Дмитро Комаров: У Непалі ми дивом не сіли в літак, який потім розбився

Рейтинги програми "Світ навиворіт", яку Дмитро Комаров веде ось уже сім років, стабільно високі. І це не дивно - жодне українське телешоу не занурює глядача в атмосферу мандрів так глибоко, так захопливо і так достовірно.

Відео дня

Куди б не вирушила команда Дмитра - будьте певні: вона знайде і покаже вам щось дивовижне і невідоме навіть найзавзятішим мандрівникам. Але головне - ці програми не виглядають постановкою, їм віриш з першого і до останнього кадру.

А ще знімальна група "Світу навиворіт" невтомно розповідає світові про Україну. Знайомить з нашими традиціями, одягом, їжею, напоями - і японських мафіозі, і вождів диких племен, і навіть бабусю Барака Обами. Причому знайомить так, що забути неможливо.

Про все це та багато іншого читайте в ексклюзивному інтерв'ю Дмитра Комарова для OBOZREVATEL.

Те, що хвилює всіх: яка країна буде після Японії?

Я поки не можу розкрити цю інтригу, зовсім скоро ви всі дізнаєтеся. Зараз завершується підготовка до від'їзду. Але можу сказати, що це буде повна протилежність Японії. Японія - країна майбутнього, де ми намагалися знайти для України модель розвитку шляхом найбільш цивілізованих країн.

Цього разу ми повернемося до класики "Світу навиворіт", і це буде експедиція в "кам'яний вік". Ми повернемося до витоків людства, цивілізації і покажемо те, що ще точно глядач "1+1" не бачив ніколи. А можливо, і європейський глядач. Ми заберемося дуже далеко, куди простим туристам не потрапити.

У кожній програмі ви даруєте місцевим жителям українські сувеніри і навчаєте базовим фразам. На екрані все виглядає дуже позитивно. А бували випадки неадекватних реакцій на такі подарунки?

Я вам розповім смішний випадок. Як ви знаєте, ми завжди даруємо сало - як один із символів української кухні. Раніше ніколи не було поганої реакції на цей делікатес. Але одного разу була можливість нарватися на неприємності. Якось в Кенії ми поїхали знімати бабусю Барака Обами. Їхали експромтом.

Село, звідки родом батько колишнього президента США, розташоване у 500 км від столиці Кенії Найробі. Приїхали ми на фазенду його бабусі, справжньої суперзірки, яка охоронялася військовими і поліцією. Нам сказали, що про інтерв'ю і мови немає, але просто познайомити нас із бабусею можна. Для цього нашу групу обшукали на металодетекторі, забрали всю знімальну техніку. Сказали, що якщо в особистій розмові вона вам скаже, що я готова зніматися, то тоді підете за технікою. А поки вона особисто не дасть добро, цього не буде.

У мене в руках був пакет з салом. І поліцейський запитує: "А що це у вас?". Ми говоримо: "Це українська їжа, сувенір просто, подарунок. Це м'ясо".

І ось ми приходимо під велике дерево, сідаємо на лавку і чекаємо на бабусю. Ось вона з'являється і повільно прямує в наш бік. Ми встали, природно, по протоколу, ввічливо схилили голови. Дивимося, чекаємо її. І у мене в руках пакет з салом. І тут до бабусі залишається 20 метрів, і до мене доходить: господи, вона ж мусульманка. Їй ні в жодному разі не можна дарувати сало.

Я швиденько даю сало Саші (оператор програми. - Ред.) і пошепки йому кричу: "Сховай сало. Сядеш на нього. Прибери, щоб не видно було. Будемо без подарунка".

Саша сховав за спину сало. Ми просто сіли, поговорили з бабусею хвилин 15. Вона відмовилася зніматися, а просто розповіла про свого онука, про те, як вона його любить. А ми так і пішли з салом. Подарувавши свинину, ми могли дуже грубо порушити мусульманські традиції.

Пізніше ми зняли інше унікальне інтерв'ю - зі зведеним братом Барака Обами.

Ще цікаво, що дуже багатьом жителям екзотичних країн не подобається червона ікра. Вони просто плюються, коли ми пригощаємо.

Чи опинялися ви в ході зйомок в небезпечних для життя ситуаціях? Розкажіть про моменти, які складно забути.

Ми вже звикли до того, що небезпечна ситуація в нашому форматі зйомок - це норма. Саме такі моменти часто дозволяють зробити найцікавіші сюжети. Тому ми в принципі шукаємо найнебезпечніше. Такого було дуже багато.

