"За межею можливого": Говорова оцінила Усика, Магучіх і Харлан, розповіла про навігацію для Києва і як ветеранів рятує спорт

Заступниця голови КМДА з питань здійснення самоврядних повноважень, бронзова призерка Олімпіади-2000 у потрійному стрибку Олена Говорова не бачить сенсу оцінювати виступ збірної України на Іграх-2024 в Парижі, коли в країні триває війна. Але відома атлетка і функціонерка бачить, як спорт допомагає поставити на ноги ветеранів, дає сили цивільним, і наразі зі своїми колегами закінчує цікаву навігацію для Києва.

Відео дня

У розмові з OBOZ.UA Говорова відзначила, наскільки сильно змінились Олімпійські ігри за чверть століття, розповіла, що зараз потрібно українському спорту і яке значення для нього мають такі постаті, як Харлан, Усик і Магучіх, а також навела історію ветерана, який упродовж року після поранення не виходив із квартири, але друзі допомогли знайти необхідний стимул.

– Ви були на Олімпійських іграх-2024. Наскільки, на ваш погляд, змінилися Олімпіади за ці 24 роки, коли ви вигравали нагороду на найпрестижніших стартах планети?

– Змінилися, звісна річ, тому що все йде вперед. І я пам'ятаю, що для нас у 2000 році мобільні телефони – це була така новина. Я пам'ятаю, що ми всі купили в Сіднеї собі мобільні… Ну, не те щоб новина, але все одно вони тільки-тільки з'являлися. І тоді не було ані камер, ані такої можливості опрацьовувати стрибки, ані такої можливості бачити. Це був зовсім інший рівень, хоча результати були, дай Боже.

Але все залишилося так само, і добре, що на арени повернулися глядачі. Тому що це і є родзинка, такий смаколик Олімпійських ігор, коли ти виходиш змагатися, і за тебе вболіває весь стадіон, коли він вирує. Адже стадіон живе, коли на ньому проходять змагання, коли на ньому відбуваються події. Так і Олімпійські ігри. Коли глядачі дивляться, коли все це емоційно, це зовсім інакше сприймається. Мені є з чим порівнювати. Наприклад, Токіо-2021 під час пандемії і Париж-2024 – це абсолютно різні Олімпійські ігри.

Це круто, що в Японії змогли провести Олімпіаду під час ковіду, а Париж мене вразив. Олімпійські ігри у Франції мене вразили, оскільки я думала, що там будуть такі суворі правила безпеки, що потрібно буде на змагання проходити на три години раніше. Але ні, все було невимушено й легко. Однак я розумію, скільки роботи для цього було зроблено.

Ну і відкриття Олімпійських ігор-2024, яке вперше проходило саме в місті, а не на стадіоні, теж не могло не вразити. Наскільки воно було яскравим. Так, є прихильники і є, навпаки, люди, яким не сподобалось, але особисто для мене Париж – це, мабуть, найкращі Олімпійські ігри.

Вразила поведінка атлетів під час змагань. Це вже більше такі розкуті спортсмени, які зосереджені, які дійсно роблять шоу, а не просто змагаються на результат. І це приємно бачити, приємно вболівати, приємно дивитися. Це інші емоції, коли ти зараз як глядач дивишся Олімпійські ігри.

– А чим ще вас приємно чи, навпаки, неприємно вразив Париж-2024? І як оцінюєте виступ української збірної?

– Ну, я була недовго на Олімпійських іграх, усього чотири дні. І за цей час те, що я побачила, мене дуже приємно вразило, тому що такі елементарні речі, як правильно доїхати до тієї чи іншої арени, було зрозуміло, навіть якщо ти ніякої мови не розумієш, а тільки знаєш назву стадіону, який тобі потрібен. І всюди ми весь час пересувалися на метро, і поруч завжди були волонтери, які допомагали.

Можливо, вони не так добре знають англійську мову, але жестами вони допомагали всюди. З'являлися, як тільки тобі потрібна була якась допомога – чи то купити квиток, чи то пройти в той чи інший бік. Зустрічали, коли проходили security, коли показували квитки на арені. Всюди посміхалися, всюди доброзичливість. Це було дуже приємно.

Звісно, мене вразили спортивні арени, на яких проходили змагання. Дуже зручні, дуже новітні, дуже потужні. І просто одне задоволення вболівати або дивитися там ті чи інші змагання. Це дуже яскраво й дуже гарно. Вразило те, що під час Олімпіади практично всюди були заповнені трибуни. А на легкій атлетиці з самого ранку повний стадіон. Це я вже бачила по телевізору, тому що не потрапила на неї на Олімпійських іграх.

