Кличко помстився росіянину, замінивши на Олімпіаді брата: 27 років тому українець став олімпійським чемпіоном у США

Рівно 27 років тому 4 серпня 1996 року Володимир Кличко став першим в історії незалежної України боксером, який виграв золоту медаль Олімпійських ігор. На турнір до Атланти він потрапив за ліцензією старшого брата, мав змінювати категорію та здолати росіянина, якому програв на чемпіонаті Європи.

Насправді на Ігри в Атланті мав вирушити Віталій Кличко, який і завоював олімпійську ліцензію, однак у США він не полетів через стероїди, які знайшли у його аналізах. Як розповідав лікар, який працював тоді з Віталієм, український суперваговик приймав їх для лікування травми.

Кличко-старшого непокоїло скорочення обсягу м'язів правого стегна і на чемпіонаті світу-1995 він звернувся за порадою до німецького лікаря Фішера, який обслуговував турнір. Фішер порадив боксерові раз на місяць робити ін'єкції ретаболілу. А в українській команді чомусь не перевірили, чи є речовина у списку заборонених.

"Під час взяття проб на допінг на чемпіонаті світу серед військовослужбовців у мене виявили складову частину забороненого препарату. Виявилося, що це було наслідком неправильного лікування невеликої травми, якою займався не спортивний лікар. Оскільки всі мої прохання про помилування виявилися без відповіді, то на супертяжа для участі в Олімпіаді почав готуватися Володимир", – згодом згадував Віталій.

Дехто вважав, що Кличка-старшого спеціально "усунули", оскільки він був головним фаворитом на перемогу в Атланті-1996. Але якщо конкуренти українця мали такий розрахунок, то план провалився. Бо замість Віталія до США полетів Володимир та нікому не залишив шансів. Як пізніше це траплялося і у професійному боксі, брат помстився за брата. Або в цьому випадку, скоріше, підстрахував.

Щоправда, за словами Віталія, Кличку-молодшому довелося непросто через стрімку зміну категорії: "Для нього було досить складно переходити з важкої ваги до суперважкої, а потім, вже на Олімпіаді, не лише підтримувати форму, а й перемагати. І лише завдяки цілеспрямованості та силі духу Володимир зміг спочатку перемогти у першому поєдинку, а потім і у фіналі".

27 липня 1996 року Володимир Кличко дебютував на Олімпіаді в Атланті боєм проти місцевого боксера Лоуренса Клей-Бея. У поєдинку з господарем рингу завжди є ризик поступитися близьким рішенням суддів. До того ж Кличко навіть побував у нокдауні у 3-му раунді, однак у решті він сильно перевершував свого опонента і судді віддали українцеві заслужену перемогу.

"Олімпійський турнір – дуже тривала та важка дистанція, і головне було насамперед не зламатися психологічно. Багато іменитих та перспективних боксерів не змогли цього зробити, тому й вилітали вже в першому ж колі. Тому вам знадобиться величезне самовладання та самоконтроль", – зазначав. пізніше Віталій.

Але як би важко було Володимиру, він додавав від бою до бою. Після нервового старту свій другий бій в Атланті 31 липня 1996 року українець виграв достроково у представника Швеції Аттіла Левіна.

Кличко-молодший з перших секунд почав розбивати Левіна своєю фірмовою двійкою, і після чергової точної комбінації рефері спочатку відкрив рахунок для збентеженого шведа, який уже спливав кров'ю, а потім зовсім зупинив бій, зафіксував перемогу Володимира технічним нокаутом у першому раунді.

2 серпня у півфіналі Олімпіади Кличко-молодший зустрівся із принциповим суперником – росіянином Олексієм Лезіним, якому до цього поступився у фіналі чемпіонату Європи-1995. Обігравав представник РФ і старшого брата Віталія, тож бій був дуже інтригуючим. Проте цього разу пройшла за сценарієм Кличко.

Українець домінував у рингу та виграв рішенням більшості суддів. Тільки один бічний якимось чином побачив перевагу Лезіна, але його голос уже нічого не вирішував, оскільки решта чотирьох віддала перемогу Кличку з рахунком 4:1.

4 серпня у фіналі Олімпійських ігор-1996 Володимир зустрічався із представником маленької острівної держави Тонга Паеа Вольфграмом. На батьківщині Паеа став національним героєм тільки-но вийшов у півфінал турніру та забезпечив собі бронзову медаль, адже ні до, ні після нього олімпійських нагород команда острова не мала.

А в Атланті невисокий для суперваговика, 185-сантиметровий, Вольфграм зміг перебоксувати білоруса Серія Ляховича (10:9) та одного з головних фаворитів кубинця Алексіса Рубалькаба (17:12). А потім на морально-вольових вирвав путівку у фінал у рівному протистоянні з нігерійцем Дунканом Доківарі – 7:6. Але Паеа це коштувало зламаного носа та травмованої руки.

Вольфграм був рішуче налаштований нав'язати боротьбу і 20-річному Кличку. Після двох раундів перевага українця була мінімальною – 2:1. Проте заключний відрізок Володимир провів по-чемпіонському та виграв із рахунком 7:3.

"Я був готовий до того, щоб розірватися на 2000 частин, якби це було необхідно, щоб досягти успіху. Я навіть не уявляю, що сталося, якби виграв золоту медаль. Може спочатку я, а потім мій тренер померли від щастя. А потім король віддав би мені половину Тонгі", – жартував після Олімпіади Паеа.

"Спогади, як вони є. Атланта, 1996. Я був молодим спортсменом, який прагнув моєї тодішньої найбільшої мети – золотої медалі. Успіх дався нелегко. Мені доводилося терпіти труднощі, щоб цього досягти. І в цьому я спирався на мій головний актив, окрім цього. таланту, – на силу волі", – зізнавався Володимир.

Цікаво, що Кличко-молодший став першим представником європеоїдної раси, який завоював золоту медаль у надважкій вазі на олімпійському турнірі. І одразу ж після "золота" Атланти Володимир перейшов у професійний бокс, де також зумів стати чемпіоном світу і виблискував 21 рік.

До речі, Володимир Кличко та Вольфграм у 2000 році зустрічалися вже у профі, але через чотири роки після Ігор боротьби з героєм Тонгі вже не вийшло. Володимир, який стрімко прогресував, переміг нокаутом вже в першому раунді.