Наприклад, у Новій Гвінеї наш оператор Саша Дмитрієв міг залишитися без ноги через гангрену. З тих джунглів неможливо швидко вибратися. Треба йти три дні пішки, три дні на човні і потім ще пару днів місцевими авіалініями до найближчої лікарні.

Інша ситуація була в Непалі, коли ми дивом не сіли в літак, який потім розбився. А ми повинні були в нього сісти. Це янгол-охоронець допоміг нам. Цю ситуацію мені теж складно забути, тому що я пам'ятаю, як більше доби ми шукали разом з рятувальниками і військовими місце падіння авіалайнера. Ми з Сашею одними з перших прибули на місце аварії і бачили розкидані речі, іграшки, комп'ютери, фотоапарати, телефони і тіла людей. Це було дуже страшно. Таке ніколи не забути.

Найчастіше я згадую небезпечну ситуацію під час сходження на Айленд-пік в Непалі. Висота була більше 6000 м, ми десь три години піднімалися практично по прямовисній крижаній стіні. За допомогою жумара я піднімався по мотузці, врізався "кішками" в лід і йшов нагору. І якоїсь миті настало настільки сильне виснаження, що я раптом зрозумів, що не можу дихати.

Я здер балаклаву з обличчя, завис на мотузці просто над цим урвищем і став жадібно відкривати рот, намагатися проковтнути повітря. Серце почало битися так сильно, що мені здавалося, що у мене зараз буде ворушитися куртка. Я задихався. Тоді я подумав: "Господи, можна ж так і померти зараз". Потім я заспокоївся повністю, повисів просто кілька хвилин, трошки відійшов. І пішов далі. Це вже були фінальні ривки до вершини.

Було ще безліч небезпечних ситуацій, коли ми були на межі. Але такі моменти дуже загартовують і допомагають простіше і спокійніше дивитися на багато життєвих ситуацій.

Хто з героїв запам'ятався найбільше?

У будь-якому сезоні я можу згадати одного або більше героїв, які мені запам'яталися найбільше, і яких я б із задоволенням побачив. Серед них є ті, яким я хотів би ще допомогти, і ті, яким я продовжую допомагати.

Запам'яталася, наприклад, Фріда з Танзанії, альбіноска. Там альбіносів розбирають в буквальному сенсі на органи, "на запчастини", тому що люди вірять, що частини тіла альбіносів допомагають отримати бажане. Їх використовують чаклуни для заробітку грошей. Альбіносів стали вбивати і розпродавати по частинах. Наприклад, рука може коштувати 5 тисяч доларів.

У Танзанії ми познайомилися з дівчинкою Фрідою. Її вже викрадали, мало не вбили, її дивом врятували сусіди. Фріда все одно продовжує сидіти вдома, в небезпеці, тому що школа для альбіносів постійного проживання, яка перебуває під охороною, їй не по кишені. Ми тоді їй оплатили навчання, купили шкільну форму, взуття, одяг, всі необхідні речі для проживання в школі, познайомилися з директором. Відтоді вже минуло багато років.

Читайте: Відомий телеведучий показав вождя екс-людожерів у вишиванці: фотофакт

Періодично хтось із українських туристів їде туди. Вони звертаються до мене через "1+1", я повідомляю координати нашого гіда, яка там теж живе - українка, жінка, з Харкова - і вона відводить їх до Фріди у школу. Вони теж допомагають грошима, продуктами, речами, оплачують школу надалі. Я передаю гроші час від часу теж. Як мінімум на те, щоб оплатити школу.

Тому що для нас насправді це не така критична сума. Навчання в школі коштує трохи більше 100 доларів на рік. Для танзанійців з невеликого селища це космічна сума. Там кілька сотень доларів в рік вирішують повністю питання безпеки цієї дівчинки. Ось до неї я дуже хочу з'їздити, подивитися, як вона виросла, поспілкуватися.

Візьмемо Непал. Там був Кахендра, найменша людина на планеті, якому ми допомогли повернутися до Книги рекордів Гіннеса і виконали його мрію - він політав на літаку в Гімалаях. Завдяки удачі і нашій наполегливості він зустрівся у себе вдома з найвідомішою людиною Непалу - з суперзіркою Раджешем Хамалом. Це було дуже круто.

У Мексиці, наприклад, ми познайомилися з "людиною-вовком", обличчя якої сильно заросло волоссям. Він соромиться виходити на вулицю, ховається, тому що на нього всі оглядаються і сміються. Він заробляє, граючи в так званому "цирку для потвор". Репортажі про нього показували на "Діскавері" та інших світових тревел-телеканалах.