Тобто французи вміють вболівати. Культура вболівання в них, мені здається, в крові. Це було так гарно і так емоційно. І нашу збірну зустрічали на всіх аренах гучними оплесками. І це дійсно було дуже приємно бачити, розуміючи, яка підтримка була в наших атлетів на Олімпійських іграх у Парижі.

А оцінювати виступ української збірної я не буду. От не буду, чесно, тому що це... Про яку оцінку може йтися, коли в країні війна? Коли кожен готується, коли кожен розуміє, що він представляє свою батьківщину, свою рідну країну – вільну, сильну та незалежну. І вся Україна надала їм таку змогу, особливо наші хлопці й дівчата, які на передовій. Вони надали змогу нашим спортсменам представляти Україну на Олімпійських іграх.

Оцінка тут не те що недоречна... Не може бути оцінки виступу олімпійської збірної, тому що кожен робив те, що міг зробити на той період. Кожен готувався так, як йому дозволяли умови й обставини. А іноді це було дуже важко. І скільки наших дівчат залишили вдома своїх маленьких дітей і готувалися на зубах, щоб показати результат і відібратися на Олімпійські ігри та якомога краще там виступити.

Так, іноді українцям не вистачало. Не вистачало сотої чи десятої, щоб піднятися на п'єдестал пошани. Але який шлях вони пройшли до цього, щоб поїхати на Олімпійські ігри та показати цей результат. Адже за кожним результатом є своя історія. Складна, болюча історія. Тому що війна зайшла в усі домівки, зайшла в усі родини нашої країни.

– Над якими спортивними проєктами в столиці зараз ведеться робота?

– Передусім це спортивна реабілітація ветеранів – захисниць і захисників. На сьогодні створено комунальне підприємство "Мілітарі Спорт", яке об'єднає зусилля всіх і направлене на те, щоб працювати саме з ветеранами, з військовими, щоб надавати всі можливі й неможливі послуги, інформацію, заходи щодо ветеранського спорту. Це дуже важливо для нас.

Мені здається, що ми одні з перших створили саме комунальне підприємство, тому що це такий великий пласт роботи, який потрібно зробити. І не завтра, а ще вчора. Тому саме в цьому напрямі ми сьогодні працюємо, працюємо дуже швидко, контактуємо з усіма, намагаємось усе зробити якомога краще для наших захисниць і захисників.

Стосовно інших проєктів, то зараз у нас на виході спортивні маршрути міста Києва. Ми зробили навігацію по місту. В кожному районі створено спортивний маршрут, на якому будуть стояти вказівники, дистанція, час по маршруту, які цікавинки розташовані на цьому маршруті, щоб людина могла і побігати, і пройтися, й ознайомитися з цікавими місцями нашого міста.

І дуже важливо, що це в кожному районі. Тобто киянину або нашим гостям не треба їхати кудись для того, щоб привести активне дозвілля. Я дуже сподіваюся, що цей проєкт буде популярним серед мешканців Києва. На початку його створення ми обговорювали маршрути з біговою спільнотою, з Асоціацією масового спорту, яка дуже допомогла в реалізації цієї ідеї, цього проєкту.

Також нам прийшла на підмогу компанія "Адідас", за що я теж дуже вдячна, тому що саме виготовлення табличок, виготовлення навігації взяла на себе компанія.

Ви знаєте, дуже багато ентузіастів, які працювали безкоштовно з самого початку разом з нами. Це і Роман Сляднєв, який пробіг разом з нами частину маршрутів, щоб подивитися, як це все створено, які умови, як потрібно зробити. Це дизайнер-архітектор, який був із самого початку разом з нами. Він підготував презентацію і виклав свої думки, як це може бути.

Це і наш координаційний Міський комітет доступності. Ми також опрацьовували це питання. На жаль, на сьогодні ми не можемо сказати, що наші маршрути інклюзивні, але це ще один пласт роботи, над яким ми будемо працювати.

Ну, і, звичайно, ми працюємо над відновленням і збереженням нашої спортивної інфраструктури. Я особливо хочу виділити стадіон "Спартак", навчальну спортивну базу "Спартак". Ми відновили спортивне поле – регбійне та футбольне. У нас уже працюють у теплому залі акробати. Ми зробили ремонт у роздягальнях на стадіоні "Спартак". Зараз закінчуємо облаштування залу ЛФК.

Оновили доріжку легкоатлетичну, саме на "Спартаку". Оновили не в тому сенсі, що ми її поміняли або ще щось. Ми просто підремонтували, підлатали, нанесли нову розмітку. Тобто багато роботи такої рутинної, але яка потрібна буде для того, щоб стадіони жили і щоб наша спортивна інфраструктура далі мала змогу приймати наших мешканців, зокрема дітей.

