"Слава Богу, що живий": рідних пораненого бійця з Рівненщини шукала вся Україна
Поранений боєць, рідних якого шукали користувачі Facebook, уже прийшов до тями. Він впізнає своїх близьких, трохи бачить світло. Найближчим часом його можуть перевести з Дніпра до Києва для подальшого лікування. А найголовніше – вдома на 33-річного Сергія Печончика чекає піврічний син.
Докладніше про це читайте у матеріалі OBOZREVATEL.
"Тільки почути голос дружини"
Зв'язок із 33-річним бійцем із Рівненської області Сергієм Печончиком зник 6 грудня.
"У нас такі добрі стосунки, що ми щодня телефонували одне одному. Мій брат дуже хороша та чуйна людина, він усім допомагав, у нього дуже багато друзів. І всі звикли, що він щодня виходить на зв'язок. Так у понеділок, 5 грудня, з ним розмовляли, а вже у вівторок додзвонитися до нього не змогли", – розповідає сестра Тетяна.
Звісно, рідні почали непокоїтися. А в суботу у Facebook на сторінці головного лікаря Дніпропетровської обласної клінічної лікарні ім. Мечникова Сергія Риженка з'явився пост про пораненого бійця.
На фото видно молодого чоловіка з опіками на обличчі. "Сергію 33. Струс мозку, широка рвана рана тім'яної ділянки, опіки обличчя, рогівки, кон'юнктиви, верхніх дихальних шляхів, ампутація лівої кисті. Бачить тільки світло. Вдома шестимісячна дитина та дружина. У стані коми доправлений у Мечникова. Єдине прохання – тільки почути голос дружини. У нас любов до краю. Волонтери Мечникова шукають рідних із Рівненської області. Після поранення пам'ять стерла всі телефони", – написав головний лікар.
Впізнає всіх близьких
Тетяна каже, що фото Сергія вони побачили в соцмережі й усе зрозуміли.
"Можливо, спочатку, поки у нього був больовий шок, після коми він не пам'ятав чогось. Але зараз він нас впізнає. До нього поїхала молодша сестра, розмовляла з ним, я з ним говорила по телефону, він мене відразу впізнав. Розмовляв і зі своєю дружиною. Тож потихеньку він одужує. Звичайно, того здоров'я, що було, вже не повернути, але слава Богу, що живий, це головне. Сестра говорила, що його можуть перевести до Києва на лікування", – розповідає Тетяна.
На Сергія вдома чекають дружина Наталія та 6-місячний син Владислав. Із Наталією Сергій познайомився кілька років тому в рідному місті Володимирець. Він до війни був робітником у лісгоспі, а майбутня дружина працювала у кафе, куди він часто заходив. Молоді люди почали зустрічатись, потім одружилися.
Пара кілька років не мала дітей, вони дуже мріяли про первістка. Нарешті, дружина завагітніла. Маленькому синочку було тільки 2,5 місяці, коли Сергія мобілізували, він лише встиг його хрестити. І надзвичайно сумував за своїми рідними.
Дружина Наталя теж дуже хвилювалася, коли із Сергієм зник зв'язок, і була щаслива, коли знову почула його голос. Хоч і слабкий, але рідний. А на Сергія чекає вдома його маленький син Владислав.