Зазвичай після того, як якогось героя показали на такому телеканалі, дуже складно з ним домовитися. Він стає зіркою, телеканали йому платять величезні гонорари. У нас таких бюджетів немає. У підсумку він довго від нас ховався, ми не могли його спіймати. А коли нам вдалося зустрітися і поговорити, ми пояснили, що не хочемо робити з нього чудовисько, а лише показати, як просту людину. Ми запитали, який гонорар, а він відповів: "Та нічого, хлопці, допоможіть чимось, мені важко. Але я не буду з вас нічого брати".

У минулому сезоні про Японію особисто для мене найголовнішою героїнею стала дівчинка, яка ледь не вкоротила собі віку. Ми вмовили її піднятися з нами на Фудзіяму, і це дійсно змінило її життя. Зараз ми підтримуємо контакт через гіда. У неї все нормально в родині, є чоловік, дітки. Вона відмовилася від думки про суїцид. Вона іноді через Google Перекладач пише мені японською і відправляє повідомлення. Я дуже радий, що з нею все добре.

До нашої зустрічі вона вже намагалася покінчити життя самогубством. Людина, яка її тоді врятувала, справжній герой. Це Шиге-сан, японець, який за власною ініціативою ходить уздовж скель і патрулює. Коли бачить людину, яка хоче стрибнути, рятує її.

Читайте: Екс-учасник "Танців із зірками" врятував дівчину від самогубства

Кожен з цих героїв унікальний. А найулюбленіші сюжети для мене - це ті, в яких вдалося зробити якусь добру справу.

Наскільки жорстко ви дотримуєтесь сценарію під час зйомок? Чи багато є експромту? Розкажіть про випадок, коли все пішло настільки не за сценарієм, що програма в результаті вийшла зовсім іншою.

Ми не дотримуємося сценарію, у нас його просто не існує. Тому ми часто не можемо спланувати терміни наших експедицій. Це одна з наших особливостей. Якщо класична схема зйомок будь-якого великого телевізійного тревел-проекту - це чіткий сценарій і велика знімальна група, то у нас немає ні того, ні іншого.

Перед експедицією ми, звичайно ж, складаємо щось на зразок сценарних планів і списку тем. Гуглимо і вибираємо з книг, журналів і фільмів все, що відомо про країну. Вибираємо теми, які для нас актуальні, і відкидаємо зайве. І на місці зйомки вже орієнтуємося. Тобто, вирушаючи до "людини-вовка", ми, звісно, знаємо, що він є, але як пройде зйомка і чи відбудеться вона, передбачити не можемо. У нас швидше репортерська робота. Як воно пішло, так і показуємо в програмі. Це найцікавіше. Такий підхід дає нам можливість показати справжнє життя в країні.

Під час творчих зустрічей ми об'їхали 19 міст України, і питання про сценарії лунало дуже часто. Саша завжди відповідав: "Ви знаєте, для мене найскладніше в роботі - те, що, прокидаючись вранці, я ніколи не знаю, де я буду ввечері, в якому місті заночую - в тому ж готелі чи за 1000 км звідси".

У підсумку, приблизно половина тем у програмі - це те, про що ми навіть не знали до виїзду. Друга частина - просто ескізи тем, які ми хотіли зняти, але спланувати зйомку все одно не могли.

Як ви шукаєте цікавих людей і місця? Як домовляєтеся про зйомки, особливо якщо у ваших героїв немає ні інтернету, ні мобільного телефону?

З нашими героями далеко не завжди можна заздалегідь домовитися. Як, наприклад, ти домовишся з племенем караваї в Новій Гвінеї, колишніми людожерами, які живуть далеко в джунглях у будинках на деревах, де немає ні електрики, ні телефону, нічого? До них потрібно добиратися з кількома пересадками: на літаку, потім на автомобілі, по річці дві доби в каное, потім пішки кілька днів по джунглях. У таких випадках питання про зйомку можливо вирішити лише на місці, і ніколи немає гарантії, що все вийде.

Тоді ми почали шукати місцевих гідів і турагентства, які б нам допомогли. І нам озвучили суму в 10 тисяч доларів за людину, за які нас би відвезли на сім днів у це плем'я. Я розумів, що сім днів - це дуже мало, 10 тисяч доларів - дуже багато, і немає жодних гарантій. Візьмуть гроші і кинуть. Я знаю з досвіду роботи в цих країнах - там треба довіряти, але перевіряти. І з незнайомими гідами, особливо в дорогі тури, вирушати варто з великою обережністю.