Ну, і, звичайно, дитячо-юнацький спорт також у нас в пріоритеті. Ми беремо участь у програмі президента "Пліч-о-пліч". І цього разу в нас зареєструвалося більш як 1200 команд. Зараз готується семінар із Федерацією регбі для вчителів фізкультури. Тобто набираємо обертів.

Проводимо інклюзивні уроки разом з Департаментом освіти, з паралімпійцями. Це ініціатива першої леді для того, щоб діти знали, що це таке. Ми розповідаємо і наші паралімпійці розповідають про свої досягнення, про свою мету, про те, як вони досягли успіху, що нічого в цьому світі немає неможливого.

Багато ще проєктів, але я сконцентрувала увагу саме на тих основних, над якими ми зараз працюємо. І я дуже вдячна всім, хто допомагає, дуже вдячна всім, хто підтримує. Спасибі великі, тому що тільки разом ми можемо рухатися далі, рухатися вперед.

– Усі давно говорять, що нашому спорту давно потрібна реформа. З чого, на ваш погляд, вона має починатися? І які першочергові завдання вирішувати?

– Ви знаєте, так, реформа нам потрібна, але я хочу зауважити, що є і наші деякі моменти, які можна залишити і взяти собі на озброєння. Тому що є певні напрацювання, які ми реалізовуємо й дуже успішно. Звісна річ, що зараз говорити про відновлення спортивної інфраструктури ще зарано, але можна вже говорити про співпрацю з міжнародними партнерами, щоб саме ця галузь не випала після перемоги щодо відновлення нашої країни. Це перший момент.

Ну і другий момент – стовідсотково нам потрібен людський ресурс, потрібні професійні кадри, потрібна молода кров. На мою думку, головне питання – це кадровий ресурс. Я не буду казати щось нове, і це зараз у всіх галузях, але це дуже-дуже важливе питання.

Потрібно подивитися в міжнародний бік, потрібно подивитися, де і кого ми можемо зараз залучати, щоб розвивати нашу спортивну галузь, щоб напрацьовувати ті перспективні або успішні проєкти, які є за кордоном.

Мені дуже сподобалася система відбору дітей, система фізичного виховання дітей у фінському місті Тампере. Там є школа зі спортивним напрямом. Причому вони не набирають дітей, мовляв, ти будеш тільки футболістом, а ти будеш тільки хокеїстом тощо. Ні. Дитина приходить, проходить тести – це розроблено разом із Національним олімпійським комітетом, і далі рухається саме в цьому напрямі.

– Наскільки взагалі спорт потрібен людям у такий складний і навіть страшний час?

– Нам треба обов'язково пояснювати людям важливість спорту й фізичної активності. Я в кожному інтерв'ю кажу, що спорт, фізична активність на сьогодні – це енергоресурс людини. І якщо ми хочемо залишатися в енергоресурсі, бути активними, бути психологічно та фізично стійкими, нам обов'язково треба займатися будь-яким видом спорту, обов'язково необхідна будь-яка фізична активність. Тому що людина зовсім інакше почувається після тренування.

Іноді здається, що немає сил, про яке тренування ви зараз говорите, де я візьму сили, як я це можу зробити? Але будь-які елементарні вправи повертають енергію людині, повертають той ресурс, який на сьогодні у нас на вагу золота. Це і фізичне, і ментальне відновлення.

І особливо треба звертати увагу саме на дітей, відірвати їх від гаджетів, від новин, від ігор, щоб вони мали змогу тренуватися, мали змогу бути активними, тому що це закладено природою. Не сидіти кожен день по декілька годин у телефоні або в комп'ютері, а навпаки, треба рухатися, рухатися і ще раз рухатися.

І тут потрібно пояснювати, і разом з Міністерством охорони здоров'я також, що головна сила – не в пігулках, головна сила саме в русі, й це дуже важлива складова життя людини. Спорт не тільки потрібен, це необхідність.

Стосовно спорту вищих досягнень, ви бачите, яких результатів досягають наші спортсмени.

Міжнародні заходи, міжнародні організації, міжнародні спортивні змагання – це все повинно бути і працювати саме на нашу країну, працювати саме на просування наших наративів на різних майданчиках, і зокрема спортивних.

– Наскільки спорт допомагає у реабілітації військових, які тут основні напрями?

– Я не буду довго пояснювати, я наведу один приклад. Після поранення один із наших спортсменів, ветеранів, рік не виходив із квартири. Рік! Уявіть собі: людина живе рік у квартирі й нікуди не виходить. Але потім побратими взяли його на тренування, і вже сьогодні ця людина буквально живе тренуваннями, він готується, змагається, виконує нормативи, виконує розряди й поставив собі за мету потрапити в паралімпійську збірну.

