміються. Він заробляє, граючи в так званому "цирку для потвор". Репортажі про нього показували на "Діскавері" та інших світових тревел-телеканалах.

Зазвичай після того, як якогось героя показали на такому телеканалі, дуже складно з ним домовитися. Він стає зіркою, телеканали йому платять величезні гонорари. У нас таких бюджетів немає. У підсумку він довго від нас ховався, ми не могли його спіймати. А коли нам вдалося зустрітися і поговорити, ми пояснили, що не хочемо робити з нього чудовисько, а лише показати, як просту людину. Ми запитали, який гонорар, а він відповів: "Та нічого, хлопці, допоможіть чимось, мені важко. Але я не буду з вас нічого брати".

У минулому сезоні про Японію особисто для мене найголовнішою героїнею стала дівчинка, яка ледь не вкоротила собі віку. Ми вмовили її піднятися з нами на Фудзіяму, і це дійсно змінило її життя. Зараз ми підтримуємо контакт через гіда. У неї все нормально в родині, є чоловік, дітки. Вона відмовилася від думки про суїцид. Вона іноді через Google Перекладач пише мені японською і відправляє повідомлення. Я дуже радий, що з нею все добре.

Сходження на Фудзіяму

До нашої зустрічі вона вже намагалася покінчити життя самогубством. Людина, яка її тоді врятувала, справжній герой. Це Шиге-сан, японець, який за власною ініціативою ходить уздовж скель і патрулює. Коли бачить людину, яка хоче стрибнути, рятує її.

Кожен з цих героїв унікальний. А найулюбленіші сюжети для мене - це ті, в яких вдалося зробити якусь добру справу.

Наскільки жорстко ви дотримуєтесь сценарію під час зйомок? Чи багато є експромту? Розкажіть про випадок, коли все пішло настільки не за сценарієм, що програма в результаті вийшла зовсім іншою.

Ми не дотримуємося сценарію, у нас його просто не існує. Тому ми часто не можемо спланувати терміни наших експедицій. Це одна з наших особливостей. Якщо класична схема зйомок будь-якого великого телевізійного тревел-проекту - це чіткий сценарій і велика знімальна група, то у нас немає ні того, ні іншого.

Перед експедицією ми, звичайно ж, складаємо щось на зразок сценарних планів і списку тем. Гуглимо і вибираємо з книг, журналів і фільмів все, що відомо про країну. Вибираємо теми, які для нас актуальні, і відкидаємо зайве. І на місці зйомки вже орієнтуємося. Тобто, вирушаючи до "людини-вовка", ми, звісно, знаємо, що він є, але як пройде зйомка і чи відбудеться вона, передбачити не можемо. У нас швидше репортерська робота. Як воно пішло, так і показуємо в програмі. Це найцікавіше. Такий підхід дає нам можливість показати справжнє життя в країні.

Під час творчих зустрічей ми об'їхали 19 міст України, і питання про сценарії лунало дуже часто. Саша завжди відповідав: "Ви знаєте, для мене найскладніше в роботі - те, що, прокидаючись вранці, я ніколи не знаю, де я буду ввечері, в якому місті заночую - в тому ж готелі чи за 1000 км звідси".

У підсумку, приблизно половина тем у програмі - це те, про що ми навіть не знали до виїзду. Друга частина - просто ескізи тем, які ми хотіли зняти, але спланувати зйомку все одно не могли.

Дмитро Комаров: У Непалі ми дивом не сіли в літак, який потім розбився

Як ви шукаєте цікавих людей і місця? Як домовляєтеся про зйомки, особливо якщо у ваших героїв немає ні інтернету, ні мобільного телефону?

З нашими героями далеко не завжди можна заздалегідь домовитися. Як, наприклад, ти домовишся з племенем караваї в Новій Гвінеї, колишніми людожерами, які живуть далеко в джунглях у будинках на деревах, де немає ні електрики, ні телефону, нічого? До них потрібно добиратися з кількома пересадками: на літаку, потім на автомобілі, по річці дві доби в каное, потім пішки кілька днів по джунглях. У таких випадках питання про зйомку можливо вирішити лише на місці, і ніколи немає гарантії, що все вийде.

Тоді ми почали шукати місцевих гідів і турагентства, які б нам допомогли. І нам озвучили суму в 10 тисяч доларів за людину, за які нас би відвезли на сім днів у це плем'я. Я розумів, що сім днів - це дуже мало, 10 тисяч доларів - дуже багато, і немає жодних гарантій. Візьмуть гроші і кинуть. Я знаю з досвіду роботи в цих країнах - там треба довіряти, але перевіряти. І з незнайомими гідами, особливо в дорогі тури, вирушати варто з великою обережністю.