Тоді ми зібрали свою команду з оператора, гіда, закупили продуктів на місяць, включаючи подарунки аборигенам (кілька мішків з рисом, консерви, супи, вермішель - близько 500 кг вийшло), і поїхали невідомо куди без особливого плану і гарантій. Після дуже тривалого і складного шляху ми, нарешті, дісталися до місця проживання караваї, і нас зустріли голі аборигени. Далі вже на місці домовлялися. Особливо складно було знайти носія мови папуасів.

Чи часто ви подорожуєте "для себе"? Яка роль вашого особистого досвіду і знань у створенні сценарію програми?

По суті, вся програма народжується в моїй голові. "Світ навиворіт" - це авторський проект, який мені допомагає робити команда дуже професійних і надійних людей. Я беру безпосередню участь на кожному етапі створення програми.

А чи подорожую я для себе? Ви знаєте, я намагаюся. Але все одно неминуче, де б я не був, починаю розвідувати країну для "Світу навиворіт". Так відбувається у 90% випадків. Приїжджаю кудись, бачу щось цікаве, починаю про це дізнаватися більше подробиць, потім шукати контакти. Потім думаю: "Ой, клас, а коли-небудь ми тут знімемо програму". Буває, що ось так визначається, якій країні буде присвячений наступний сезон.

Наприклад, так сталося з Індонезією. Якось я приїхав на Балі і хотів просто два тижні повалятися на пляжі. Спираючись на інтернет, я знав, що це райське місце, де пляжі, пальми і папуги. Приїхав до туристичного містечка Кута, а там трафік, багато народу, магазини, перша лінія біля траси. Мені не сподобалося.

Ось в чому краса самостійних подорожей - я вирішив змінити плани. Я просто взяв карту, покрутив, подивився. Бачу - на території Індонезії є острів Нова Гвінея і провінція Папуа. І там ті самі людожери. А що якщо мені змінити плани, і у відпустці не лежати на шезлонгу з книжкою, а поїхати в експедицію у джунглі Нової Гвінеї.

І я швиденько подивився в інтернеті стикування літаків, лоукостів, купив собі три квитки, зістикував їх, і за добу був у Новій Гвінеї. Який я був щасливий. Тобто замість того, щоб валятися бездумно на пляжі, я опинився в "кам'яному столітті". І там був повністю народжений сезон Індонезія. Власне, ідея виникла під час відпустки.

Якби вас попросили вичерпно сформулювати відповідь на питання "Що це за країна, Україна?", як би ви відповіли? Які наші найяскравіші характерні риси?

Люди - найголовніше. І коли мене запитують, в якій країні я б хотів жити, я говорю, що тільки в Україні. В інші країни я хочу їздити і повертатися. Чому? Відповідь - люди. У нас неймовірно відкритий, позитивний народ. Тому жити хочеться тільки тут.

Які місця ви найбільше любите в Україні?

Найбільше люблю Карпати. Я людина гір, екстремал, тому мені особливо подобаються Драгобрат, Воловець, Пилипець, Буковель. Це ті місця, де я вважаю за краще проводити вільний час. І взимку, і влітку, якщо є можливість, я їду в Карпати.

Перерахуйте найважливіших людей у вашому житті.

У моєму житті найважливіші люди - це мої батьки, брат і сестра.

Читайте: Телеведучий Дмитро Комаров вперше показав свою дівчину

Про таку роботу, як у вас, мріють багато. Але постійні переїзди можуть виснажути. Як ви відпочиваєте? Чим займаєтеся у вільний час? Розкажіть про свої хобі.

Вважаю, що у мене ідеальний випадок, коли людина займається тим, що любить, і любить те, чим займається. Я настільки зрісся з проектом, що все моє життя так чи інакше присвячене йому. У відпустці я збираю інформацію для зйомок. Повертаючись, збираю її вже тут. Але якщо я зовсім хочу переключитися, можу почитати книгу. Люблю читати саме в поїздах.

У Києві не виходить сильно розслабитися, тому що завжди є нескінченний об'єм справ. Іноді так і хочеться сказати "Стоп! Знято!", але зі щоденними турботами це не спрацьовує. Взимку я люблю кататися на лижах, ходити в гори. Я обожнюю кататися на мотоциклі влітку. Ще одне моє захоплення - off-road експедиції на джипі кудись по бездоріжжю, щоб поїздити по болотах.

Читайте: Телеведучий Дмитро Комаров у відпустці на Філіппінах потрапив у страшний шторм

Обожнюю фотографувати, в тому числі на плівку. Сьогодні це екзотика вже, але я фотографую своєї плівковою "лійкою". Ще колекціоную фотоапарати, наприклад. Вже зібралася величезна колекція фотиків. Подобається готувати для своїх близьких якісь екзотичні страви. Том-ям, узбецький плов, наприклад. Якщо вдається викроїти вільний час у Києві, то найкраще його проводити з сім'єю десь на дачі. Або всім разом вирушити в невелику подорож.

