"Побачивши це кіно, назавжди залишаєшся з ним жити". Кіноексперти – про феномен "20 днів у Маріуполі" та хейт навколо українців на церемонії "Оскару"

"20 днів у Маріуполі" – документальна стрічка про перші дні облоги російськими загарбниками українського міста – отримала кінопремію "Оскар". Це перша нагорода такого рівня для нашої країни.

Відео дня

Українські продюсери, артисти та кіноексперти розповіли OBOZ.UA, чому цей фільм зіграє важливу роль не тільки для кіноіндустрії. А також відповіли хейтерам, які й тут розгледіли зраду.

Анна Паленчук – одна із продюсерок індійського блокбастера "RRR", що отримав "Оскар" і "Золотий глобус". Також кінокомпанія Паленчук стала одним із продюсерів документального фільму "Звідки куди" польського режисера Мачека Хамели про евакуацію українських біженців. Фільм теж потрапив в Оскар-компанію – був у шортлисті "Оскару 2024".

"Сьогодні я відчула таке щастя, ніби сама отримала "Оскар", – розповідає Анна Паленчук про свої враження від перемоги картини "20 днів у Маріуполі". – Це не просто досягнення – це велика історична подія! Україна з’явилася на Оскар-мапі. Ця перемога – величезний знак для українських виробників фільмів, що їхні історії можуть бути цікавими у світі. Після перемоги "20 днів у Маріуполі" – це реально".

"Зі Мстиславом Черновим ми бачилися минулого року в Торонто на Канадському міжнародному фестивалі документального кіно Hot Docs. Тоді фільм набирав лише свої оберти. Чернов – це не режисер, який хотів втілити творчий задум чи реалізувати режисерську амбіцію. На відміну від тисяч режисерів-попередників, він людина, яка зробила фільм вимушено. В нього була величезна місія – не просто інформувати про пекло, яке росіяни влаштували в Маріуполі, а зафіксувати все це для нащадків. Знаєте, знімальна група реально могла там загинути, вони працювали в страшних умовах. Це просто величезний режисерський подвиг".

"Побачивши це кіно, ти назавжди залишаєшся з ним жити, – продовжує Анна. – Коли я його подивилася, чесно скажу: моє життя розділилося на до і після. Назавжди доведеться жити з усвідомленням того жаху, який був перед камерами Мстислава Чернова та його колег. Неймовірно потужні слова сказав Мстислав на церемонії. Напевно, він перший фільммейкер, який заявив на сцені "Оскару", що ніколи не хотів би знімати цей фільм. Я так само ніколи не хотіла б продюсувати фільм "Звідки куди" – бо він теж про страждання під час війни".

Євген Нищук – народний артист України, провідний актор Театру імені Івана Франка, двічі міністр культури та голова комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка.

"Новину про перемогу нашої картини я сприйняв реально зі сльозами на очах, – каже Євген Нищук. – Передчуття були. І ви знаєте, що цій церемонії передувало нагородження проєкту Шевченківською премією. Премію, яка відома в усьому світі, команда Чернова вже зустрічала в статусі володарів головної премії в галузі культури України. На церемонії вручення в Києві я сказав, що саме мовою такого мистецтва ми будемо показувати світові злочини рашизму та нашу силу духу. Ця перемога свідчить про те, що ми велика кінематографічна країна. Сподіваюсь, що через якийсь час отримаємо "Оскар" і за ігрове кіно. Ми докладаємо багато зусиль, щоб відродити наш кінематограф. Це мова, яку розуміє весь світ, вона швидко проникає в кожне серце. Так, ця перемога нам дісталася через призму великого болю. Фільм про великий жертовний та героїчний момент нашої історії. Але він правдивий і в ньому є надія, незламність і нескореність. І прагнення перемоги. Зі знімальною групою ми побачимося під час передання Шевченківської нагороди. Вона ще в нас, бо під час нагородження в Києві Чернов та його колеги вже перебували в США в очікуванні церемонії "Оскару".

Людмила Горделадзе, кіноекспертка, колишня директорка культового київського кінотеатру "Жовтень".

