Блог | Пекін обнулив російський газопровід "Сила Сибіру-2"
Поїздка Володимира Путіна в Пекін виступила наочним підтвердженням нової геополітичної реальності, в якій Росія, зокрема через вторгнення в Україну, остаточно зафіксувала свій статус молодшого партнера і ресурсного придатка КНР. За парадним частоколом витіюватих заяв про "багатополярний світ" і "безмежну дружбу" ховається прогресуюча десуверенізація Москви.
Головний економічний і символічний підсумок цих переговорів виглядає, як черговий і вкрай болючий провал Кремля: Сі Цзіньпін знову відмовився дати згоду на реалізацію стратегічного газопроводу "Сила Сибіру-2".
Напередодні поїздки Путін публічно висловлював сподівання, що "практично всі ключові питання" щодо енергетичної співпраці узгоджено! До Пекіна прибула безпрецедентна за масштабом делегація, до складу якої входили п'ять віце-прем'єрів, ключові міністри і глави найбільших держкорпорацій, включно з Олексієм Міллером ("Газпром") та Ігорем Сєчіним ("Роснєфть"). Однак у підсумковому списку з 40 підписаних документів не виявилося жодної угоди, що стосується "Сили Сибіру-2".
Китайський лідер у своїх публічних виступах навіть не згадав життєво важливий для РФ проект. Реакція ринку послідувала негайно. Відразу після завершення переговорів акції "Газпрому" на Московській біржі впали на 3,5%, забравши понад 100 мільярдів рублів капіталізації за добу. Слідом покотилися вниз папери Трубної металургійної компанії (ТМК), що втратили 6% на тлі відсутності довгоочікуваних замовлень на труби великого діаметра. Провал переговорів потягнув за собою весь російський фондовий ринок, продемонструвавши критичну вразливість російської економіки від примх Пекіна.
Для Китаю візит Путіна став лише елементом великої дипломатичної гри. Показово, що за кілька днів до Путіна Сі Цзіньпін приймав у Пекіні президента США Дональда Трампа, назвавши ту зустріч "історичною" та "епохальною". Затиснувши російського диктатора в графіку між візитами очільника Білого дому та міністра закордонних справ Ірану, Пекін наочно продемонстрував, хто є справжнім центром глобальної дипломатії.
Залежність Москви від китайців має глибокий характер десуверенізації. У рамках продовження Договору про добросусідство Росія була змушена знову беззастережно підтвердити китайські претензії на Тайвань і взяти на себе зобов'язання не вступати в союзи, здатні завдати шкоди безпеці КНР. Китай же, навпаки, зберігає повну свободу маневрів, жорстко дозуючи підтримку Москви, щоб не потрапити під вторинні санкції Заходу.
Західні ЗМІ та незалежні аналітичні центри одностайні в оцінці результатів саміту. Наприклад, французька преса характеризує становище Росії як "стратегічний васалітет" (vassalité stratégique), зазначаючи, що ізоляція від європейських ринків позбавила Москву простору для маневру, перетворивши "розворот на Схід" на дорогу з одностороннім рухом.
Німецькі експерти підкреслюють жорсткий прагматизм КНР. Пекіну не потрібен дорогий проект "Сила Сибіру-2" на умовах Кремля. Китай диктує внутрішні субсидовані ціни на газ і вимагає, щоб Росія сама повністю оплатила будівництво інфраструктури. Сі Цзіньпін свідомо затягує процес, розуміючи, що час грає на нього, а відчай Москви лише зростатиме.
Тому візит підтвердив глибокий дисбаланс сил. Росія критично залежить від китайського імпорту електроніки та автомобілів, а також від закупівель нафти, тоді як Китай успішно диверсифікує постачання сировини з Центральної Азії та країн Затоки.
Візит Путіна до Китаю в травні 2026 року остаточно розвіяв міф про "рівноправний союз". Залишившись без європейського ринку і без китайського контракту щодо "Сили Сибіру-2", Росія стрімко втрачає економічну самостійність, перетворюючись на покірного васала піднебесної імперії.