Тоді ми зібрали свою команду з оператора, гіда, закупили продуктів на місяць, включаючи подарунки аборигенам (кілька мішків з рисом, консерви, супи, вермішель - близько 500 кг вийшло), і поїхали невідомо куди без особливого плану і гарантій. Після дуже тривалого і складного шляху ми, нарешті, дісталися до місця проживання караваї, і нас зустріли голі аборигени. Далі вже на місці домовлялися. Особливо складно було знайти носія мови папуасів.

Дмитро Комаров: У Непалі ми дивом не сіли в літак, який потім розбився

Чи часто ви подорожуєте "для себе"? Яка роль вашого особистого досвіду і знань у створенні сценарію програми?

По суті, вся програма народжується в моїй голові. "Світ навиворіт" - це авторський проект, який мені допомагає робити команда дуже професійних і надійних людей. Я беру безпосередню участь на кожному етапі створення програми.

А чи подорожую я для себе? Ви знаєте, я намагаюся. Але все одно неминуче, де б я не був, починаю розвідувати країну для "Світу навиворіт". Так відбувається у 90% випадків. Приїжджаю кудись, бачу щось цікаве, починаю про це дізнаватися більше подробиць, потім шукати контакти. Потім думаю: "Ой, клас, а коли-небудь ми тут знімемо програму". Буває, що ось так визначається, якій країні буде присвячений наступний сезон.

Наприклад, так сталося з Індонезією. Якось я приїхав на Балі і хотів просто два тижні повалятися на пляжі. Спираючись на інтернет, я знав, що це райське місце, де пляжі, пальми і папуги. Приїхав до туристичного містечка Кута, а там трафік, багато народу, магазини, перша лінія біля траси. Мені не сподобалося.

Ось в чому краса самостійних подорожей - я вирішив змінити плани. Я просто взяв карту, покрутив, подивився. Бачу - на території Індонезії є острів Нова Гвінея і провінція Папуа. І там ті самі людожери. А що якщо мені змінити плани, і у відпустці не лежати на шезлонгу з книжкою, а поїхати в експедицію у джунглі Нової Гвінеї.

І я швиденько подивився в інтернеті стикування літаків, лоукостів, купив собі три квитки, зістикував їх, і за добу був у Новій Гвінеї. Який я був щасливий. Тобто замість того, щоб валятися бездумно на пляжі, я опинився в "кам'яному столітті". І там був повністю народжений сезон Індонезія. Власне, ідея виникла під час відпустки.

Дмитро Комаров: У Непалі ми дивом не сіли в літак, який потім розбився

Якби вас попросили вичерпно сформулювати відповідь на питання "Що це за країна, Україна?", як би ви відповіли? Які наші найяскравіші характерні риси?

Люди - найголовніше. І коли мене запитують, в якій країні я б хотів жити, я говорю, що тільки в Україні. В інші країни я хочу їздити і повертатися. Чому? Відповідь - люди. У нас неймовірно відкритий, позитивний народ. Тому жити хочеться тільки тут.

Які місця ви найбільше любите в Україні?

Найбільше люблю Карпати. Я людина гір, екстремал, тому мені особливо подобаються Драгобрат, Воловець, Пилипець, Буковель. Це ті місця, де я вважаю за краще проводити вільний час. І взимку, і влітку, якщо є можливість, я їду в Карпати.

Перерахуйте найважливіших людей у вашому житті.

У моєму житті найважливіші люди - це мої батьки, брат і сестра.

Про таку роботу, як у вас, мріють багато. Але постійні переїзди можуть виснажути. Як ви відпочиваєте? Чим займаєтеся у вільний час? Розкажіть про свої хобі.

Вважаю, що у мене ідеальний випадок, коли людина займається тим, що любить, і любить те, чим займається. Я настільки зрісся з проектом, що все моє життя так чи інакше присвячене йому. У відпустці я збираю інформацію для зйомок. Повертаючись, збираю її вже тут. Але якщо я зовсім хочу переключитися, можу почитати книгу. Люблю читати саме в поїздах.

У Києві не виходить сильно розслабитися, тому що завжди є нескінченний об'єм справ. Іноді так і хочеться сказати "Стоп! Знято!", але зі щоденними турботами це не спрацьовує. Взимку я люблю кататися на лижах, ходити в гори. Я обожнюю кататися на мотоциклі влітку. Ще одне моє захоплення - off-road експедиції на джипі кудись по бездоріжжю, щоб поїздити по болотах.

Обожнюю фотографувати, в тому числі на плівку. Сьогодні це екзотика вже, але я фотографую своєї плівковою "лійкою". Ще колекціоную фотоапарати, наприклад. Вже зібралася величезна колекція фотиків. Подобається готувати для своїх близьких якісь екзотичні страви. Том-ям, узбецький плов, наприклад. Якщо вдається викроїти вільний час у Києві, то найкраще його проводити з сім'єю десь на дачі. Або всім разом вирушити в невелику подорож.

