"В Запоріжжі залишалася мама": призер Олімпіади пережив страшні моменти, коли чув вибухи і не мав зв'язку з рідними

Призер Олімпійських ігор в Парижі-2024 і Євроігр в Польщі-2023 у метанні молоту Михайло Кохан зустрів повномасштабне вторгнення РФ в лютому 2022 року на зборах в Туреччині. А його мама у цей час залишались під вибухами у Запоріжжі, через що легкоатлет не знаходив собі місця. Війна з Росією змінила Михайла, який навчився глибше розуміти чужий біль і переживання, а також час, проведений з рідними.

Відео дня

Титулований легкоатлет відповів на 10 питань OBOZ.UA про останні три роки російської агресії, найстрашніші і найщасливіші моменти, а також розповів про свій внесок у боротьбу з агресором.

1. 23 лютого 2022 року я засинав з думками про завтрашнє тренування, ретельно продумуючи робочий план для важливого підготовчого збору. Я знаходився у Туреччині, попереду чекали відповідальні дні, і я розумів, що від моєї підготовки залежатиме успіх подальшого виступу в сезоні.

2. Коли я прокинувся 24 лютого на зборах у Туреччині, то одразу побачив безліч повідомлень від рідних і друзів, які залишалися в Україні. Стурбований я швидко відкрив новини у телеграм-каналах. Всередині наростало хвилювання – в Запоріжжі залишалася моя мама, і я не знав, що відбувається вдома.

3. В перші дні повномасштабної війни, оскільки я не міг одразу повернутися додому, то робив усе, що було в моїх силах за кордоном. Я фінансово підтримував військових і постраждалих цивільних, а також віддалено допомагав близьким знайти безпечне місце – подалі від вибухів і війни. Кожного дня я тримав зв’язок з рідними, намагаючись хоча б на відстані бути для них опорою.

4. Як мене змінила повномасштабна війна? Я став більш відповідальним і емпатичним, навчився глибше розуміти чужий біль і переживання. Тепер я завжди готовий прийти на допомогу, якщо це в моїх силах, і ціную моменти, проведені з рідними, як ніколи раніше.

5. Війна навчила мене завжди бути напоготові й готовим до будь-яких випробувань у житті. Я зрозумів, наскільки важливо цінувати кожну мить, приймати швидкі рішення та підтримувати тих, хто поруч, рідних, навіть на відстані.

6. Найстрашніші моменти за останні три роки – це чути звуки вибухів у рідному місті й не мати змоги зв’язатися з близькими і рідними. Ці безпорадність і невідомість були найважчими випробуваннями, змушуючи мене кожної хвилини хвилюватися за їхню безпеку.

7. Найщасливіші моменти за останні три роки – це час, проведений з родиною та близькими людьми. У такі миті я особливо відчуваю цінність рідних обіймів і простих розмов. Звісно, мене також надихають і мої перемоги у спорті. Вони не лише приносять радість і гордість, а й роблять мою країну більш впізнаваною у світі. Це ще один спосіб показати силу нашого народу та довести, що навіть у найважчі часи ми здатні досягати великих висот.

8. Найбільшу надію мені дає єдність нашого народу, незламність військових і підтримка України з боку інших країн. Віра в перемогу та взаємопідтримка стали для мене джерелом сили й натхнення рухатися вперед.

9. Я робив свій вклад тим, що намагався допомагати фінансово за своїми можливостями, підтримуючи тих, хто цього потребував. Окрім цього, продовжував прославляти свою країну у спорті, доводячи, що навіть у найскладніші часи українці здатні досягати висот і бути сильними на міжнародній арені.

Перемога на Кубку Європи в перший місяць повномасштабного вторгнення назавжди закарбується в моїй пам'яті. Тоді це було ще більш важливо, ніж завжди, й мало особливе значення.

10. Після закінчення війна я обов'язково продовжу підтримувати свою країну, допомагати у відновленні та робити все можливе, щоб Україна ставала ще сильнішою. Ця війна навчила мене цінувати кожен момент, і я хочу жити так, щоб виправдати всі ті жертви, які були принесені заради нашого майбутнього.