"Коли прилетіло у мій будинок... " Український рекордсмен згадав побоювання не вистояти проти РФ, курйоз із 2 кг гречки і вечерю після війни

Наймолодший чемпіон Європи у стрибках у воду, призер чемпіонатів світу і переможець Європейських ігор-2023 Олексій Середа був дуже наляканий звісткою про повномасштабну війну, хоча через постійні розмови вірив, що таке можливо. Він пережив страшні моменти, коли снаряд прилетів у його будинок в Миколаєві, але вірив у свою країни, ЗСУ і людей.

Відео дня

Олексій відповів на 10 питань OBOZ.UA про три роки повномасштабного вторгнення, згадав побоювання не вистояти, кумедну історію про 2 кг гречки і розповів, що зробить одразу після закінчення війни.

1. 23 лютого 2022 року я лягав з думками про те, що от-от може початися війна. Всі розмовляли про це, всі обговорювали на тренуваннях, в школі, всюди. Говорили про війну: а раптом, а раптом... Тому я лягав з думками про те, що це може от скоро статися, і навіть жартував з другом, що можливо підемо в магазин й закупимося "Мівіною", щоб, якщо що, було що поїсти.

2. Коли 24 лютого я розплющив очі, то спочатку встав і пішов снідати, сів за стіл, почав дивитися відео. Це була приблизно шоста ранку. А о 6:20 Кирюсі Болюху, моєму сусіду по кімнаті, дзвонить мама і щось каже. Я на нього дивлюсь, розуміючи, що щось не так, тому що вона завжди йому зазвичай дзвонить о 6:50, перед тренуванням, чи там уже після нього.

А тут вона телефонує о 6:20, коли він ще спить. Я відразу зрозумів, що щось тут не так, і по його переляканому обличчю здогадався, що, швидше за все, почалася війна. Він договорив з нею, кинув слухавку і каже: "Війна".

Я одразу зайшов в інтернет і в ютубі забив в пошук "Новини України", першим чомусь видало звернення Гордона, мовляв, беріть зброю і йдіть захищати країну тощо. Звичайно, було дуже страшно, я перелякався, взагалі жесть.

3. В перші дні війни ми всі дуже сильно перелякалися. Зібрали найважливіші, найпотрібніші речі і усі гуртом з командою прийшли до басейну. Нас там зустріли тренери, нагодували, заспокоїли, розповіли наш план дій – що ми робимо, що не робимо, чекаємо. Тобто, організували все так, щоб не було паніки в команді. А потім я з мамою виїхав на деякий час до Словаччини.

До речі, була така кумедна ситуація. Мені подзвонила мама і каже, що вони виїжджають, мовляв, синочок збирайся і купи щось поїсти в дорогу. Я побіг в магазин і чомусь купив 2 кілограми гречки.

4. Як мене змінила повномасштабна війна? Я почав більше цінувати якісь банальні речі. Просто поспілкуватися з друзями, подзвонити татові, мамі, погуляти, випити кави. Ось такі речі, які я не цінував до початку повномасштабного вторгнення. Зараз я розумію, що в один момент все може закінчитись.

І усвідомлюючи це, мені здається, люди починають цінувати життя більше, ніж до повномасштабної війни. Якось інакше почав дивитися на все. У мене з'явилось більше позитиву. Я навіть не знаю, як це описати. Просто став більше цінувати життя.

5. Війна навчила мене, по-перше, вірити в країну, вірити в нашу незламність. Скажу чесно, у мене в перші дні були думки про те, що ми не вистоємо. Я думаю, вони у сіх були. Але врешті-решт ми вистояли, ми зробили все можливе. Я кажу про наші ЗСУ, які зробили дійсно все можливе для того, щоб Україна вистояла.

Тобто, війна навчила мене вірити. Вірити в себе, вірити в країну, в людей. І йти до кінця з повною вірою, не здаватись.

6. Найстрашнішим моментом за останні три роки було, ну, для мене це, напевно, початок війни, коли я дуже сильно злякався. А ще один момент: коли знаходився вдома, в Миколаєві, то почався обстріл. І було настільки гучно, що у мене весь будинок трясся. Я думав, що якщо ще щось прилетить, то вже точно в наш дім.

І коли, звичайно, прилетів снаряд до мене в будинок, я дуже перелякався за тата, за тих, хто знаходився там. Але, слава Богу, ніхто не постраждав. Це такі три моменти.

7. Найщасливішим моментом за останні три роки було... Ну, напевно, найщасливіші моменти у мене пов'язані зі змаганнями, з гарними виступами, зокрема на Олімпіаді. Одним з найщасливіших моментів було, коли у мене з'явилася можливість змагатися на Іграз-2024 в Парижі. Адже я дуже хотів поїхати і виступити у Франції.

Однак через стан свого травмованого плеча я не знав, чи вийде у мене це, чи ні. Але от з такою незламною вірою в те, що мені все вдасться, я виступив на Олімпійських іграх-2024. Можливо, не в найкращий спосіб, але для мене це теж щастя, що я туди поїхав. Мені дуже сподобалось.

Також один з найщасливіших моментів все ж таки, коли я побачився з татом після того, як ми повернулися назад до України. От повертатися в Україну після такої тривалої відсутності... Ми чотири чи п'ять місяців були в Німеччині і дуже-дуже хотілося додому. Просто, знаєте, в гніздечко.

І от коли ми повернулися, такі приємні відчуття. Ти ходиш по своїй землі, бачиш ті самі будинки, ті самі магазинчики, басейн, ті самі вишки. І це, насправді, дуже-дуже круто. Дуже прикольні відчуття, яких я не відчував ніколи до того моменту.

8. Найбільшу надію давало... я навіть не знаю. Я якось завжди вірив і вірив в те, що в нас все вийде. Надію дають, напевно, люди, які спілкуються. Часто заходиш в Ютуб, бачиш блогерів, які спілкуються, збирають гроші на допомогу нашим військовим, наші Збройні сили, які працюють. Тобто немає чогось одного. Це все в комплексі.

І коли ти бачиш, що там медіа підключаються, там – ЗСУ працюють, там – ще хтось допомагає, хтось – з українською мовою, хтось – в школі тощо. Дуже багато людей бачать, що просто суспільство наше не зламалось. І оце розуміння того, що попри всі складнощі, ми все одно віримо в нашу перемогу, от, напевно, це і дає таку віру. Тому що я бачу, що всі вірять і це все потужно.

9. Я робив свій вклад тим, що репостив збори, донатив кошти на допомогу нашим військовим і розповідав про ситуацію в країні на міжнародних змаганнях, давав інтерв'ю. Багато спілкувався з журналістами та спілкувався зі спортсменами про ситуацію в Україні, розповідав, як у нас, що у нас, чому нам треба допомагати. Просто казав правду про війну.

10. Після закінчення війна я обов'язково... Ну от перше, що приходить в голову, просто хочеться сісти, зустрітися з сім'єю. Я, тато, мама, моя сестра Маша. Сісти родиною і повечеряти. Просто разом, знаєте, банально повечеряти. От у мене якесь таке бачення усього цього. Така якась, наче, банальщина, але просто хочеться сісти з сім'єю, поспілкуватися і все.