"Насамперед треба сказати, що цьогоріч премією нагородили дійсно найкращих, – каже Людмила Горделадзе. – Рішення кіноакадеміків повністю відповідають якості творів, які стали переможцями. І це не тільки тому, що Україна виграла зі стрічкою "20 днів у Маріуполі". На вершині творчого олімпу і "Оппенгеймер", і "Зона інтересів". Я вважаю, що ці три фільми показують наслідки вселенського зла. Вчений Оппенгеймер стояв біля витоків ядерної зброї, яка є найбільшою загрозою для людства. "Зона інтересів" розповідає про дуже страшні сторінки Другої світової війни. Це фільм про сім'ю коменданта Освенцима. Наша картина – про уособлення зла сьогодні. Зараз часом чутно думки на Заході та в тилу нашому, мовляв, усі стомилися від війни. А вона ж не закінчилася! Он Папа Римський збурив тему: підкоритися злу чи боротися? Українці – за те, щоб боротися. Хоча розуміємо, що попереду багато складних часів. Але іншого виходу, ніж давати спротив агресії, немає. Те, що зробив Чернов та його команда, – це подвиг. Вони не поїхали з міста, а продовжили свою роботу".

"Цікаво, що в нас немає масштабної школи документального кіно, а от "Оскар" – уже є. Маємо відомих кінематографістів, але закладу, який би видавав майстрів, визнаних у світі, поки не існує. Є роботи, які гарно прозвучали у світі, серед них документальна картина Сергія Буковського "Назви своє ім'я по буквах" про Голокост. Дуже потужно працює Міжнародний фестиваль документального кіно з прав людини Docudays UA. З останніх багато призів у світі взяла картина Ірини Цілик "Земля блакитна, ніби апельсин". Фільм не буквально про війну, а про те, як виживають люди у прифронтовому містечку".

Дар'я Бассель – продюсерка (фільм "Бачення метелика", який представляв Україну в конкурсній програмі Каннського МКФ), копродюсерка документальної стрічки "Будинок зі скалок", яку у 2022 році було номіновано на Європейську кінонагороду (European Film Awards), а у 2023-му – на "Оскар" у категорії "найкраща документальна стрічка"), голова індустрійної платформи міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA.

"Я вважаю, що в Україні є потужна школа документального кіно, – каже Дар'я Бассель. – У нас багато було майстрів такого жанру завжди. Були такі прекрасні режисери, як Фелікс Соболєв – один із творців та лідер "київської школи наукового кіно". Був "Київнаукфільм" ще з радянських часів, де робилося дуже багато цікавих документальних фільмів. Був такий чудовий режисер, як Євген Загаданський. А зараз створює кіно його син – Андрій Загаданський. Сергій Буковський, який теж з радянських часів почав свою творчість. Я згодна, що наша індустрія документального кіно не велика, але вона дуже потужна. Якщо подивитися програму великих фестивалів документального кіно за останні декілька років, то в кожній є український фільм.

Фільм "20 днів Маріуполі" – це, звісно, унікальна подія – і в українському, і в світовому кінематографі. Унікальна принаймні за рахунок сміливості авторів. Цей фільм, по суті, адвокатує Україну, доносить правду про війну Росії проти нас. Документальний матеріал спростовує дуже багато фейків, які поширює РФ. Я читала багато текстів іноземних журналістів і критиків, які пишуть, що завдяки цьому фільму відчули, як це переживати війну. І я думаю, що це найбільша цінність фільму. Він дозволяє іноземним глядачам, які дуже далеко від України, емоційно поринути в дуже болючі стани. А коли людина "підключається" до цього всього, вона вже не може ігнорувати війну. І вже буде, сподіваюся, нашим союзником. Усі глядачі, які подивляться цей фільм, будуть, по суті, теж нашими адвокатами. Я думаю, що цей фільм зіграє дуже велику роль і в політиці теж, тому що зараз ми всі адвокатуємо, щоб Україні давали більше зброї. Вплив цього фільму тут теж буде відчутний".

Римма Зюбіна – українська акторка театру та кіно, телеведуча, громадська діячка. Лауреатка численних театральних премій, зокрема дворазова володарка премії "Київська пектораль".

"Я з шостої ранку перебувала в поїзді та все ловила інтернет, щоб дізнатися: перемогли ми чи ні, – розповідає Римма Зюбіна. – Фільм я побачила на фестивалі глядацького кіно в Чернівцях "Миколайчук OPEN". Пам'ятаю, вся наша кіношна спільнота вийшла після перегляду на площу перед кінотеатром – невеличку таку. І ніхто не міг говорити, всі мовчали. У мене потім було призначене інтерв'ю – і я, мабуть, чи не вперше в житті більше слухала, ніж говорила. А потім у дорозі, в поїзді на Одесу, спіймала себе, що переживаю такі відчуття, які в мене були у 24 роки, коли помер тато. Такий самий важкий клубок у горлі".

