Блог | Снайдер розповів про Україну, яка змінює історію Європи
Будьте першими у курсі головного — підпишіться на Новини на OBOZ.UA у Google
Ахілл був скіфом!!! (ймовірно)
Досить цікаве інтерв’ю Тімоті Снайдера. Хоча особисто я маю до нього пару історичних претензій, але це інтерв’ю насправді є цікавим.
Кілька думок, які говорить Снайдер.
Передусім – про історію та пам’ять. Мабуть, це найцікавіша частина розмови, особливо в контексті нинішніх польсько-українських дискусій.
Снайдер каже полякам дуже просту, але важливу річ: Польща поставила пам’ять перед історією. А пам’ять за своєю природою комфортна. Вона наша, у ній ми майже завжди невинні, а якщо інші й присутні, то найчастіше як винні.
Історія працює інакше. Вона змушує впускати за стіл інших – читати їхні джерела, говорити їхніми мовами, враховувати їхню перспективу. Пам’ять говорить від першої особи: "ми". Історія мусить говорити також про "них".
Дуже влучна його думка: пам’ять – це комфорт, а історія – це дискомфорт, необхідний для зрілості. І коли країна-сусід ставить пам’ять вище за історію, це може закінчитися нездатністю побачити ширший контекст.
Особливо цікаво це звучить у його розмові про Волинь. Снайдер наголошує: неможливо історично пояснити Волинь, розглядаючи лише поляків та українців. У цій історії присутні радянські та німецькі окупації, депортації польських і українських еліт та безліч інших факторів. Якщо за історичним столом залишити тільки "ми" і "вони", картина неминуче стає спрощеною.
І тут, до речі, я з ним багато в чому погоджуюся: історія значно складніша за національну пам’ять.
Друга дуже цікава частина – його розповідь про давню історію України.
Снайдер говорить про Небелівку та інші поселення трипільської культури як про одні з найдавніших відомих людству великих поселень. Їм понад 6 тисяч років, а Небелівка могла мати близько 15 тисяч мешканців.
І найцікавіше тут навіть не в самому віці поселень. За словами Снайдера, вони були організовані зовсім інакше, ніж відомі нам ранні міста Месопотамії: великі концентричні структури, вулиці, будинки, місця зборів – але без очевидного палацу, храму чи іншого центру концентрованої влади.
Тобто перед нами може бути зовсім інша модель раннього складного суспільства. Не обов’язково цивілізація неодмінно повинна починатися з царя, палацу й жорсткої ієрархії.
Ще цікавіше Снайдер говорить про зв’язок українських степів із формуванням індоєвропейського світу та про взаємодію античної Греції зі скіфським світом.
А далі – взагалі дуже цікава теза: Ахілл, за його словами, найімовірніше, був скіфом. Він одразу обережно додає, що навіть якщо це припущення неправильне, факт залишається фактом: на території сучасної України Ахілла протягом століть шанували як божество.
І, нарешті, амазонки.
Снайдер нагадує, що грецька традиція століттями описувала жінок-воїнів як реальних противників греків. Але сучасна археологія та палеогенетика показали, що це далеко не просто міф: у скіфських похованнях зі зброєю значна частина похованих – жінки.
Тобто технології сьогодні дозволяють буквально переписувати наше уявлення про далеке минуле. Те, що ще недавно вважалося міфом, іноді виявляється описом цілком реальних явищ.
І, мабуть, ось це для мене є найцікавішим у всьому інтерв’ю: Україна в цій перспективі перестає бути периферією європейської історії. Вона стає одним із місць, через які можна розповідати саму історію Європи та світу.
І це вже справді цікава розмова – не про те, чия пам’ять правильніша, а про те, що насправді відбувалося.
