Планую повернутись в Україну, набуті навички та досвід я зможу використати під час відбудови. Історія біженки в Австралії

Перукарка з Київщини Олена аж до перших вибухів 24 лютого 2022 року не вірила, що буде війна, й виїжджати не планувала. А коли почалось повномасштабне вторгнення, відправила батьків із Київської області до Тернополя, а сама з сестрою поїхала до Німеччини. Звідти – до Франції, а потім опинилася в Австралії. Про переваги та недоліки життя в цій країні, набутий досвід і як планує його використовувати під час повоєнної відбудови України, Олена розповіла OBOZ.UA.

Відео дня

Шлях до Австралії

У перші дні повномасштабного вторгнення моя двоюрідна сестра попросила, щоб я вивезла її в Європу, вона мала квитки на літак, але аеропорти відразу ж припинили роботу. Я взяла валізу з речами на тиждень, і ми виїхали на моїй старенькій машині. Дійсно думала, що через тиждень все завершиться.

Дуже хвилювалася за батьків, у мами інвалідність, і я боялась, що у разі необхідності вона навіть не зможе спуститися до укриття. Але моя клієнтка (я перукарка) запропонувала вивезти батьків із Київщини до Тернополя, вони погодились. Тим часом ми дісталися до Берліна, я думала, що залишусь там, поки ситуація не стане зрозумілішою. Але план змінювався щодня. Моя подруга якраз не сумнівалася, що буде війна, напередодні виїхала з дітьми до Франції й вмовила мене приїхати до них на тиждень. А там наш спільний знайомий австралієць запропонував приїхати до нього.

Він повністю все організував – квитки, візу зробили за тиждень. І уявіть, я із валізою з зимовими речами на тиждень, паспортом і 300 доларами лечу в Австралію. Коли прилетіли, виявилось, що він уже навіть знайшов мені роботу. Його подружки, літня лесбійська пара, товаришують із власницею салону, де я й зараз продовжую працювати. Хоча англійська у мене на момент приїзду була не дуже і на співбесіду я ходила з подругою, яка була в мене перекладачем.

Я була здивована, що директор сказав мені, що моє знання мови не важливе, а головне, що я досвідчена і щоб була дуже привітною до клієнтів. Я вважаю, що це героїчно було з їхнього боку взяти мене на роботу. Так, я маю 20 років досвіду, але була дуже сильно розгубленою, плюс процес адаптації й постійний стрес, що в моїй країні триває війна.

Мене прийняли дуже добре, перший місяць дали адаптуватися, але зрештою я прийшла працювати, а не каву пити. Тобто я працювала з усіма нарівні, не було такого, що до мене менше записують чи більше мені часу залишають. В Україні я орендувала місце, працювала як приватний підприємець, зі своїми клієнтами. У мене був власний темп, свої правила, а тут повністю в команді, ще й одного разу директор підійшов і сказав, що на мене довго чекає наступний клієнт. Око почало сіпатися, тому що я просто не встигала за темпом, який був у салоні.

Але рівень підтримки був шалений. Коли я тільки приїхала, перший час жила з друзями – подружкою з двома дітками, ми всі на головах один в одного. Треба було терміново шукати житло. І колега з салону, австралійка, яка мене дуже полюбила, їздила, а інколи і її мама, переглядати квартири, знімати на відео, потім надсилали мені, бо я ж працювала, і таким чином я обирала квартиру.

Я була дуже здивована рівнем підтримки та емпатії австралійців. Деякі клієнти, коли чули, що я з України, починали плакати ще до того, як я встигала хоч щось сказати. Зараз вже спокійніше реагують, велика війна триває три роки, а люди за своєю природою до всього звикають. А коли почала винаймати житло – клієнти приносили флаєри, подарункові картки. Тому почуття були змішаними – і важко, і водночас відчувалась підтримка.

Мені дуже пощастило з районом, у якому я живу, і з салоном. Усі знають, що в Україні рівень сервісу в б'юті-сфері високий, в Австралії він трохи нижчий. Але мені пощастило потрапити у салон хорошого рівня: ми працюємо з хорошою косметикою, до нас щотижня приходить коуч, постійно відбуваються семінари, хороший рівень клієнтів.