Як до вашої роботи ставляться батьки і кохана дівчина? Чи вистачає часу на особисте життя?

Звичайно, графік у мене дуже напружений, і важко повноцінно приділяти час родині. Але, ви знаєте, і моряки, і льотчики якось живуть. У мене саме графік льотчика і моряка. Я йду в рейс надовго, потім повертаюся.

Батьки, звичайно, за мене переживають. Я їх весь час обманюю. Коли я перебуваю в експедиції, ніколи не зізнаюся мамі, що я, наприклад, зараз піду на шеститисячник. Кажу, що ми зараз на якомусь пляжі і зв'язок не дуже хороший. Або можу прямо з джунглів Нової Гвінеї зателефонувати їм з супутникового телефону і збрехати, що я перебуваю в цивілізованому місці. А насправді я в такій глушині, що складно навіть уявити.

А що стосується питань про другу половинку, то я зараз вважаю за краще не плутати особисте життя і публічне. Не розповідаю деталі свого особистого життя.

Для туристів-початківців, які б країни порадили відвідати і чому?

Я всім рекомендую максимально відчувати на собі безвіз. Тим більше заходить лоукост Ryanair. Дивіться квитки на дати через півроку, через рік. Купуйте в будь-яку країну нехай навіть на пару днів, на вихідні. З метою економії, знімайте не готель, а кімнату в квартирі, і ви отримаєте особливий кайф, бо господар квартири зможе розповісти багато цікавого, підкаже, як куди дістатися, що подивитися. Так ви отримаєте максимум емоцій.

А якщо говорити про екзотику, мій найдешевший варіант її побачити - це поїхати в Індію. Ці враження не забудуться ніколи - це я вам гарантую. Це оптимальний вибір і для мільйонерів, і для тих, хто хоче подорожувати практично безкоштовно.

Бачили у вас в Instagram коментар дівчинки-підлітка з Тернополя "Без ваших програм не було б заради чого жити". Що б ви їй відповіли при особистій зустрічі?

Звичайно, такі коментарі мене дуже зворушують і надихають продовжувати робити те, що я роблю, навіть в найскладніших ситуаціях не падати духом. Шанувальники нашої програми - це головний стимул до того, щоб продовжувати знімати цей проект.

Що стосується дівчини з Тернополя, я, на жаль, цей коментар не бачив. Але я хотів би сказати їй і всім іншим нашим глядачам і учасникам, що жити заради програми - це вже точно неправильно. Наш проект покликаний допомагати пізнавати щось нове, пізнавати, дивуватися, перемикатися, відпочивати.

Своєю програмою ми хочемо підштовхувати і надихати глядачів на те, щоб самостійно відкривати для себе нові куточки планети, подорожувати, не боятися робити сміливі кроки. Але жити заради неї, звісно ж, у жодному разі не треба.

Жити треба заради себе. Треба ставити собі мету, придумати для себе мрії і в жодному разі не здаватися, йти до них. Тому що той самий досвід нашої програми показує, що немає нічого неможливого. І навіть у ситуації, коли, здавалося б, все проти тебе і зняти просто неможливо, якщо ти не здаєшся, йдеш до цієї мети, ти обов'язково досягнеш результатів.

Тому хочу побажати дівчині з Тернополя, щоб у неї неодмінно з'явилася велика і важлива мета, заради якої вона буде жити і яка неодмінно збудеться.

Скоро стартує новий сезон проекту "Танці з зірками". Чи не думали про те, щоб взяти участь іще раз?

Вдруге брати участь я б не хотів, тому що мені цікавіше випробувати на собі щось нове. У минулому сезоні я отримав унікальний, незабутній досвід. Це був один з найяскравіших спогадів минулого року. Звісно, це було дуже важко морально і фізично. Але в підсумку, резюмуючи, результат був дуже позитивний. Але пора рухатися далі і пробувати щось нове.

Я можу дати пораду майбутнім учасникам "Танців з зірками" - тим, хто зараз, можливо, саме на стадії ухвалення рішення, брати участь чи ні. Безумовно, беріть участь!

Я бажаю новим учасникам терпіння, витримки, адже це буде дуже непростий період у житті. Графік буде божевільним, ви кожен день будете проводити в танцювальній студії, і ні для чого більше не залишиться часу, але повірте, в результаті ви про це не пошкодуєте, а отримаєте унікальний досвід і спогади.