Оце про спорт для ветеранів, оце про те, що ми можемо робити. Але навіть якщо людина не ставить за мету досягти успіху або спортивного результату, це – відновлення, соціалізація, це – зовсім інший вектор. Ми проаналізували досвід інших країн світу, і для того, щоб соціалізувати ветеранів, робили упор саме на спорт. І так виникли ігри військових, які зараз проходять, і так виникла спортивна складова ветеранського руху.

Тому ми і створили комунальне підприємство "Мілітарі Спорт", щоб залучити якомога більше ветеранів до фізичної активності, залучити якомога більше ветеранів для занять спорту. На сьогодні ми вже відкрили при Інваспорті відділ організації по роботі з захисниками, захисницями, ветеранами спорту і їхніми сім'ями. Зараз у нас уже є вісім видів спорту, якими займаються наші ветерани.

На сьогодні ми вже маємо меморандум зі спортивними клубами "Спортленд", де безкоштовно займаються 150 наших ветеранів разом із тренерами. Частина тренерів, які працюють у цих клубах, пройшли підвищення кваліфікації тренерів-реабілітологів при Університеті фізичного виховання та спорту. Ми хочемо розповсюдити саме таку практику на інші приватні клуби. І поки спілкуємося з ними, як правильно це зробити, як саме це може бути опрацьовано.

Це повинна бути системна програма, на постійній основі. І для цього нам потрібна думка наших партнерів, приватних спортклубів. На сьогодні у нас є реабілітаційний центр для спортсменів на лівому березі в легкоатлетичному манежі, де так само проходять реабілітацію наші ветерани.

У планах є відкриття саме такого центру і на правому березі, на навчально-спортивній базі "Спартак". Ми рухаємося в цьому напрямі та намагаємось робити все від нас залежне. Звісно, нам не вистачає спортивної інфраструктури, але ту, що є, ми намагаємося використовувати по максимуму, щоб наші ветерани мали змогу тренуватися і відновлюватися.

Єдине, що всі хлопці, з якими ми спілкуємося, всі активні ветерани, які в цьому русі, кажуть нам: не робіть нічого для ветерана без ветерана. Тому їхня думка для нас важлива, ми прислуховуємось, ми проводимо зустрічі, ми обговорюємо, як правильно. Також ми проводимо і спортивні змагання для ветеранів. Київ, мабуть, один із перших, хто почав це робити.

Ми співпрацюємо з громадськими організаціями – Українська військова ліга, Федерація стронгмену й інші, які працюють в цьому напрямі. Робота ведеться, але це, знаєте, капля в морі, тому що нам треба ще більше й більше робити в цьому напрямі.

– Як ви підтримуєте форму? На який спорт вистачає часу та ресурсу?

– У мене обов'язково три рази на тиждень півторагодинне тренування. Це, в основному, загальна фізична підготовка, це спортзал, і я дуже дякую Ксенії Літвіновій, адже я займаюся у "Фактурі", де затишна атмосфера, чудовий колектив, класна дружня команда, і навіть як би мені важко не було, я все одно знаходжу час, щоб прийти до спортзалу та відновитись.

Іноді це вправи з вагою, іноді це просто заспокійливі вправи, але обов'язково три рази на тиждень я намагаюся не пропускати тренування, щоб відчувати себе в ресурсі. І це для мене дуже важливо, я можу не поїсти, але обов'язково зайти в спортивний зал. І це дійсно про ресурс. І мені хочеться, щоб люди зрозуміли, як би не було важко, як би не здавалося, що ви втомлені, найпростіші вправи приносять результат. Спробуйте – і ви відчуєте це на собі.

– Яку роль, на ваш погляд, сьогодні відіграють гучні перемоги таких відомих спортсменів, як, наприклад, Олександр Усик, Ярослава Магучіх, Ольга Харлан?

– Ну, для мене особисто це за межею можливого. Адже розуміючи, що в країні війна, розуміючи, скільки горя у нас у всіх сьогодні... Знаєте, здається, що в нас у всіх є така діра всередині, яку ми вже ніколи нічим не зможемо залатати. Адже ми дійсно змінилися під час війни. І виходити й показувати результати, виходити й говорити на весь світ про Україну. І не просто говорити, а досягати неймовірних результатів – це про українців, це про нас із вами, це про нашу країну, це про нашу непереможність, це про нашу волю до перемоги.

Тут набагато більше сенсів, ніж просто результат, ніж просто перемога на спортивних змаганнях. І я вдячна нашим спортсменам, які показують результат, які доводять усьому світу, що ми непереможні, ми – українці.