"Гадала" на чоловіках у готелях: українська чемпіонка мріяла стати мамою та 7 років була без роботи після "золота" ОІ

35 років тому у Сеулі завершилися літні Олімпійські ігри, мультимедалісткою яких стала українська легкоатлетка Тетяна Самоленко, котра виступала у складі збірної СРСР. Тетяна, яка виграла забіг на 3000 метрів і взяла "бронзу" на 1500, пізніше зізнавалася, що результати стартів їй передбачали чоловіки, а своєю головною перемогою вважає не Олімпіаду.

ШЛЯХ ДО "ЗОЛОТА". Самоленко народилася у невеликому російському селищі, але у легку атлетику прийшла вже у Запоріжжя. Пробувала себе у бігу на 400 та 800 метрів, але у збірній України довелося перекваліфікуватися на півтори тисячі, а у команді Союзу до полуторки їй додали ще й 3000 метрів. Проте Тетяну такі перестановки не засмучували – їй просто шалено подобалося бігати.

Пізніше легкоатлетка згадувала, що навантаження у збірній були величезні, а конкуренція просто божевільна. Однак Самоленко це не лякало, вона звикла багато працювати, і в 1986 році до неї прийшов перший міжнародний успіх – "срібло" чемпіонату Європи в Штутгарті на дистанції 1500 метрів та п'ятий результат на 3000 метрів.

Найрезультативнішими у спортивній кар'єрі Тетяни стали 1987 та 1988 роки. На Олімпіаду-1988 у Сеулі вона приїхала у статусі чемпіонки світу на двох коронних дистанціях. Тому вважалася головним фаворитом і на змаганнях у Південній Кореї. На дистанції 3000 метрів вона виправдала очікування, перемігши у фіналі з особистим рекордом 8:26,53.

"Виходячи на старт, я знала, як бігтимуть мої суперниці, і де мені самій слід прискоритися. Адже легка атлетика – це не тільки бігові навантаження, а й розумове тренування. А ще досвід. День у день протягом десяти років тренери розповідали мені про тактику, після кожного турніру робили зауваження. І ось настав момент, коли виконана робота принесла мені "золото" Олімпіади", – розповідала в інтерв'ю Тетяна.

Самоленко зізнавалася, що до останнього метра тримала в голові кожен крок і кожен подих суперниць. За кілометр до фінішу вона знала, що на вирішальній прямій у неї залишиться лише дві опонентки – англійка Івонн Мюррей та румунка Паула Іван. І треба було тримати вухо гостро, щоб миттєво вловити прискорення конкуренток та прискоритися самій.

"У бігу на 3000 метрів, якщо суперниці вдасться відірватися від тебе хоча б на десяток метрів, ти цю прогалину вже не заповниш. За коло до фінішу я, румунка та англійка прискорилися, і цю перевагу зберегли на фініші. Першою почала спуртувати Іван. Я відчула: якщо зараз протримаюся, то обов'язково виграю", – згадувала бігунка.

А ось на 1500 метрів, як зізнавалася сама Самоленко, їй уже не вистачило сил, тому на фініші вона була лише третьою: "Я програла, Іван і Ламут Байкаускайте з Литви. Правду кажучи, румунка теж втомилася. Але, напевно, дуже вже хотіла перемогти, вона задала дуже високу швидкість бігу, а ми в цей біг не потрапили".

ПЕРЕДБАЧЕННЯ. Протягом усієї спортивної кар'єри Тетяна мала прикмету, за якою вона визначала результати своїх виступів. Легкоатлетка "ворожила" на чоловіках. Коли вона виходила на змагання з готельної кімнати, і першим зустрічався чоловік, то це була вірна ознака перемоги. А якщо бачила жінку, це означало, що у призи, можливо, й потрапить, але на виграш розраховувати не варто.

"Товсті і великі чоловіки були провісниками дуже важкого, виснажливого бігу. Так, на чемпіонаті світу в Римі-1987 на поверхах готелю чергували поліцейські. І ось, виходячи на старт, я побачила такого полісмена, якого й уявити складно: величезна квадратна шафа. Я спочатку посміялася: "Це що ж таке мені доля приготувала?" Але коли поверталася до кімнати після змагань, зрозуміла: ця "шафа" передбачила мені дуже важку перемогу. А от коли бачила високих і струнких, біглося легко, на одному подиху, без надриву", – зізналася спортсменка.

СИН ДОРОЖЧИЙ ЗА "ЗОЛОТО". Після Ігор-1988 Тетяна вийшла заміж та змінила прізвище, виступаючи на змаганнях уже як Доровських. А потім узяла паузу у кар'єрі і народила сина: "Після Олімпіади в мене була одна мрія – стати мамою, адже мені вже було під 30. Думала тільки про це, а не про те, яка ж я класна спортсменка. Народження сина я вважаю своєю найбільшою перемогою у житті. Іноді думаю, що навіть олімпійське "золото" не зрівняється з цією подією".

Але потім Тетяна знову повернулася на доріжку і 1991 року стала чемпіонкою світу на 3000 метрів і другою – на 1500 лише через півтора роки після пологів. Під час підготовки до Олімпіади-1992 у Барселоні легкоатлетці потрібно було не лише тренуватися, а й стежити за маленькою дитиною та навчатися у Запорізькому педагогічному університеті та складати сесії.

У Барселоні Доровських виступала під українським прапором у складі збірної СНД, була добре готова, але повторити успіх Сеула не вдалося. У забігу на три кілометри вона стала другою, а на півторашці взагалі залишилася без нагороди.

"На 3000 метрах обставини складалися не на мою користь. Біг був нервовий, рваний. Суперниці, а разом з ними і я, то набирали обертів, то скидали темп. І на фініші мене не вистачило. Я прибігла другою. Але анітрохи не засмутилася. Навпаки, вважаю друге місце особистою перемогою: повернутися в спорт після народження дитини, тренуватися і складати випускні іспити в університеті може далеко не кожен", – впевнена спортсменка.

ОДИН НА ОДИН. Крім того, після повернення у спорт Тетяна розлучилися з чоловіком і залишилася віч-на-віч із дитиною, університетом та тренуваннями: "Але мені в житті щастить на добрих людей. Коли здалося, що вже не впораюся з такими навантаженнями, до мене підійшла Наташа Криворучко і сказала: "Давай я сидітиму з Колею". Спочатку вона за ним наглядала в нас вдома, а потім забрала до себе в село, там тепер моя друга сім'я і будинок, куди я можу приїхати в будь-який час".

Після закінчення кар'єри у 90-х Тетяна сім років була практично без роботи, допоки ректор Запорізького класичного приватного університету Віктор Огаренко не запросив її спробувати попрацювати зі студентами. Він вважав, що такий досвід не можна втрачати в жодному разі. І талановита спортсменка виявилася не менш талановитим педагогом.

Сьогодні у Запоріжжі є Інститут здоров'я, спорту та туризму імені Тетяни Самоленко, а сама спортсменка щаслива у третьому шлюбі з відомим десятиборцем Олександром Апайчевим. Син Микола теж пробував себе у спорті, займався дзюдо, але згодом обрав військовий інститут.

До повномасштабної війни легкоатлетичний юнацький турнір на призи Тетяни Самоленко-Доровських проходив навіть в Оренбурзькій області, де народилася чемпіонка.