Дмитро Комаров: У Непалі ми дивом не сіли в літак, який потім розбився

Як до вашої роботи ставляться батьки і кохана дівчина? Чи вистачає часу на особисте життя?

Звичайно, графік у мене дуже напружений, і важко повноцінно приділяти час родині. Але, ви знаєте, і моряки, і льотчики якось живуть. У мене саме графік льотчика і моряка. Я йду в рейс надовго, потім повертаюся.

Батьки, звичайно, за мене переживають. Я їх весь час обманюю. Коли я перебуваю в експедиції, ніколи не зізнаюся мамі, що я, наприклад, зараз піду на шеститисячник. Кажу, що ми зараз на якомусь пляжі і зв'язок не дуже хороший. Або можу прямо з джунглів Нової Гвінеї зателефонувати їм з супутникового телефону і збрехати, що я перебуваю в цивілізованому місці. А насправді я в такій глушині, що складно навіть уявити.

А що стосується питань про другу половинку, то я зараз вважаю за краще не плутати особисте життя і публічне. Не розповідаю деталі свого особистого життя.

Для туристів-початківців, які б країни порадили відвідати і чому?

Я всім рекомендую максимально відчувати на собі безвіз. Тим більше заходить лоукост Ryanair. Дивіться квитки на дати через півроку, через рік. Купуйте в будь-яку країну нехай навіть на пару днів, на вихідні. З метою економії, знімайте не готель, а кімнату в квартирі, і ви отримаєте особливий кайф, бо господар квартири зможе розповісти багато цікавого, підкаже, як куди дістатися, що подивитися. Так ви отримаєте максимум емоцій.

А якщо говорити про екзотику, мій найдешевший варіант її побачити - це поїхати в Індію. Ці враження не забудуться ніколи - це я вам гарантую. Це оптимальний вибір і для мільйонерів, і для тих, хто хоче подорожувати практично безкоштовно.

Бачили у вас в Instagram коментар дівчинки-підлітка з Тернополя "Без ваших програм не було б заради чого жити". Що б ви їй відповіли при особистій зустрічі?

Звичайно, такі коментарі мене дуже зворушують і надихають продовжувати робити те, що я роблю, навіть в найскладніших ситуаціях не падати духом. Шанувальники нашої програми - це головний стимул до того, щоб продовжувати знімати цей проект.

Дмитро Комаров: У Непалі ми дивом не сіли в літак, який потім розбився

Що стосується дівчини з Тернополя, я, на жаль, цей коментар не бачив. Але я хотів би сказати їй і всім іншим нашим глядачам і учасникам, що жити заради програми - це вже точно неправильно. Наш проект покликаний допомагати пізнавати щось нове, пізнавати, дивуватися, перемикатися, відпочивати.

Своєю програмою ми хочемо підштовхувати і надихати глядачів на те, щоб самостійно відкривати для себе нові куточки планети, подорожувати, не боятися робити сміливі кроки. Але жити заради неї, звісно ж, у жодному разі не треба.

Жити треба заради себе. Треба ставити собі мету, придумати для себе мрії і в жодному разі не здаватися, йти до них. Тому що той самий досвід нашої програми показує, що немає нічого неможливого. І навіть у ситуації, коли, здавалося б, все проти тебе і зняти просто неможливо, якщо ти не здаєшся, йдеш до цієї мети, ти обов'язково досягнеш результатів.

Тому хочу побажати дівчині з Тернополя, щоб у неї неодмінно з'явилася велика і важлива мета, заради якої вона буде жити і яка неодмінно збудеться.

Скоро стартує новий сезон проекту "Танці з зірками". Чи не думали про те, щоб взяти участь іще раз?

Вдруге брати участь я б не хотів, тому що мені цікавіше випробувати на собі щось нове. У минулому сезоні я отримав унікальний, незабутній досвід. Це був один з найяскравіших спогадів минулого року. Звісно, це було дуже важко морально і фізично. Але в підсумку, резюмуючи, результат був дуже позитивний. Але пора рухатися далі і пробувати щось нове.

Я можу дати пораду майбутнім учасникам "Танців з зірками" - тим, хто зараз, можливо, саме на стадії ухвалення рішення, брати участь чи ні. Безумовно, беріть участь!

Я бажаю новим учасникам терпіння, витримки, адже це буде дуже непростий період у житті. Графік буде божевільним, ви кожен день будете проводити в танцювальній студії, і ні для чого більше не залишиться часу, але повірте, в результаті ви про це не пошкодуєте, а отримаєте унікальний досвід і спогади.

Дмитро Комаров: У Непалі ми дивом не сіли в літак, який потім розбився

Як повідомляв OBOZREVATEL, раніше Дмитро Комаров назвав три головні речі, за винятком грошей і паспорта, без яких він не уявляє собі подорож.