У бою з російськими окупантами загинув український баскетболіст

24-річний баскетболіст "Кременя" (Вища ліга) Олексій Ханилевич загинув 28 лютого внаслідок артобстрілу поблизу Кремінної (Сєвєродонецький район, Луганська область). У чоловіка залишилася вагітна дружина, яка чекає на дочку, повідомляє telegraf.in.ua.

31 травня 2021 року Олексія було призвано на термінову військову службу до лав Збройних Сил України. Прощання з військовим відбулося 9 березня у Горішніх Плавнях Кременчуцького району.

У бою з російськими окупантами загинув український баскетболіст

Олексій Ханілевич у складі команди Полтавської області став чемпіоном України у своїй віковій групі.

Перший баскетбольний тренер Роман Мелетич розповів, що Ханілевич був справжнім бійцем та лідером, він був як другий тренер.

"Займатися Олексій у секції баскетболу почав у першому класі, його з п'ятьма однокласниками привела вчитель фізичної культури 1-ї школи, де він навчався. Пам'ятаю той день – усі хлопці були, як на підбір: невеликого зросту, але дуже спритні. З перших тренувань було видно, що це лідер, його виділяла дисципліна, уважність та рішучість, він був капітаном своєї команди 1997 року народження, хоча сам був на рік молодшим (1998 р.н.).

Відмінною рисою всіх дітей було те, що він був за роками дуже самостійним і відповідальним і всім був авторитетом як на майданчику, так і поза ним. Був як другий тренер. Ніколи не скаржився, якщо отримував дрібні травми у грі, було видно, що він боєць, навіть коли на чемпіонаті України у Дніпропетровську зламав палець.

Терпів і нічого не говорив. Це вже у лікарні ми дізналися, що перелом. Але після приїзду додому, на наступному тренуванні, він з гіпсом був у строю і займався! Хоча доводилося його стримувати, але було видно, що він не звертав на це уваги. Через днів 10 зняв гіпс сам і каже: "Та все вже зажило! Хочу вже нормально тренуватися!"

Президент баскетбольного клубу Кремінь Віктор Кобзистий поділився спогадами про Олексія Ханілевича.

"Як гравець Олексій був дуже пластичним, з м'якою рукою та по-спортивному з хитрістю. У колективі взагалі був дуже позитивним. Він взагалі позитивна людина. Якщо на Антона Постила, Данила Хаблакова чи Олега Станішевського можна було підвищити голос, або висловити емоції, щоб змусити їх працювати, на нього не треба, він був максимально налаштованим – бійцем.

Про те, що Олексій служить у Збройних Силах, я знав. Ми йому запропонували продовжити грати за Кремінь. Він тоді закінчував навчання в технікумі Остроградського і сказав, що він більше потрібний армії, ніж баскетболу. До баскетболу планувався повернутися після".