Блог | Новий етап ІПсО РФ – послабити впевненість українців у власній державі, її інституціях і союзниках
Сама по собі поява повідомлення Служби зовнішньої розвідки України про підготовку росією масштабної інформаційно-психологічної кампанії не виглядає аномальною — такі дії давно є складовою російської стратегії ведення війни. Новим у цьому випадку є не сам факт інформаційного впливу, а озвучена логіка: перенесення акценту з досягнення військового результату на спробу впливу через внутрішню політичну дестабілізацію України та ерозію зовнішньої підтримки.
Якщо інформація, оприлюднена СЗРУ, відповідає дійсності, це може свідчити про одночасний розвиток кількох процесів.
По-перше, російське керівництво, ймовірно, оцінює прямий військовий тиск як недостатній для досягнення своїх політичних цілей і тому активізує пошук асиметричних інструментів впливу. Це відповідає давно відомій практиці рф — поєднанню військових, дипломатичних, економічних та інформаційних засобів у межах єдиного політичного задуму.
По-друге, концентрація на темах мобілізації, довіри до військового командування та політичного керівництва держави може свідчити про спробу впливати не стільки на переконаних прихильників України, скільки на демобілізацію нейтральної, виснаженої або втомленої аудиторії — як усередині країни, так і серед міжнародних партнерів.
По-третє, окремої уваги заслуговує згадка про використання проксі-медіа та потенційне залучення колишніх посадовців, експертів і політичних акторів. Це один із типових механізмів сучасних інформаційних операцій: найбільш ефективним зазвичай є не зовнішній меседж від держави-агресора, а внутрішньо легітимізований сигнал, який сприймається як незалежна оцінка або прояв внутрішнього конфлікту.
Водночас важливо не потрапити у дзеркальну пастку. Сама по собі критика влади, дискусії щодо мобілізації чи окремих політичних рішень автоматично не означають участі в інформаційній операції.
Демократичне суспільство відрізняється від авторитарного саме наявністю відкритої дискусії. Питання полягає не у факті критики як такої, а в ознаках координації, штучного масштабування, використання фейкових документів, синхронності наративів і непрозорих каналів поширення.
Для України ключовим викликом може стати не спростування кожного окремого вкиду, а формування суспільної стійкості — здатності швидко верифікувати інформацію, підтримувати довіру до інституцій та відрізняти реальні проблеми від нав’язаних інформаційних конструкцій.
Якщо це справді початок нового етапу кампанії, то головною метою росії є не переконати українців у власній правоті, а послабити впевненість суспільства у власній державі, її інституціях і союзниках. Саме це і становить один із найбільш небезпечних елементів сучасної інформаційної війни.