А ще в Австралії зустрічаються люди з усього світу. Мені подобається, що є дотичність до всього світу в одній країні. Подорожуючи Австралією, перебуваючи всередині цієї країни, подорожуєш по всьому світу.

Я зможу жити в реаліях війни

У мене віза на три роки. Зараз якраз час її переоформлювати. Усі знають, що отримати австралійську візу дуже важко та довго. І всі чекали, яке рішення схвалить Австралія. Вони ухвалили полегшену форму, буквально три кроки.

Торік я їздила в Україну до батьків. У мене був перший такий досвід, коли я не була в Україні два роки. Коли приїхала, думала, що Австралія – то був сон. Наче різні планети, все різне – звуки, запахи. Австралія дуже відрізняється від Європи та України. Я три тижні пробула вдома і вже думала, що повернусь в Австралію по речі й буду в Україні. Зрозуміла, що у реаліях війни я зможу жити, навіть спала краще з сиренами, ніж в Австралії – без.

Україна – мій дім, тут мої рідні, близькі, це іншого рівня енергія. І іншого рівня підтримка – мої друзі, які весь час залишалися в Україні, настільки позитивні й стійкі духом. Коли я перший час була в Австралії й мені було особливо важко, вони підтримували мене. Батькам телефонувала щодня, вони знали кожен мій крок, як психологи були. А хто кого ще мав підтримувати?!

Зараз я вирішила, що скористаюся можливістю отримати ще одну австралійську візу, тому що це мене ні до чого не зобов'язує.

Коли я приїхала до Австралії, то зрозуміла, що для мене це можливість вивчити мову, набути досвіду, працюючи в Австралії, дізнатися їхню культуру. Я можу ці всі здобутки привезти в Україну. Я бачу, що можу використати цей час для того, аби дізнатися нове, вивчити нове і бути корисною потім, коли повернуся.

І знаєте, є такий вислів – ми не обираємо часи, у які ми живемо, але ми обираємо, як жити в часи, які обрали нас. І головне – треба намагатися фокусуватися на хороших сторонах того, що відбувається.

Австралія – дуже контрастна країна

Загалом я багато й важко працюю. Живу в Сіднеї, а це дуже дороге місто. Аби забезпечувати життя собі тут та мати можливість допомагати батькам в Україні, треба багато працювати. А ресурсу працювати, коли ти виснажений, не завжди вистачає. Але я вважаю, що це все досвід, це все загартування, і зараз набагато легше, ніж було в перший рік, тоді для мене взагалі було як у тумані. Я працювала, їздила на англійську мову, згадую, стояла на зупинці й наче у напівсвідомості була. Зараз вже адаптувалася, почуваюся легше.

Австралія – неймовірно гарна країна. Тут дуже гарна природа. Але тут усе контрастне. Україна дуже м'яка порівняно з Австралією. Тут якщо сонце – то палить нещадно, дуже агресивне через те, що без озонового покриття, а якщо дощ – то він як шторм, пташки кричать як мавпи. Ніжного немає нічого.

Щодо архітектури – тут великий мікс. Таке враження, що ти і в Америці, і в Лондоні. Також багато азійців, коли перебуваєш у Чайна-тауні, таке враження, що ти десь у Китаї чи Японії.

Тут дуже тепло, це країна шльопанців та шортів. А після того, як я з'їздила в Україну, ще більше почала цінувати нашу давню культуру, оскільки ж Австралія молода країна і тут такого немає. Кожен, хто приїжджав, вносив краплю своєї культури. Тому такої чіткої смуги, якоїсь риси, яка б вирізняла, немає. Ну й австралійці дуже неохайні, можуть ходити у м'ятих футболках з плямами, і це буде нормально. Такої естетики, як в Україні, не дотримуються – це нам важливо, з якої чашки пити каву. Ну і, звісно, ми дуже розбещені сервісом у тих самих кафе.

Я, коли приїхала в Україну, подумала – які у нас гарні, естетичні люди, мабуть, естети. Я маю на увазі, що це порівняно з Австралією. Тобто тут все просто. Вони не перенапружуються. Для них головне, щоб було комфортно. Тут дуже розслаблений спосіб життя.

Мені подобається, для мене комфортний менталітет австралійців. Вони дуже один одного підтримують. Я планую повернутися в Україну. Але після початку війни у мене змінилася філософія. У кожного із нас був якийсь план на життя. І війна вчить, що все може змінитися...