"І я написала Мстиславу Чернову, не будучи з ним знайомою, свої враження. І на диво, він мені відповів: "Дякую, але багато писати не можу, бо знімаю на передовій". Потім я його привітала з нагородою Британської академії кіно та телевізійних мистецтв (BAFTA). І, звісно, сьогодні теж написала. Відповіді швидко не очікую, розумію, що його вже завалили в соцмережах вітаннями.

"20 днів у Маріуполі" – не просто фільм, це документ, інструмент впливу. Це свідоцтва для тих, хто досі не бажає розплющити очі на звірства, які кояться в сучасному цивілізованому світі. Це свідчення для Гааги, це спогади для наших дітей і внуків, щоб ми розуміли, з якого боку завжди є загроза. Знімальна група провела в Маріуполі перші 20 днів. Їм вдалося провезти через блокпости всі свої матеріали. Тому вважаю: це більше, ніж просто фільм, коли ми знімаємо, а потім йдемо в монтажну складати картину, передивляємося, перезнімаємо, якщо щось не так. А тут у тебе є один дубль на один кадр".

"Україна вже колись пишалася двома відзнаками від Американської кіноакадемії. У 2006 році їх привіз засновник компанії "Фільмотехнік" Анатолій Кокуш, – написала на своїй сторінці у Facebook режисерка Ірина Цілик. – Ці відзнаки присуджуються за наукові та інженерські розробки в галузі кінематографа. Хто з українських кінематографістів не знає крани від "Фільмотехнік"? Але в Голлівуді їх знають також, і це приємно. Також "Оскари" свого часу отримували етнічні українці, емігранти. Але сьогоднішня нагорода для нас дуже особлива. Вперше український режисер отримав "Оскар" за стрічку від України, тож славімо його".

"Але я думала, що принаймні у такий день не буде зрадних постів про команду "20 днів у Маріуполі", – продовжила Ірина Цілик у наступному дописі. – Вже побачила, що вони виглядали на церемонії "Оскар" занадто красиво і з гарними укладками, мовляв, як не соромно з червоним манікюром. Побачила також, ніби все, що можна сказати про Мстислава та його команду, – то це те, що їхній фільм недоступний для легальних онлайн-переглядів в Україні. Мовляв, на українців їм нас#ати. Хочу нагадати, що фільм створено Associated Press і PBS Frontline, і, напевно, є резони, чому фільм не є доступним для всіх охочих. Але мушу підкреслити, що стрічка вже двічі була в українському кінопрокаті й здобула статус найбільш касового українського документального фільму. Також український дистриб'ютор повідомляє, що цього місяця відбудеться реліз фільму на цифрових платформах".

"Хейтерів я зразу хочу попередити – йдіть за русскім кораблем, – різко коментує ситуацію з хейтерами Римма Зюбіна. – Вже терпіння не вистачає! Не знаєте, куди подіти енергію? Йдіть копайте окопи, сітки плести. Коли буваю за кордоном з творчими зустрічами, часто запитують: що я можу зробити для України? Мовляв, у мене немає грошей, ми ледь переїхали, будинок – зруйнований. Я кажу: кожна людина, яка отут перебуває, є амбасадором та обличчям України. Тому передусім потурбуйтеся про це: як ви виглядаєте, що говорите, як зі своїми дітьми спілкуєтеся, як у побуті поводитеся. За цим теж судять про Україну. То скажіть мені, будь ласка, як мали вийти на сцену наші українці? Вони представили країну на "Оскарі" дуже гідно, без зайвих спекуляцій".

Раніше OBOZ.UA писав, що перемога "20 днів у Маріуполі" на "Оскарі 2024" викликала істерику в РФ: росіяни назвали трагедію в Україні фейком, а Кремль впав на ігнор.

Читайте також, де можна буде подивитися фільм "20 днів у Маріуполі" в Україні.

Тільки перевірена інформація в нас у Telegram-каналі OBOZ.UA та Viber. Не ведіться на фейки!