Блог | Ефект Бенджаміна Баттона в політичному піарі, або Чому опозиція "омолоджує" Путіна?
Будьте першими у курсі головного — підпишіться на Новини на OBOZ.UA у Google
Видихнули. Усвідомили.
"Вибори" минули, ілюзії розвіялися (у тих, у кого вони були), реальність залишилася. Тепер можна прибрати серйозні міни й подивитися на те, що відбувається, крізь призму трендів, позиціонування та крапельки здорового абсурду.
Йдеш вулицею (або гортаєш стрічку соцмереж), дивишся на плакати та агітматеріали російської опозиції й відчуваєш різкий дисонанс. З банера на тебе дивиться Путін. Але є нюанс: він там підтягнутий, свіжий, широкоплечий мачо зразка початку нульових, ба більше – зображення доопрацьоване. Чоловік у розквіті сил, якому на вигляд ледь за сорок. При цьому реальному прототипу, власне, виповнюється 74-й рік.
Що це? Криза постачання у штабах? Закінчився інтернет і не можна завантажити свіжий оригінал із фотобанку? Ні, хлопці. Це чисте позиціонування, заручниками якого стали самі автори. Давайте розберемо цей мемний парадокс на молекули.
Тренди "глянцевої" пропаганди
У маркетингу є золоте правило: продавай не продукт, а емоцію. Опозиційний піар тривалий час намагався працювати на контрасті "старе-нове", "минуле-майбутнє". Але парадоксальним чином на візуальному рівні вони продовжують тиражувати образ Путіна епохи його максимальної популярності.
Чому так відбувається?
Пастка впізнаваності. Той самий "молодий та енергійний" образ закарбувався у підсвідомості аудиторії як головний маркер влади. Намагаючись деконструювати образ вождя, дизайнери беруть найархетипічніший шаблон.
Естетизація ворога. Як би парадоксально це не звучало, але щоб зробити ворога "небезпечним" і "значущим" на плакаті, його підсвідомо зображують візуально сильним. Старий дідусь не викликає відчуття екзистенційної загрози, він викликає жаль або нудьгу. А ось "політичний суперлиходій" із коміксів має виглядати монументально.
Візуальна інерція. Російські опозиціонери просто використовують старі векторні заготовки, шаблони та заїжджені меми. У підсумку виходить контентний франкенштейн: текст говорить про "втому та стагнацію", а картинка показує чоловіка у розквіті сил.
Позиціонування навиворіт
Коли бренд (у цьому випадку – опозиційний) намагається критикувати конкурента, він повинен підкреслювати його слабкі сторони. Вік та відірваність від сучасної реальності... Здавалося б, ідеальна мішень. Але замість відображення реальності на плакатах з’являється фотошопний консервант.
Замість того, щоб працювати з актуальним контекстом, опозиційний креатив часто застрягає в ностальгії. Вони борються не з реальною людиною з Кремля зразка 2026 року, а з міфічним персонажем із телевізора двадцятирічної давнини. Це створює безпечну, але абсолютно неефективну ментальну дистанцію. Реальний вік ніби табуюється обома сторонами барикад: одні омолоджують з міркувань держкульту, інші – зі звички та через брак свіжих ідей.
У світі, де бренди борються за секунду уваги користувача, політичний плакат має зачіпати нагальні проблеми. Використання архівних портретів двадцятирічної
давність (ще й доопрацьовані) – це не просто помилка білд-редактора. Це символ того, що візуальна мова політики застрягла в текстурах минулого.
Поки реальний світ рахує зморшки й обговорює зміну поколінь, на плакатах триває вічна молодість. І це, мабуть, найголовніший мем нинішнього позиціонування.
